Марина Поліщук
Тихий херсонський вечір
Це коли чуєш вихід снаряду і рахуєш через скільки секунд прилетить….
А потім думаєш- фух, не по нас…і хоч би нікого не зачепило…
Не треба мірятись з пу, хто раніше здохне.
Треба бігати по всьому світу і волати- зброї, дайте більше зброї!
***
Вийшла в обід хвилин на п’ятнадцять на вулицю — побачила, що вишня у дворі (вишня, еге ж?) от-от зацвіте і ще треба пильнувати магнолію біля новобудови, аби не пропустити дещо прекрасне й наробити красивих фоток. Кожного року це якийсь космічний час, цвітіння дерев. Шкода, що швидко минає.
А ще була тиша, особливе задоволення сьогодні. Не те щоб зовсім тиша: пташка рекламувала своє гніздо, було чути транспорт на вулиці, з чогось сміялися хлопці й дівчата. Але яка це розкіш, отакий мирний “саундтрек” звичайного повсякденного життя.
Хочеться, аби нарешті він зазвучав у кожному українському місті.
***
В нас сьогодні такий вітер сильний і поривчастий, що прямо свято. Бо ворожі фпв не літають. Канал про них за півдня тільки 5 повідомлень видав. Ми й на улюбленому базарчику побували, свіжої редиски і овочів купили, і в ” Аврору ” заїхали, гарний квітковий горщик і купу речей, без яких можна було обійтися, купили. І в аптеку, і в будівельний супермаркет (прикупила трохи фарбочки, бо руки вже сверблять щось відремонтувати). Та й таке. Коротше, радіємо поки вітер.
***
Мабуть, найважче чути новини, що серед щоденної сухої статистики серед жертв цивільного населення Херсона є твої добрі знайомі…
Будь проклята війна і всі ті, хто винен в тому, що вона сталася.
***
І все ж таки, вдома краще, ніж будь-де. Тут одяг зручніший, чай смачніший і рідні люди поруч…
І лише вдома ми відчуваємо себе по-справжньому вільними, коханими та потрібними.
