Марина Поліщук
Поки робила манікюр, три скиди поруч.
Дрони літають як ворони. Полюють на машини і людей. Атакують.
Перед тим як вийти на вулицю , бажано подивитись в групі де дрони. І обирати шлях пересування і обовʼязково уважно дивитись по сторонах. Вверх.
В машині бажано без музики щоб чути де жужить.
Господи, мені вже візде жужить.
А я завтра їду до Києва на семінар.
В Києві похожу серед людей і не буду заглядати вверх і лякатись птахів.
Якщо чесно, я не знаю як херсонці знаходяться в такій обстановці постійно.
Тяжко. Кажуть звикаєш. Воно то да, але …. Де ця звичка потім аукнеться …питання
***
Ніколи не уявляла, що ТАК ФІЗИЧНО болітиме НЕМОЖЛИВІСТЬ підійти до берега мого Дніпра. Як розлука з рідними.
***
Обстріли Херсона посилилися. Наші дають відсіч. Отож, кожні 20 хвилин ти чуєш або виліт, або приліт. І це в кращому випадку. Інколи інтенсивніше, інколи тихше, та в середньому так.
Додайте до цього двотижневі хитання погоди від холоду до тепла, від дощу до сонця, стрибки атмосферного тиску і вологості й отримаєте загострення в усіх, хто має хронічні хвороби.
***
Штрих. Горобців у місті стало дуже мало. Думаю, їхні маленькі серденька не витримують таких вібрацій від вибухів. Але…
Люди – не горобці.
Люди тримаються.
***
Вже небезпечно ходити навіть у дворі. Не встигла і тисячу кроків проходити, як над головою пролетіли 3 дрони. Спочатку два, потім ще один. Причому так стрімко, не встигла розчути, що дрон наближається, пробігла кілька кроків до дверей, не встигла заскочити в дім, а він вже пролетів. Скоро й отой приборчик, що дрони виявляє, доведеться купляти, хоч ще нашим воякам їх не вистачає. Стрьомно після цього було навіть у нижній дворик спуститись, полити олеандри. А ви там як?
***
Фото руйнувань – не просто уламки Херсона і не просто хроніка щоденних руйнувань Херсона. Це тріщини у нашій спільній свідомості.
Між тими, хто живе ближче до Дніпра, і тими, хто далі.
Між херсонцями й киянами.
Між українцями й європейцями.
Між тими, хто шукає сенс у війні, і тими, хто вже виснажений до краю.
А реальність ще більш гірка і ще більш цинічна і абсурдна:
Людям у прифронтових районах досі надходять рахунки за комуналку й утримання будинків, що вже ледве стоять.
Водіїв штрафують за порушення ПДР на вулицях, де за кілька метрів може зависнути ворожий дрон.
А найстрашніше — людям просто пропонують виїхати. Без жодної конкретики. Без гарантій. Без жодного запитання: «А що з вами буде далі?».
Між нами — прірва. Не політична і не географічна. Це розрив свідомостей.
Якщо його не побачити й не визнати — ця прірва виросте в лавину. І тоді вже ніхто не залишиться осторонь.
***
Час лікує? Ні хріна він не лікує… Хто замінить нам наших рідних, які навіки в розбитому серці та в розірваній душі?
Біль та пам’ять навічно…
Храбан Діана
