Однією з топових новин цього тижня, безумовно, стала стаття видання «The Washington Post» про те, як США отримали та використали інформацію власної розвідки про підготовку російського нападу на Україну. Журналісти поспілкувалися з більш ніж 30 джерелами з числа офіційних осіб США, України, Європи та НАТО.

Якщо коротко, то з’ясувалося, що ще з жовтня минулого року військова розвідка Сполучених штатів Америки мала беззаперечні докази того, що росія готує вторгнення в Україну і попереджала про це світових лідерів й українську владу.

Також The Washington Post взяло інтерв’ю у президента Зеленського. Президент Зеленський визнав, що отримував інформацію від США про російську загрозу.

Але при цьому наполягає, що західні партнери не давали подробиць ймовірного нападу, а говорили про нього «загальними словами».

«Я не готовий повідомити про все, що тоді говорив Бернс (12 січня голова ЦРУ Вільям Бернс зустрівся в Києві з президентом Зеленським – прим. ред.), але його головні сигнали були про загрози моєму життю. І це були не перші сигнали – вони надходили звідусіль: від наших спецслужб, від іноземних колег і так далі», – зазначив український президент в інтерв’ю The Washington Post.

Враховуючи, що Херсон був захоплений окупаційними військами в перші дні війни і, на жаль, зараз ще знаходиться під гнітом загарбників, ми вирішили поцікавитеся, що ж про це думають українці і, зокрема, херсонці, виходячи з моніторингу дописів у соціальних мережах (далі – мовою оригіналу – прим. ред.):

Ось як відреагували українські блогери, з числа тих, хто критикує Зеленського.

Наприклад, військовий кореспондент видання «Цензор. нет» Юрій Бутусов:

«Президент Зеленський визнав, що брехав українському народу, і свідомо не повідомляв про неминучу війну попри попередження НАТО. Приголомшливе та просто аморальне інтерв’ю президента Володимира Зеленського американському виданню «Вашингтон пост»

А ось неофіційний спікер Банкової і доволі одіозний дописувач соціальних мереж Олексій Арестович підтримав кожне слово Президента:

«Ты смотри, сколько смелых, оказывается, в стране.) Если бы их заранее предупредили, они бы ух!..
А я вот хорошо помню, как мы днём с огнём искали смелых первые недельки две и не могли найти, никого кроме военных. И то не всех. Далеко не всех.
Помню, как весьма уважаемые люди, не будем говорить – кто, ссались в штаны.
Видел силовиков, сбежавших целыми управлениями. Видел список местонахождения ЛОМов, самые храбрые из которых храбрились кто из Закарпатья, а кто – Европы. Рассказывали, как надо побеждать.)
И сейчас рассказывают. Ещё более смело.) Шоб я был такой храбрый сразу, как вы – потом.)»

Херсонці також висловлювали різнополярну позицію. Так, наприклад, херсонець Андрій у своєму дописі підтримав позицію Володимира Зеленського:

«Через пів року Україна прокинулась і лютує, що її не попередили.
Ви краще згадайте свою першу реакцію на цю новину, до того як прильоти побачили…»

Його позицію дещо підтримала пані Ніна: «У нас эта загроза и учения на границе и периодические скопление войск полтора или 2 года, как были. Вспомните! И что, все это время надо было держать людей мобилизованными в боеготовности?
А вот то что не было закупки боекомплекта и бомбоубежиш это преступно. Про разминування, заминування я не знаю ничего, потому повторять чужие слова не буду».

Пан Дементій висловив іншу позицію: «Не треба говорити про реакцію звичайних громадян. На випадок загрози – оголошується мобілізація, проводиться виведення військ на бойові позиції, перевіряються бомбосховища, відкриваються сейфи та читаються плани на такий випадок, виділяються кошти на закупку боєкомплектів. Й, можливо, ворог подумає: “чи нападати, коли вони підготовлені?”».

Його позицію розділяє пан Тарас: «А простой народ радів мостопереходу і асфальту і тих, хто попереджав про війну, називав дураками».

Але більше таки переважає думка тих, хто вважає, що влада на чолі з Президентом Зеленським повинна була більш відповідальніше ставитися до засторог даних розвідки наших союзників. Можливо, тоді вдалося б зменшити кількість жертв серед мирного населення. Але, як відомо, історія не має опції «якби», повернути щось назад вже неможливо.