Дарина Лапіна
Чи було взагалі те інше спокійне життя до війни, вже й іноді піддаєшся сумніву. Дивишся старі фотографії і відривками згадуєш минуле.
Наші рідні Херсонські степи, річки, села та яри, рано чи пізно ви все одно повернетесь додому.
***
З жахом думаю, скільки жертв могло бути у Херсоні, якби все-таки більшість людей не евакуювалася.
Півтори години масованого обстрілу середмістя посеред дня. Вокзал під обстрілом.
І це крім дронів, які ганяються щодня навіть за 80-річними бабусями.
Хай тим росіянам, хто стріляє, руки повідриває, нехай їм добра не буде, і бумеранг прилетить туди, де їм буде найболючіше.
***
Памʼятаєте гумореску про раки, які вчора були по 3, но маленькі, а сьогодні по 5, але великі?
Ось і мені здається зараз, що вчорашній мирний план Китаю та Бразилії, буде краще, ніж сьогоднішній американський.
***
Староста с. Садове Олена Семеніхіна втратила частину ноги, підірвавшись на ворожій міні. У цей момент вона допомагала пораненим комунальникам. Але і після тяжкої травми жінка не кинула своїх односельців, опікується громадою дистанційно. Уявіть, а в цей час на окупованому лівому березі Херсонщини старости-колаборанти щодня шкодять своїм громадам і Україні. Такі дві паралельні реальності…
***
Кожного разу, повертаючись додому з відряджень, згадую багаточисленні запитання: “Чому ти туди їдеш???” і знову відповідаю собі – тому що тут ЖИТТЯ і СВОЇ ЛЮДИ… Що тримає в місті, яке вчора знов було уособленням маленького персонального апокаліпсиса? Віра в наше спільне майбутнє!
***
Реально вибішують))) дописи у соцмережах під якими не можна коментувати).
Без срача то все втрачає сенс, люди). Де ще можна побути експертом чи понити?)
Марина Поліщук
