Який план розробляла Україна для контрнаступу на південному фронті та чому західні союзники відговорили українське командування від нього? Чому в Києві таємно вирішили змінили командувача Херсонським наступом? Як саме відбувалося звільнення правобережної Херсонщини? Далі – відповіді на всі ці питання.
Кілька місяців колектив американського видання The Washington Post проводив аналіз успішного контрнаступу української армії в Харківській і Херсонській областях. Для цього журналісти провели інтерв’ю з 35 людьми, серед яких – українські командири, чиновники та солдати, а також військові й політичні чиновники зі США та Європи.
Результатом стало велике дослідження про планування та перебіг Харківського та Херсонського контрнаступів. Стаття під назвою «Усередині українського контрнаступу, який шокував Путіна та змінив війну» опублікована на сайті видання 29 грудня.
Пропонуємо читачам Гривна.UA адаптивний переклад частини цієї публікації – тієї, що стосується Херсонського контрнаступу. Публікуємо також фото, використані в матеріалі на сайті The Washington Post.
***
Харків дав шанс українцям натиснути на відкриті двері. Херсон подарував суцільну стіну. Протягом місяців окупації росіяни вирили траншеї та збудували великі оборонні споруди. Сільськогосподарські угіддя степу були невеликим природним прикриттям для атакуючої сили, а перешкодою був лабіринт зрошувальних каналів. Москва ввела свої найкращі війська.
«Ті мінні поля, які вони там поставили, – вони практично самі не знали, скільки їх поставили. Кожен, хто туди приходив, міняв їх і додавав додаткові мінні поля, – розповів генерал-майор Андрій Ковальчук, якому було доручено керувати Херсонським контрнаступом. – У нас не було можливості швидко просуватися».
Щоб вирішити, як проводити операцію на Херсонському напрямку, українські командири прибули до Німеччини в липні минулого року для проведення бойових ігор зі своїми американськими та британськими колегами. У той час українці розглядали набагато ширший контрнаступ на всьому південному фронті, включаючи наступ на узбережжя в Запорізькій області, який мав би розірвати бажаний Москвою «сухопутний коридор», що з’єднує материкову Росію з Кримом, незаконно анексованим у 2014 році.
У кімнаті, повній карт і таблиць, українці проводили власні «настільні вправи», описуючи порядок бою: які формування вони використовуватимуть, куди рухатимуться підрозділи та в якій послідовності, а також імовірну відповідь Росії.
Генерал-майор Андрій Ковальчук, перший командувач контрнаступом України на Херсонщині. Фото: українське оперативне командування «Південь»
Американські та британські учасники військових ігор провели власні симуляції, використовуючи однакові дані, але різне програмне забезпечення та аналіз. Вони не змогли змусити операцію спрацювати. Враховуючи чисельність українських військ і наявні запаси боєприпасів, планувальники дійшли висновку, що українці вичерпають свою бойову міць, не досягнувши мети наступу.
«Вони просили нашої поради, – сказав високопоставлений чиновник оборони США, який, як і інші герої цієї статті, говорив про делікатне військове планування на умовах анонімності. – І наша порада була: «Гей, хлопці, ви збираєтеся відкусити більше, ніж можете розжувати». Це матиме погані наслідки».
Крім ризику вичерпати свої сили, наступ на Запоріжжі міг загнати українські війська в котел, який росіяни могли оточити підкріпленнями, надісланими за двома напрямками: з Криму та Росії.
«Наші командири вважали, що українці приїхали досить рішуче налаштовані на те, що вони все одно все зроблять. Просто був великий тиск, щоб зробити все», – сказав представник оборони.
Білий дім повторив аналіз американських військових у переговорах з офісом Зеленського. Радник з питань національної безпеки Джейк Салліван розмовляв з керівником Офісу президента України Андрієм Єрмаком про плани широкого південного контрнаступу, повідомляють джерела, знайомі з дискусіями.
Бункер, покинутий росіянами під час контрнаступу України в Херсоні. Фото: Войцєх Гжедзінський для The Washington Post
Українці прийняли пораду та розпочали більш вузьку кампанію, зосереджену на звільненні міста Херсон, що розташоване на західному березі Дніпра, відокремлене від контрольованої Росією території на сході.
«Я віддаю українцям велику заслугу, – сказав представник оборони. – Вони дозволили реальності підштовхнути їх до більш обмеженого кола цілей у Херсоні. І вони були достатньо спритними, щоб скористатися можливістю на півночі. Це багато».
Ковальчук мав намір розділити окуповану Росією територію на західному березі Дніпра та захопити російські війська в пастку.
«Моїм завданням було не тільки звільнити територію, – каже він. – Моє завдання з самого початку полягало в тому, щоб блокувати та знищити ворога. Тобто не дати йому піти чи існувати».
