Марина Поліщук
ФБ нагадав, як я готувалася в цей час до зими , консервуючи з овочів з дачного на лівому березі городу.
Тепер ніц не заготовляю. І не стільки поламана рука не дозволяє, скільки навіть не хочеться з овочів в Києві…і смак не той, і дух не той!
Що не кажіть, а херсонське – найсмачніше!
***
Як страшно було його ховати подалі від очей окупантів та колаборантів. Як лились сльози, коли ми розгортали його на Трухановому острові в Києві, а Херсон ще був окупований. Як пишались ми тими херсонцями, які ризикували життям, але берегли його.
Його — наш Державний прапор. Понівечений російськими обстрілами, з підписами українських Воїнів, на плечах гордих його носити, в кольорах прикрас тих, хто нас підтримує, на фасадах державних установ, на сумочках у вигляді аксесуара, на п’єдесталі пошани наших спортсменів.
Наш Прапор. У нашому Херсоні. Понівеченому, зраненому, але живому і теплому.
***
22 серпня 2025 року, під час вже звичного щоденного обстрілу Херсона, російські андрофаги, від прильотів з Лівобережжя, знову постраждав Катерининський собор, пам’ятка історії та архітектури. Однак в цьому немає нічого дивного – тих, хто народжений руйнувати і грабувати, вандалізм у їх крові, вони не можуть творити. Так, і менталітет руйнівників, який вкорінився століттями, не змінюється з роками.
Нащадки радянських атеїстів, прикриваючи свою “гундяївську віру”, продовжують “працю отців”, мріючи “знищити до тла” те, що їм не належить і ніколи не було їхнім…
***
Сусіди побились з нагоди Дня прапора. Один герой повісив на дах будинку наш прапор, а його сусідки прийшли той прапор знімати. Спочатку полаялись, потім побилися і зняли. Ті жінки зовсім не сепари, а просто в них є діти і розум. Зграї орківськіх дронів висять цілодобово над дахами будинків, видивляються кожен рух – а потім скиди і прильоти арти. Вже зранку гаубиці орків безкарно б’ють по місту – вітають з Днем прапора.
Квартал звідси на одному будинку тиждень тому хтось вивісив прапор, то нема вже того будинку і ще трьох поруч ((
Кому ми в Херсоні, де люди, через нищівні обстріли, не виходять на вулиці, демонструєм ура-патріотизм? Оркам? Офісу президента? Ціною життя мирних мешканців?
Манія показухи і демонстративного пафосу – це не героїзм і не патріотизм, а лише показник нещирості, недолугості і знецінення людського життя.
***
Курсанти й прапори.
Одна з символічних та впізнаних картинок Українського Херсона.
***
Переховування Українського державного прапора.
Це щось підсвідоме та ментальне, що породжує окупація.
Любиш та цінуєш набагато більше.
Херсон це відчув.
Дарина Лапіна
