З провізора – у волонтерки: історія Ксенії Мішиної з Білозерської громади

До війни Ксенія Мішина з Велетенського 15 років працювала у фармацевтичній галузі. У 2021 році вона започаткувала власну справу та відкрила аптеку в селі Надеждівка Білозерської громади. Жінка мала багато планів на майбутнє, які не дала реалізувати війна, пише Bilozerka.info.

Після повномасштабного вторгнення Росії Ксенія знайшла себе у волонтерстві. Спочатку намагалася допомогти людям із ліками, потім почала організовувати доставку продуктів харчування та необхідних у побуті речей.

«Все почалося з посту у Фейсбуці із закликом допомогти мешканцям Кізомиського старостату, адже на початку окупації у нас виникли серйозні проблеми. До міста ще щось доходило, а віддалені від обласного центру села опинилися в ізоляції. Ні продуктів, ні ліків, ні засобів гігієни», – розповідає Ксенія.

На щастя, відповідь благодійників не забарилася. До жінки почали телефонувати й писати з різних куточків України. Виникали нові знайомства і зв’язки, завдяки яким до старостату надходили гуманітарні вантажі.

Тривалий час Ксенія організовувала доставку медикаментів неофіційними евакуаційними маршрутами. Спочатку через Олександрівку, потім через Снігурівку. Останній такий коридор був через Василівку. Більшість вантажів доставляли звичайними легковими автівками, а на російських блокпостах розповідали, що то для хворих батьків чи самотніх сусідів.

«Завдяки волонтерству я познайомилася з дивовижними людьми. Я просто захоплююся їхньою відвагою та сміливістю. Багато з них допомагають нашим військовим з 2014 року та не відмовляються від підтримки нашої громади. До речі, саме з міркувань безпеки багато хто з них не афішує свою діяльність», – ділиться волонтерка.

За словами Ксенії, сьогодні найбільш складна ситуація в Кізомисі. Через постійні авіаудари звідти виїхали майже всі жителі. Взагалі в період окупації в старостаті залишалося понад 90% населення. Люди почали полишати домівки вже після звільнення громади, після перших обстрілів та влучань в оселі.

На запитання, чи не хотіла вона виїхати звідти сама, жінка впевнено сказала «ні». І це не просто звичка, вона відчуває, що потрібна саме тут і зараз.

Автор: Наталія Свирида, Bilozerka.info