Ян Ярчук
Херсонські каштани вже досягають свого апогею…
Це виглядає дуже гарно, прям аристократично.
Бачила, що у нас в місті є навіть червоні каштани, але вештатися містом зараз дуже небезпечно.
А ще потроху розпочинається сезон наших півничків, українських ірисиків.
***
по всій окупованій Херсонщині росіяни почуваються настільки впевненими, що виставили цілодобову охорону біля своїх ганчірок на місцях пам’яті Другій світовій.
***
На думці декілька повʼязаних питань до можновладців.
Може, вже закінчились гідні, чесні або сміливі кандидати у міську адміністрацію міста-героя Херсона, бо вже майже двадцять днів, як звільнили пана Роман Мрочка, але ще нікого не призначили?
Чи почали виводити своїх з міста і залишили саме жінок у адміністрації Херсона?
З мого досвіду, щоб звільнити з посади когось, треба мати з парочку кандидатів на вільну посаду, бо «святе місце вільне не буває», чи воно вже не «святе»?
***
Приблизно так і виглядає реальна реальність Херсона. Так звана “Червона лінія” продовжує зміщуватися від берега Дніпра глибше в місто, все більше поглинаючи небезпекою мирних містян.
***
Сьогодні — чергова болюча втрата для нашої громади…
Здається, вже починаєш звикати до щоденних тривожних новин із наших прифронтових сіл. Але ця — особлива.
Вщент знищено Дудчанську школу.
Це не просто ще один освітній заклад на мапі Херсонщини. Це — серце села, його історія, його душа. Це місце, де десятиліттями зростали діти, формувалась громада, творилося майбутнє.
Сьогодні згоріла не просто школа — зруйновано частинку душі села Дудчани.
Терпіння, сили й мудрості всім нам. Ми сильні. І ми обов’язково повернемо до життя усе, що нам хочуть забрати.
Марина Поліщук
Дарина Лапіна
