• 
• 
• 
• 

Партизанський рух виник у багатьох містах та селах України, де сьогодні росіяни встановили окупаційний режим. Найбільш помітний він на півдні, де професійні військові та пересічні мешканці допомагають нашій армії вірогідною інформацією про військові склади та скупчення російських окупантів. Своїми діями вони показують ворогам, що ті ніколи не будуть у безпеці, пише 24tv.ua.

Розмах українського підпілля сягнув потужного рівня та почав відігравати важливу роль у війні. Неофіційним центром партизанського руху стало місто Мелітополь на півдні Запорізької області. 24tv.ua поспілкувався з мером Мелітополя Іваном Федоровим про те, як зароджувався та розвивається партизанський рух, про спецоперації, які виконували українські патріоти в підпіллі та яка їхня роль у війні.

Іван Федоров, міський голова міста Мелітополя. Фото: фейсбук Івана Федорова

- Як зараз живуть мелітопольці? Як за ці пів року змінилося їхнє життя після приходу «русского мира»?

- Ми маємо чітко зрозуміти, що за цей період воно змінилося не раз, а декілька разів. Перш за все, це шок від 24 лютого після вторгнення російських військ до нас у Мелітополь.

Після цього протягом майже 7 місяців була важка депресія, тому що більшість мешканців виїхали з міста, з'явилися якісь нові незрозумілі мешканці. Настала гуманітарна та фінансова кризи, фінансова система України повністю покинула Мелітополь. Не так давно, але покинула. Тому така депресивна атмосфера нагніталася кожного дня.

- Партизанський рух на півдні України, зокрема в Мелітополі, був відчутний від початку війни. Як можна схарактеризувати цей рух сьогодні? Він стає сильнішим чи слабшим?

- Партизанський рух у Мелітополі був сформований ще 24 лютого. Саме в ці дні він і зароджувався. Тобто супротив, який ми бачили тоді публічним, який наростав у Мелітополі мітингами, протестами на центральних вулицях та проспектах міста. Звичайно ж, після того, як російські окупанти заборонили проводити акції, виходити на вулиці та проявляти свою громадянську позицію – люди почали боятися і почали робити це непублічно.

Сьогодні, якщо ми кажемо про партизанський рух, який з'явився чи не з'явився, то це абсолютно точно десятки тисяч людей. Сотні з них – це активний спротив, яких ми сьогодні називаємо партизанами. Початок партизанського руху, мабуть, почався 24 лютого. Тоді наша тероборона та військові знищили перші БТР на в'їзді в Мелітополь, зруйнувавши військову машину ворога, яка наступала на наше місто. Це був початок.

Бо тих людей, які знищили ці БТР, ще тоді не можна було назвати військовими. Це точно були аматори. Це точно були люди з військовим досвідом, які пройшли антитерористичну операцію у 2014 році, але, на той момент це точно не були підготовлені військові. Тож тоді він і почався.

За кілька місяців росіяни захопили та повністю окупували наше місто, взявши під контроль. Тому, звичайно, що партизанський рух перейшов уже в системну роботу, нову роботу, якій усі ми навчалися.

Ми, як місцева влада, у частині координації і якоїсь маленької долі організації. Силові структури також училися працювати по-новому. Адже раніше майже не було такого, що потрібно було щось організовувати без зв'язку, без гарних засобів комунікації та навігації. І, звичайно, найхоробріші люди, ризикуючи своїм життям, готові були йти на вкрай важливі справи для того, щоб захищати суверенітет і свободу нашої держави.

Партизани в Мелітополі, звернення до колаборантів. Скріншот з відео

Зараз ми бачимо, що він посилюється. Для мене є гордістю, що моє місто сьогодні, за версією Інституту вивчення війни (ISW) США, є центром партизанського руху нашої держави. І це також наша гордість, нас, як жителів Мелітополя, тому що ми до цього причетні.

Партизанський рух посилюється з кількох причин. Перш за все, сила спротиву та партизани проходять навчання. Вони здобувають досвід, тому ефективнішою та якіснішою стає їхня робота. По-друге, ми чітко розуміємо, що після таких подій, як непроведений референдум, вдалий контрнаступ, об'єднання навколо України міжнародних партнерів, чіткі заяви посилюють супротив, надію та очікування. Саме тому й посилюється партизанський рух загалом.

- Які найяскравіші спецоперації здійснили мелітопольці-партизани?

- На мою думку, найбільше запам'яталася, звичайно, перша справа – зруйновані залізничні колії. Це призвело до спуску з рейок бронепоїзда, який віз боєприпаси. Це була перша неочікувана для ворога дія. Вони думали, що вже всіх мелітопольців поламали, що всі будуть їм служити й так далі. А це було показово, що такого точно не буде.