Цілі Херсонської наступальної операції полягали в тому, щоб розділити окуповану Росією територію на захід від Дніпра та захопити там кремлівські сили, а також потрапити в радіус дії артилерії міста Херсона та трьох ключових річкових переправ
Якщо це не вдалося би, метою було змусити їх втекти. 25 тисяч російських військ у тій частині Херсонщини, відокремленої широкою річкою від своїх складів боєприпасів, опинилися в дуже відкритій позиції. Якщо буде застосований достатній військовий тиск, у Москви не буде іншого вибору, як відступити, сказав Ковальчук.
Росії довелося озброювати й годувати свої війська через три переходи: Антонівський міст, Антонівський залізничний міст і дамбу Нової Каховки – частину гідроелектростанції з дорогою, що проходить по ній.
Російські війська патрулюють у травні Новокаховську дамбу на річці Дніпро в Херсонській області. Дамба та дві інші переправи через річку були ключовими цілями в наступі. Фото: AP
Два мости були обстріляні наданими США високомобільними артилерійськими ракетними системами M142 або HIMARS, які мають радіус дії 50 миль. Переправи швидко стали непрохідними.
«Були моменти, коли ми повністю відключали їм лінії постачання, а вони все одно встигали побудувати переходи, – розповів Ковальчук. – Їм вдавалося поповнювати боєприпаси. Це було дуже важко».
Ковальчук розглядав варіант штучного підняття рівня води в Дніпрі. За його словами, українці навіть провели пробний удар із пускової установки HIMARS по одному зі шлюзів на Новокаховській дамбі, зробивши три отвори в металі. Так перевіряли, чи можна підняти воду в річці настільки, щоб перекрити перехід російській техніці, але не затопити села поблизу. Випробування пройшло успішно, каже Ковальчук, але цей крок залишився на крайній випадок.
***
На початку Херсонського контрнаступу українські війська прорвали першу лінію оборони російської армії. Тоді вони зустріли шалений опір.
32-річний командир роти на ім’я Юрій із 35-ї бригади морської піхоти України на початку вересня під вогнем перевів свої взводи через невелику річку. Але українські бійці зіткнулися з окопаною другою лінією біля села Брускинське, приблизно за 50 миль на північний схід від Херсона. Росіяни перебували в цьому районі місяцями, обкладаючи окопи бетоном і ховаючи танки в глибоких земляних ровах. Там бійці Юрія відчули всю силу російської авіації. Російська військова авіація скинула фугасні бомби FAB на його підрозділ, який спочатку не мав жодної зброї, щоб захистити себе чи націлити її на літаки.
«FAB – це боєприпас, який нічого після себе не залишає, – каже Юрій. – Цей вибух, ця хвиля – коли це за 200 метрів, ви відчуваєте дуже сильно. Воно відкидає вас назад. Коли у нас були прямі удари по позиціях з FAB, від людей нічого не залишалося».
Українські сили в цьому районі намагалися просунутися на південь, щоб розділити окуповану Росією територію на захід від Дніпра та потрапити в зону радіусу дії артилерії по Новокаховській дамбі. Втрати українців швидко зростали. Зі збільшенням кількості знищеної або виведеної з експлуатації бронетехніки медикам доводилося використовувати пікапи, щоб перевозити поранених – часто під вогнем росіян. Згодом користувалися автомобілем російського виробництва.
«Під час чергової евакуації мій бойовий санітар був поранений осколками через вікно, – розповів Юрій. – За ці два тижні в машині не залишилося жодного вікна. Усе було потрощено осколками. Але все одно евакуація відбулася».
До жовтня ситуація на цьому напрямку почала стабілізуватися, і команда Юрія отримала завдання зайти в сусіднє село Давидів Брід. Його розпирало від щастя, коли він виліз на червону металеву конструкцію, щоб зафіксувати на камеру, що село звільнене. Дув сильний вітер.
«Ми врочисто вивішуємо синьо-жовтий прапор над Давидовим Бродом! – крикнув він у бурю. – Слава Україні!»
***
Генерал-майор Андрій Ковальчук наполягав, що відступ росіян був лише питанням часу – листя з дерев ось-ось опаде, річка замерзне взимку, у російських військ вичерпаються запаси. Але для Києва Ковальчук рухався недостатньо швидко. Тому його замінили на бригадного генерала Олександра Тарнавського, який був заступником командувача Сухопутних військ ЗСУ Олександра Сирського під час Харківського контрнаступу.
Бригадний генерал Олександр Тарнавський, помічник Сирського в Харківському контрнаступі. Він змінив Ковальчука на посаді командувача Херсонською операцією. Фото: об'єднаний прес-центр оперативного угруповання оборони Таврії
Високопоставлений урядовець України, який говорив на умовах анонімності, оскільки не був уповноважений публічно обговорювати це питання, сказав, що Ковальчук «не справлявся зі своєю роботою». Але ця зміна не була публічно оголошена, сказав чиновник, щоб не забезпечити Росії жодної пропагандистської перемоги. Але американці були поінформовані про неї.
