Марина Поліщук
Яким є сучасний херсонець? Головне: де б він не перебував сьогодні – вдома, в іншому регіоні, за кордоном – він втомлений, але не втрачає оптимізму. Далі – розмова із соціологом про трансформацію херсонців.
Минуло вже понад 4 роки повномасштабної війни, яка залишила слід у свідомості кожного жителя Херсонщини. За цей час, починаючи з 2023-го, місцеві соціологи провели понад 45 досліджень, щоб розуміти, як змінюються настрої жителів Херсонської громади. Висновки неоднозначні: психологічний стан людей погіршується, але водночас у них зберігається бойовий дух.
Про це «Гривні» розповів Микола Гоманюк, експерт-соціолог, голова Херсонського обласного відділення Соціологічної асоціації України.
Втома, стійкість і самопідтримка
«Психологічний стан херсонців стає гіршим, це очевидно. Але при цьому в херсонців не з’являються поразницькі настрої. Стан втоми від війни, від того тиску, під яким живуть херсонці, зростає. Проте вони не кажуть: здаваймося, віддавайте все підряд, тільки щоб не стріляли, щоб люди не гинули», – каже соціолог.
Він додає, що такий стан характерний як для херсонців у Херсонській громаді, так і для тих, хто виїхав. Адже громада хоч і розірвана, проте херсонці живуть у спільному інформаційному полі. І інколи херсонці, які виїхали, знають більше, ніж ті, хто нині в місті.
Водночас для містян, які залишаються вдома, найголовнішим є виживання. Вони навіть не вживають тригерних слів на кшталт «смерть», «загибель».
«Люди живуть у постійному екзистенційному порядку денному, де головне – питання безпеки і виживання, які затьмарюють усе інше. Головне – зберегти життя. Цікаво, що люди в Херсоні не вживають під час опитувань слова чи фрази «смерть», «нас вб’ють», «мене вб’ють», «я загину». Вони замінюють їх евфемізмами, наприклад: «прилетить», «Потраплю під обстріл». Не кажуть «Мене можуть вбити», а – «Буде приліт у мою хату». Це своєрідний підсвідомий спосіб самопідтримки», – розповідає Микола Гоманюк.
Локальний патріотизм і запит на унікальність
За роки війни серед херсонців значно посилився локальний патріотизм. Таке явище було притаманне містянам і до повномасштабного вторгнення РФ, проте нині воно просто зашкалює в Херсоні, каже соціолог. Любов до рідного краю – це наш стабільний херсонський феномен, підкреслює він. Але тут важливо підкреслити, що це любов саме до українського Херсона, Херсона з мітингами 2022 року, Херсона – міста-героя України.
До речі, це підтвердило й нещодавнє опитування, проведене на замовлення БО «Фонд громади міста Херсон «Захист». Згідно з його результатами, 91% опитаних пишаються тим, що вони – херсонці, і це відчуття зростає з плином часу.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Більшість жителів Херсонської громади пишаються тим, що вони херсонці – опитування
Окрім того, херсонці відчувають особливу ідентичність і вважають, що регіон заслуговує на більшу увагу до себе, навіть на певні привілеї.
«Проявляється запит на унікальність. Наприклад, у баченні економічного розвитку. Херсонські підприємці часто кажуть, що ми заслужили на вільну економічну зону. Або принаймні на якісь податкові послаблення, пільги тощо. Так вважають і аграрії, і сільгосппідприємці. І це не лише те, що ми цього заслужили, працюючи під обстрілами, – кажуть люди, а тому що без цього наш бізнес не виживе», – ділиться спостереженнями експерт.
Про довіру та парадокси
Стабільним серед херсонців за роки великої війни залишається високий – майже стовідсотковий рівень довіри до Збройних Сил України та ДСНС. Значно виросла й повага до комунальних служб, які працюють у надзвичайних умовах. Водночас недовіра до місцевої влади нікуди не зникла.
«Що цікаво, порівняно з довоєнним часом, виросла довіра до комунальних служб. Звісно, вони роблять те саме, і такою ж якістю, як і до війни. Але нинішні умови роблять їхню роботу справжнім подвигом. «Парки Херсона», наші електрики, інтернет-провайдери та інші – вони всі заслужили народну повагу.
А от що не змінилося, так це недовіра до влади – міської та обласної. І тут не йдеться про недовіру до конкретних людей, це скоріше інституційна недовіра. Цю недовіру херсонці успадкували ще з довоєнних часів.
Тож маємо нині такий парадокс: люди довіряють комунальним підприємствам, а інституції, яка керує цими підприємствами, довіряють менше», – зазначає Микола Гоманюк.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: «Бо людям треба вікна ставити й дахи латати»: «Парки Херсона» тримають комунальний фронт
Кожен адаптується по-своєму
Усе-таки певна різниця між тими, хто залишився в громаді, й тими, хто виїхав, простежується в дослідженнях.
«Ми додали в наші опитування одне питання, яке може здаватися дивним. Щороку запитуємо: «Чи ставили ви ялинку на Новий рік?». З отриманих відповідей бачимо, що все більше херсонців, які виїхали з Херсона, ялинку ставлять, а ті, хто залишаються в Херсоні, продовжують її не ставити, бо вважають, що ялинки й свята – не на часі», – каже наш співрозмовник.
Він додає, що херсонці, які живуть за межами громади, адаптуються, втягуються в буденне життя. Водночас і херсонці вдома – теж адаптуються. Як приклад соціолог наводить роботу в прифронтовому місті підземних просторів, де проводять заняття з йоги, аеробіки, художні студії тощо.
«Минулого літа неподалік від свого дому в парку я постійно бачив волейболістів на спортмайданчику. Грають і спостерігають: одні – за м’ячем, інші – за небом, на випадок появи ворожих дронів. Тож херсонці теж поступово адаптувалися, але звісно, втягнутися в мирне життя простіше, ніж у воєнне. Щоправда, цього року я їх ще не бачив. Щось підказує, що тепер вони будуть грати вже в іншому місці», – підкреслює Микола Гоманюк.
Портрет сучасного херсонця
Отже, сучасний херсонець – людина втомлена, але терпляча й винахідлива. Він живе між страхом і надією, між руїнами й прагненням до відновлення. Війна не зламала в нас головного – довіри до наших захисників, солідарності громади та відчуття, що Херсон заслуговує на мирне майбутнє.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Чи потрібен пам’ятник Херсону в Києві – думка жителів Херсонської громади
На головній світлині: довіра до ЗСУ серед херсонців залишається стабільно високою. Листопад 2022 року, жителі Херсона радіють звільненню міста.
Фото: фейсбук/Ігор Цуркан
Ян Ярчук