Далі було досить показовим те, як «підсмажили» журналіста Олега Шостака. Він сьогодні відповідає у росіян за пропагандистську діяльність і він ще з 2014 році насправді проявив свою позицію. У 2015 році, якщо я не помиляюся, на телебаченні, яке він очолював, він показував карту України вже без Криму. Його «підсмажили», і це також було знаковим. Всі колаборанти почали боятися, коли це сталося, тому що всі зрозуміли, що вони незахищені.

Також я б відзначив комплекс дій щодо зриву референдуму, який планували провести 11 вересня. Це спільна робота, яка надважлива. Тому що ми чітко розуміємо, як вдалий контрнаступ наших Збройних сил на Харківщині може мотивувати людей, так і проведення фейкового референдуму може демотивувати нас усіх. Тому була вкрай важливою робота по його зриву.

Мелітопольські партизани пригрозили колаборантам за підготовку так званого референдуму. Скріншот з відео

У наших партизанів був окремий план роботи в частині підриву штабів, частині підриву спалених будинків, підрізаних учасників комісій і так далі. Але факт є факт, 11 вересня пройшло, так званого референдуму не було.

- Знаю, що створена пошта zradnyk@mlt.gov.ua, де мелітопольці щоденно інформують про колаборантів та держзрадників. Як перевіряється ця інформація. І чи в безпеці ті, хто її розповідає?

- Мелітополь – досить маленьке місто, там проживає 150 тисяч населення і всі про всіх добре все знають. Тому стати колаборантом, посібником, зрадником так, щоб ніхто про це не дізнався, неможливо. Тому ми створили цей ресурс. Велика кількість колаборантів вважає, що сьогодні вони служать Росії, завтра – служать Україні. Нам такі мешканці не потрібні.

І тому ми поставили собі задачу – скласти повний список усіх колаборантів, які тільки є у всіх сферах: серед вчителів, лікарів, службовців, держслужбовців, в органах місцевого самоврядування, серед співробітників комунальних послуг. Нам потрібен повний перелік. Навіщо? Серед очевидних причин – коли ми туди повернемося, нам ці зрадники вже не будуть потрібні в нашому місті, вони мають звідти виїхати. І це однозначно!

А якщо ми когось пропустимо, то це буде поганий приклад на майбутнє. Якщо ця людина зможе реабілітуватися після звільнення Мелітополя, то це буде ознакою, що всі можуть реабілітуватися. Тому наша команда намагається створити максимальну базу даних усіх колаборантів.

Ця пошта, яку ви нагадали, це такий майже анонімний ресурс, куди нам пишуть всю інформацію. Звичайно, вона не завжди є об'єктивною, тому що ми люди. І дуже часто ми хочемо написати на сусіда, тому що він нам не сподобався. Отже, звичайно, вся ця інформація перевіряється різними способами. Велика кількість членів нашої команди залишилася сьогодні в Мелітополі. І ми володіємо всією картинкою. Сьогодні надсилаються заявки.

Але я хочу відзначити, коли людина думає, чи ставати колаборантом, коли вона розуміє, що це всі бачать, то це також є запобіжником не ставати ним. Тому сьогодні в нас є перелік. Але з іншого боку, я також пишаюся своїм містом, тому що в нас колаборація вкрай низька. Я про це не перестану повторювати, що ні один директор школи або дитячого садочка не погодився співпрацювати з ворогом. У нас в поліції лише 10% колаборантів. В управлінні освіти – менш як десять. Це гарні показники. Але навіть до тих десяти відсотків, які стали колаборантами, ми точно прийдемо в гості.

Під Мелітополем партизани привітали ворога із Днем Незалежності, вивісивши прапор України. Фото: Ріа-Мелітополь

- Як росіяни взагалі ідентифікують людину, «партизан» це чи ні? Чи бувають випадки, коли ловлять просто на вулиці, вдома, і шиють звинувачення?

- Жодного партизана вони не знайшли. Єдиний шлях ідентифікації партизана – це тортури. Вони забирають в полон просто мешканців міста, які їм здаються партизанами. Тому що в них або є український прапор у квартирі, або ще щось. Тобто якась українська ідентифікація. І вони тортурами примушують сказати їх, що вони партизани.

Але це точно не про партизанів, не про їх виявлення. Складно, вкрай складно. Ми не можемо забезпечити безпеку людям сьогодні на цій території, але жодного партизана росіяни так і не знайшли.

Приєднуйтеся
до Telegram-каналу 
«Херсонська Гривна» 

Тэги: