Дарина Лапіна
На думку США, американська власність на ці станції була б найкращим захистом цієї інфраструктури та підтримкою української енергетичної інфраструктури, додала Левітт.
Можна почати з отримання у власність підприємства “Херсонський комунальний транспортний сервіс”. А якщо сам Трамп за кермо маршрутки сяде, то до Антонівки нєфік дєлать доїде, жоден дрон не наважиться влупить.
Шикарний план, шеф!(с)
***
вчора після 21:30 російські літаки скинули 17 ( КАБів/аівіабомб) на Херсонщину, 4 з них – на центр міста
***
Херсон, колись спокійне та мальовниче місто на березі Дніпра, зараз важко впізнати. Він змінюється щодня. Але не так, як мало б бути в мирний час — не новими будівлями, а руїнами.
Росіяни не припиняють обстрілів, і кожен їхній снаряд шматує місто, яке колись було сповнене життя. Вулиці, що пам’ятають дитячий сміх і затишні розмови в кав’ярнях, тепер вкриті уламками. Будинки, які ще вчора були домівками, стають грудою каміння. Школи та бібліотеки, де навчалися діти – мішені для росіян. Лікарні, в яких рятували життя, зараз самі потребують порятунку. Такий дорогий серцю Херсон зараз важко впізнати серед руїн і згарищ.
Але місто живе. Попри біль, попри страх, попри щоденні атаки. Херсонці тримаються, допомагають одне одному, рятують життя і продовжують вірити, що прийде день, коли Херсон знову стане містом, де хочеться жити, а не виживати.
***
Знайомі із Заходу України питають мене чому на Півдні у нас був найбільший спротив окупантам?
Завжди відповідаю: бо це Херсон!!!
***
Вдивляюся в обличчя наших, яких вчора повернули з полону.
Подумки з тими полоненими – військовими і цивільними, які досі у неволі.
Сподіваюся, що вони відчувають, що ми про них не забули – бо то, певне, найстрашніше, думати, що про тебе забула Батьківщина.
***
Щастя… Воно таке швидкоплинне. Ледь встигаєш його відчути – і вже десь зникає, розчиняється в повітрі, залишаючи по собі лише слабкий відгомін. Ми ловимо його у маленьких речах: у теплій розмові, у дитячому сміху, у м’якому світлі вранішнього сонця. Але щойно здається, що ось воно, тут, поруч – реальність нагадує про себе.
Сьогодні було більше 30 прилетів по Кропивницькому, руйнуючи чиєсь житло, чиїсь життя. У Херсоні, дрони ганяються за мешканцями як за живими мішенями, скидаючи на них свої бомби. І ти раптом помічаєш, як твоя радість, ще мить тому така справжня, зникає, наче її ніколи не було.
Війна навчає нас жити в контрастах. Відчувати щастя – і майже одночасно з ним біль, страх, лють. Ми ніби балансуємо між двома світами: світом тепла, любові, життя – і світом руйнування, де чужа воля намагається стерти нашу.
Як затримати цю мить радості? Як не втратити її? Можливо, єдиний спосіб – навчитися цінувати її тут і зараз, не відкладаючи на завтра. Бо завтра може бути іншим. Завтра може не бути…
Будьте щасливі у митті.
Марина Поліщук