«Я думаю, що були люди, які, ймовірно, втратили терпіння щодо руху українського наступу на півдні, – сказав високопоставлений військовий чиновник США. – Це був справді хороший початок, а потім він просто зупинився».
Новий командир Тарнавський розповів, що застосував на Херсонському напрямку деякі принципи, якими вони із Сирським користувалися під час звільнення Харківщини. Тобто атакували там, де росіяни цього найменше очікували. За його словами, для головного наступу він визначив територію між Миколаєвом і Херсоном – рівнинні сільгоспугіддя з невеликою кількістю дерев та загороджувальних бетонних зрошувальних каналів.
«Розрахунок був на те, що ворог не подумає, що ми зробимо це саме там», – пояснив Тарнавський.
***
Відповідальність за цю складну ділянку фронту – на північний захід від Херсона, лягла на полковника Вадима Сухаревського, командира 59-ї мотопіхотної бригади. Його люди прорвали лінію фронту російських військ, зазнали втрат і протистояли жорстокому опору, але підійшли достатньо близько, щоб артилерією завдати ударів по переправах через Дніпро. Вони прагнули зробити неможливою переправу російського постачання на понтонних баржах.
«Це була битва буквально за кожен метр», – сказав Сухаревський.
Протистоячи елітним російським повітряно-штурмовим підрозділам, менш досвідчені війська Сухаревського були змушені брати участь у тому, що він називав «народним мистецтвом» на полі бою.
Український воїн-доброволець тренується з дроном Mavic. Фото: Саша Маслов для Washington Post
Українці модифікували батареї в готових дронах DJI Mavic, щоб коптери могли літати в чотири рази далі, до 13 миль. Вони отримали добавку, яка використовується для надання запаху природному газу, і запустили неприємний запах у ворожі окопи. Також вони отримували дрони від контрабандистів цигарок і перетворювали їх на самодетонуючу вибухівку.
«Наша армія звикла воювати підручними засобами», – каже Сухаревський.
Один із його командирів взводів, старший сержант Євген Ігнатенко, власник великого херсонського зерноперевізника та регіональний політик, пояснив, як краще знищити його власні баржі, які Росія привласнила для створення переправи для своєї техніки і постачання через Дніпро. Щоб з’ясувати, як просуватися по складному рельєфу, Ігнатенко використовував свої знання, які черпав протягом усього життя, – про проїзди, канали, насосні станції. Він також збирав інформацію про діяльність росіян з мережі джерел у тилу ворога.
Біля дороги до села Зелений Гай стоїть згоріла машина з попередженням про мінування, листопад 2022 р. Фото: Войцєх Гжедзінський для The Washington Post
У ніч на 9 листопада, за словами Сухаревського, бригада підступила до Зеленого Гаю – села, звідки Херсон був доступний для артилерії. За його словами, українці почали наносити удари по річці. Але росіяни почали відступ за кілька днів до цього.
Сухаревський каже, що перемога України частково пояснюється артилерійськими системами, керованими боєприпасами та ракетними установками великої дальності, надісланими Заходом. Уся ця зброя врешті-решт виснажила російські війська, які й без того мали проблеми з боєприпасами та лініями постачання.
Натиск українських військ змусив їх відступити, але розбити чи знищити росіян, які втікали, українцям не вдалося. Міни, інколи встановлені на відстані метра одна від одної та в три ряди завглибшки, або засунуті тонкими смужками на дорогах, заважали українцям кинутися навздогін.
«Вони не втрималися. Але замінували територію чим завгодно, навіть новими засобами, про які ми ніколи не чули», – каже Сухаревський.
***
Коли Зеленський відвідав Ізюм у середині вересня, за кілька днів після наступу України на Харківщині, офіційні особи з ним були напруженими, хоча вони перебували приблизно за 12 миль від лінії фронту.
Набагато більш ризикованим був візит до Херсона, адже російські снайпери стояли просто за річкою. Проте Зеленського не вдалося залишити осторонь. Тарнавський стояв поруч із Зеленським на центральній площі Херсона.
«Я був вражений людьми, яких побачив, – каже Тарнавський. – На їхніх обличчях була просто радість».
Президент України Володимир Зеленський 14 листопада відвідав звільнене місто Херсон. Фото: Войцєх Гжедзінський для The Washington Post
Зеленський вдруге за два місяці підняв прапор над звільненим містом і назвав цей момент «початком кінця війни».
Євген Ігнатенко, політик і херсонський судноплавний магнат, який служить у 59-й бригаді, відправив безпілотник над річкою і знайшов одну зі своїх барж напівзатопленою біля Антонівського мосту, а інші були відсутні.
«Ми їх знайдемо, – каже Ігнатенко. – А якщо ми їх не знайдемо, то побудуємо нові. Усе гаразд. Принаймні ми будемо вільною країною».
Тэги: