За 5 днів ЗСУ розірвали оборону росіян на сході та знищили найбільше угрупування ворога. Цей успіх уже кардинально зламав хід війни на користь України.
Колос на глиняних ногах — у такому вигляді постала Росія перед усім світовим співтовариством на початку вересня. Її «друга армія світу» в ході повномасштабної війни вже екстрено відступала з Київщини, Чернігівщини та Сумщини. Але все ж таки і після цього росіяни мали можливість продемонструвати свою сильну сторону — здатність вести масований артилерійський вогонь, поступово руйнуючи українську оборону на окремих ділянках фронту на Донбасі.
Однак потім з окупаційними військами сталося те, що можна назвати грандіозним колапсом у районі Ізюма, який завершився грандіозним шухером, пише «НВ».
Внаслідок несподіваного наступу ЗСУ практично припинило своє існування одне з найпотужніших угрупувань російської армії вторгнення — ізюмське. Вона нависала над Слов’янськом та Краматорськом із півночі та мала допомогти окупантам виконати завдання російського диктатора Путіна — повністю «звільнити» Донбас до 16 вересня.
Тепер росіян в Ізюмі немає, тепер там є українські війська. На те, щоб провести таку «ротацію», ЗСУ знадобилося менше тижня.
До цього українські сили виявляли активність на Херсонщині, звільнили кілька населених пунктів. Тому медіа та експерти повсякчас говорили про початок великого контрнаступу на півдні. І росіяни, за даними розвідки, почали перекидати туди війська зі сходу.
На херсонському напрямі налічувалося близько 10 тисяч російських військовослужбовців, а згодом ця чисельність різко зросла до 25 тисяч, розповів НВ військовий експерт Олег Жданов.
«Ось куди поділися підрозділи російських військ зі східних напрямків», — уточнив він.
Тим більшою несподіванкою для окупантів стали події на Харківщині.
«Було досягнуто абсолютної тактичної раптовості. Ворог взагалі не очікував на атаку саме в тому місці, де атакували наші війська, де стався прорив», — пояснив Радіо НВ військовий журналіст Юрій Бутусов.
БІГ НА ПІВДЕНЬ ТА СХІД
Перші повідомлення про успішні атаки українських сил у районі тоді ще окупованої Балаклії — містечка на півдні Харківщини, на північ від Ізюма, — у соцмережах з’явилися 6 вересня. Генштаб ЗСУ жодних офіційних коментарів із цього приводу не давав. Замовкли й у Міноборони країни-агресора, хоча там зазвичай у щоденному режимі переконували росіян у тому, що «спецоперація йде за планом».
Минуло три дні, і в соцмережах з обох боків почали говорити про те, що українські військові вже дісталися Куп’янська — міста приблизно за 70 км на схід від Балаклії, розташованого поблизу північно-західного адмінкордону Луганської області.
Куп’янськ — ключовий залізничний вузол, що забезпечував логістику для всієї групи військ РФ на Харківщині.
Тоді ж з’явилися дані про те, що ЗСУ розширили цей глибокий прорив на південь, звільнивши весь західний берег річки Оскол до Бахтіна, і навіть до самого села Оскол — єдиного шляху постачання ізюмського угруповання ворога.
З початком контрнаступу ЗСУ противник постійно дезорієнтувався з приводу справжнього наміру дій українського ударного угрупування, яке неодноразово змінювало напрям ударів, пояснює цей стрімкий успіх Віктор Кевлюк, експерт Центру оборонних стратегій.
При цьому російські навколовоєнні ресурси влаштовували істерику: то оплакували своїх солдатів, що втрапили в оточення й тікали, то вивертали гнівні тиради на адресу військового керівництва РФ. Відомий терорист Ігор Стрєлков-Гіркін, який останнім часом був у ролі головного критика керівництва «Спецоперації в Україні», прямо заговорив про розгром військ РФ в районі Ізюму і вже натякав, що провина щодо провалу є не тільки в Шойгу.
Міноборони РФ продовжувало відмовчуватися. Лише пропагандистські медіа країни-агресора показували деякі колони військової техніки — «підкріплення, що йдуть рятувати ізюмське угруповання». Натомість українські офіційні особи та канали визнали — контрнаступ іде та розвивається успішно, звільнені й Балаклія, і Куп’янськ, та інші населені пункти.
На фронті склалася ситуація, коли новини про звільнення ЗСУ українських міст не встигали за самими українськими військовими, які одразу відвойовували все нові та нові території. І судячи з даних із району наступу, якогось потужного опору вони не зустрічали.
Ми прорвали першу лінію оборони. А далі не виявилося ні другої, ні третьої ліній оборони, вважає Жданов. Тому російські війська зараз не можуть зупинитися. У цьому випадку можна сказати, що ми на плечах противника, що відступає, просуваємося вперед.
Як уточнив у бесіді з НВ Микола Сунгуровський, директор військових програм Центру Разумкова, умовні другу та третю лінії оборони ворога складали поліцейські сили — Росгвардія, спецслужби, завданням яких були репресії проти мирного населення, а зовсім не участь у бойових діях.
«Це вже зовсім інше технічне забезпечення. Вони не мають жодного важкого озброєння», — пояснює Сунгуровський.
До вечора 10 вересня ЗСУ не лише звільнили Ізюм, а й просунулися на схід і на південь, підійшовши до Сватового, а також до Лисичанська та Сєверодонецька — міст на Луганщині, які росіяни захопили в середині літа ціною великих зусиль і жертв після тривалих боїв.
Такі темпи наступу піхоти — це як бліцкриг Другої світової війни, вважає Бутусов.
Висока швидкість просування українських сил стала наслідком безперервності дій, що відбуваються в гранично високому темпі, відмовою від втягування в бої з осередками опору, зміною підрозділів, що діють на вістрі ударів, пояснює Кевлюк. А також, додає експерт, всебічним супроводом та підтримкою, стійким та безперервним управлінням, високим моральним духом військ та їхньою націленістю на перемогу.
Бійці ЗСУ розгорнули національний прапор у звільненому Куп'янську. Фото: facebook.com
У цей момент про себе нагадало російське військове відомство. Воно пояснило, що схожа на втечу поведінка армії РФ є проведеною за три доби «організованим перегрупуванням військ у районі Балаклії та Ізюма». Мовляв, усі сили звідти вивели на Донецький напрямок.
«Під час цієї операції проведено низку відволікаючих та демонстраційних заходів із позначенням реальних дій військ. З метою недопущення шкоди російським військам, по противнику завдавалося потужне вогневе ураження із застосуванням авіації, ракетних військ та артилерії», — додали в Міноборони країни-агресора.
Паралельно в українських джерелах з’явилося відео зі звільненого Ізюма з великою кількістю залишених ворогом «засобів ураження» — танками, великокаліберними самохідними артилерійськими установками та іншим. А в Балаклії ЗСУ дістався гігантських розмірів склад боєприпасів.
«У результаті всього цього «бігу на схід та південь» українська армія зруйнувала монолітну оборону оперативних груп «Захід» та «Центр» противника в межах Харківської та північної частини Луганської областей», — пояснює Кевлюк.
З початку першого осіннього дня українська армія повернула під свій контроль понад 3000 кв. км, повідомив 11 вересня Головнокомандуючий ЗСУ Валерій Залужний. До виходу на держкордон у Харківській області, за його словами, залишилося 50 км. І наступ триває.
ПЕРЕЛОМ НА КОРИСТЬ УКРАЇНИ
Натхненній атаці українських сил росіянам протиставити особливо нема чого, крім тих військ, які вже зараз перебувають у районі Донецька. Повернути на схід частину сил з-під Херсона, з плацдарму на правому березі Дніпра, окупанти не в змозі — усі мости зруйновані, і ЗСУ своїми вогневими засобами повністю контролюють річку.
«Так що те угруповання, найбільше, що складається з регулярних частин армії РФ, закрите», — каже Жданов.
Ворог має щойно сформований з різних резервістів 3-й армійський корпус, додає експерт, який частинами перекидають на Харківщину. Але стабільного фронту там немає, і російські генерали не в змозі зрозуміти, куди та які сили слід спрямовувати.
Західні аналітики вже порівнюють балаклійсько-куп'янсько-ізюмську операцію ЗСУ з кампанією «Буря», проведеною хорватами у 1995 році й завершену повним звільненням території їхньої країни від сербських солдатів та сепаратистів.
За оцінкою аналітиків американського Інституту вивчення війни (ISW), за 5 вересневих днів українські сили лише на сході звільнили більше території, ніж росіяни захопили під час усіх операцій з квітня.
Головне — змінився сам формат війни.
«ЗСУ перехопили не лише тактичну, а й оперативну ініціативу. Оперативний успіх на Харківщині цілком може бути розвинений у стратегічній перемозі на північному сході України. І дати поштовх звільненню Донбасу», — пояснив Кевлюк із Центру оборонних стратегій.
І все ж таки військовий експерт Ігор Козій закликає до обережності: мовляв, варто бути розважливими.
«Схоже, що високоточних зразків зброї у нас поки що недостатньо, щоби повністю вичавити окупантів з усіх підконтрольних їм земель», — каже він.
Козій передбачає, що процес повного звільнення України затягнеться на наступний рік. А в Росії ще залишається достатньо резервів, щоб завдавати точкових ударів на певних ділянках фронту.
«Але в основному з’явилися ознаки того, що військова ініціатива переходить до нас», — вважає Сунгуровський.
Проте є ще один — не військовий — чинник, який може одразу призвести до краху не лише російської армії, а й усього керівництва країни-агресора.
«Цей перший прорив може насправді створити таку паніку, коли всі інші лінії оборони просто посиплються. При цьому паралельно відбуваються деструктивні процеси в Росії. Там розпочався дуже сильний підкоп під Путіна», — заявив НВ Сунгуровський.
За таких умов, на думку представника Центру Разумкова, РФ довго не вистоїть.
Наразі відбувається повне розчарування та деморалізація збройних сил РФ, додає Козій.
«Це впливає на політичну систему всередині країни-агресора. Ми чуємо окремі заяви про нездатність Путіна керувати. Усе це може прискорити відхід російського диктатора від влади», — упевнений він.
Такої думки дотримується і Жданов.
«Якщо найближчого тижня Путін не розкриє змову генералів, які здали фронт, то через два тижні заколот буде проти нього самого», — вважає експерт.
«Тому песимістичний прогноз — так, [війна триватиме] до середини наступного року. А оптимістичний, якщо все піде так, як ми хочемо, то кінець цього року», — підбиває підсумок своїх роздумів про хід контрнаступу ЗСУ на сході Сунгуровський.
Удень 11 вересня, коли вже з’явилися повідомлення про вихід українських сил до кордону з РФ на північ і північний схід від Харкова, глава МЗС країни-агресора Лавров заявив в ефірі російського держТВ: «Ми не проти переговорів [з офіційним Києвом], ми не відмовляємося від переговорів».
Тэги: