Марина Поліщук
Евакуація людей з небезпечних міст і сіл правобережної Херсонщини триває, часто її проводять волонтерські організації. Одна з таких команд – Helping to Leave.
Водій цієї благодійної організації Андрій Григорович уже певний час евакуює людей із Херсона й області. Виїжджає з Одеси, а після везе евакуйованих по всіх куточках України. Кожна його поїздка – це й небезпека, і водночас врятовані люди. Історію чоловіка розповіли на сайті Helping to Leave.
До повномасштабного вторгнення Андрій Григорович був підприємцем, займався ремонтом автомобілів на власній СТО, і нині продовжує цю справу. Також він – голова громадської організації «Чорноморське козацтво».
На початку повномасштабного вторгнення ми разом з моїми хлопцями, козаками, одразу поїхали до військкомату. Але нас не прийняли. Тоді ми створили ТрО – розливали коктейлі Молотова, готували, що необхідно. Потім почали возити гуманітарну допомогу по селах Херсонської області. Згодом також почали вивозити людей із Херсона та області.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Як проходить евакуація у Херсонській громаді та скільки людей залишається в обласному центрі
«Возимо, куди треба та скільки треба»
Згодом він приєднався до команди Helping to Leave. Нині його звичний евакуаційний день такий: підйом о 4 годині ранку, виїзд з Одеси на початку 5:00. До Херсона водій прибуває після 7:00, забирає людей, якщо везти десь у сусідні області, то вже після 12:00 повертається до Одеси.
У мене таке відчуття, що машина вже сама знає, куди їхати. Уже дорога натоптана, кожна ямка знайома. На блокпостах мене не зупиняють, бо впізнають, майже щодня їду. Та й автобус помітний такий, з написом Helping to Leave.
Однак бувають поїздки й набагато довші – на сотні, а то й тисячі кілометрів по Україні.
Везли одну сім’ю до Тернопільської області, то 2 тисячі кілометрів туди й назад. Везли вагітну жінку із шістьма дітьми. Хороші діточки, гарно себе поводили. Возимо, куди треба та скільки треба – чи в Дніпро, чи в Миколаївську область, де розміщують людей старшого віку та людей з інвалідністю.
Звичайно, що кожен виїзд пов’язаний з небезпекою, адже ворог обстрілює населені пункти прибережної зони Херсонщини, полює за автівками з дронів.
Якось забирали одну родину з Херсонської області. Під’їхали до будинку біля річки, стоїмо, вони вантажать речі – там велосипед був, багато всього. А Олексій, волонтер, який зі мною приїхав, каже: «Григорович, давай швидше, бо ось там дрони літають!» Тож швиденько всі посідали в машину та поїхали. Ще був випадок, тільки-но я приїхав, мені кажуть: КАБи тільки що літали та влучили 4 ракети. Поставив я автобус під дерева, людей посадили, почекав трохи та поїхав.
За словами волонтера, родина цілком підтримує його діяльність. Але деякі знайомі не розуміють – мовляв, нащо це все чоловіку майже пенсійного віку.
Кажу: «Я інакше не можу! Я людям пообіцяв. Якщо я не поїду, то хто поїде?» Якщо б мені не було це приємно, я б не їздив. Мене ніхто не може змусити чи заборонити мені це робити!
Історії під час евакуації
Дорогою Андрій Григорович спілкується з тими, кого евакуює, люди діляться пережитим в окупації та нині, під обстрілами. Від цих історій, зізнається волонтер, часом сльози навертаються.
От якось віз 82-річну жінку, посадив її поруч із собою. Вона каже: «У нас немає села вже…» У них хати розбиті, світла нема, води нема, а все одно росіяни продовжують по них дрони кидати. По собаках, буває, кидають. Страшне діло! Каже: «Ми з сусідкою й не знаємо, де краще бути – на вулиці чи в хаті, у мене вже пів хати нема».
А нещодавно їхав з нами чоловік 55 років, спокійний такий, тихий. Я його питаю: «Куди їдеш?» А він каже: «Не знаю». Як це, а ночувати де? Словом, забрав я його до себе на СТО, там кімната є. Залишив поки пожити, він потроху щось допомагає, прибирає.
Також нещодавно приїхав забирати одну жінку з лікарні. А вона мені каже: «Я нікуди не поїду! Ляжу ось тут, і все!» Я питаю, як її звуть, звертаюсь: «Що, Оксано, не хочете їхати?» – «Не хочу!» – «Не дай Боже, завтра прильот буде, як вдарять росіяни по лікарні, що ви будете робити? Ваш дім там розбили, а тут що?» Присів біля неї, за ручку тримаю та спілкуємося. Вона мені каже: «Я відчуваю, що ви дуже гарна людина!» Врешті-решт розібралися, що її чоловіку мають зробити операцію, тоді їх обох заберемо. Бо вона не хотіла без нього їхати.
Андрій Григорович каже, що люди часто запитують у нього номер телефона. Тому він написав його просто на автобусі – щоб записували, кому треба.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Евакуація з Херсонщини: куди можна звернутися
Головне фото ілюстративне: фейсбук/Бериславська РДА
Фото в тексті: helpingtoleave.org
Ян Ярчук
