Збройні сили України поступово звільняють від російської навали населені пункти на Херсонщині. Загалом від початку активних дій на Херсонському напрямку українські бійці звільнили понад 1170 квадратних кілометрів. Після себе окупанти залишають майже повністю розграбовані та зруйновані села.

Один із жителів нещодавно звільненого села на ім’я Володимир розповідає про ті події журналістам видання «Настоящее время», стоячи на зруйнованому даху власного будинку.

Довідка. «Настоящее время» – російськомовний телеканал з редакцією у Празі, медіа-проєкт Радіо «Свобода» та «Голосу Америки».

Володимир розповідає, що в його будинок прилетіли два снаряди – загинула теща, а матір йому вдалося витягнути живою з-під завалів. Це сталося вже після деокупації, коли до села зайшли українські бійці, а росіяни тікали й відстрілювалися.

Поховали жінку в сусідньому дворі – далі пройти не змогли через обстріли.

«У сусідньому дворі був окоп рашистський, там поховали, бо не було часу копати яму. Воно прилітає, ми падаємо на неї, осколки летять…» – згадує чоловік.

Під окупацією село було 7 місяців. Про ці часи місцеві згадують неохоче.

«Погано. Погано й знову погано. Вони грабували. Людей образили крепко!» – відмахується один із місцевих жителів.

Ремонтуючи дах, Володимир розповідає, що за 7 місяців він схуд на 18 кілограмів. Російську гуманітарку в село привозили, але нечасто. Та й те, що вони привозили, було дуже поганої якості.

«Таку жменьку рису, жменьку солі, жменьку цукру. Рис… Не говоритиму… Рис привезли з мишачими відходами», – Володимир складає долоні рук, показуючи маленькі порції продуктів.

Селяни згадують, що залишати позиції російська армія не збиралася. Вони казали людям, мовляв, «ми росіяни, і ви будете росіянами». Але наприкінці вересня ситуація змінилася.

«Та тут війна була страшна, ви що! Тут стріляли, летіло чорне таке, вибухи… Страшна була війна. Вони бігли по асфальту, тікали з хат… Мотоцикли брали, машини брали…» – розповідає про відступ російських військ місцева жителька.

Доїхати до звільнених сіл Херсонської області – то велика лотерея, розповідає журналіст. Він показує пробите колесо автомобіля, на якому їде знімальна група, – у колесі стирчить патрон. Дороги просто всіяні ними, а ще невикористаними боєприпасами та розбитою російською технікою.

Українським бійцям контрнаступ дався непросто. За словами наших воїнів, противник добре підготовлений та вміє воювати, тому доводиться діяти нахрапом.

«Ми зайшли красиво, вглиб, заставши противника зненацька. Вони не очікували цього: вилазять з окопа – а тут уже БМП стоїть», – згадує один з бійців.

«Вони були обкопані добре, зрозуміло, що пів року у них була можливість окопатися. Але ось фактор несподіванки… Наш командир одразу сказав: зближуємося-зближуємося – щоб їхня артилерія по нам не працювала, вони ж по своїм стріляти не будуть», – додає інший військовий.

Українські військові зізнаються, що чим далі вони просуваються, тим меншу відсіч від ворога отримують. У селах біля теперішньої передової є навіть уцілілі будинки. Хоча останніми днями контрнаступ у Херсонській області трохи сповільнився, військові просять набратися терпіння.

«Я думаю, що контрнаступ продовжиться. Але не так відверто й не такими відкритими шляхами, як це було, скажімо, з 1 жовтня. Зараз, вирівнюють лінію фронту, щоб знову можна було разом продвигатися», – пояснює боєць.

Ну а поки українські солдати переводять дух, місцева жителька Валентина, до речі, етнічна росіянка, годує їх українським борщем.

«Так, я сама з далекого Сибіру. Аж із Красноярського краю! Годую від щирого серця, щоб вони не голодними були. Щоб у них серце трохи зігрілося тут. Як можу, так і допомагаю їм, пригощаю. Ми так на них чекали! Я не можу без сліз розповідати. Дуже чекали… Коли прийшли наші красені, наші захисники, ми тільки радіємо», – зізнається Валентина.

Радіє українським військовим, які проїжджають повз його розбитий будинок, і Володимир. Він теж доклав своїх зусиль до звільнення села. Саме за його городом були російські позиції. І чоловік сповістив про це українських захисників. Щоправда, каже він, про це здогадалися й окупанти

«Там і КамАЗи погоріли, і техніка їхня… Це ж я їхні позиції здав нашим хлопцям, – каже чоловік і додає: – За що й поплатився – хатою. Це була помста, я розумію. Але мені зовсім не шкода. Нічого, відремонтую все! Зате їх немає, виродків!»