«Я була схожа на роздавленого таргана». Історія жительки Херсонщини – її поранення та відновлення

В Україні сьогодні працюють декілька благодійних медичних проєктів, в межах яких допомагають людям, що отримали травми внаслідок російської агресії. Далі – історія жительки Херсонщини, яка отримала важкі поранення внаслідок обстрілів, пройшла через численні операції і пластичну хірургію.

На початку цього року в Україні стартував благодійний проєкт з естетичної медицини «Неопалимі». Його мета – надання допомоги українцям з ушкодженнями шкіри, такими як опіки та рубці, які люди отримують через бойові дії. Пацієнтами проєкту можуть стати військові, волонтери, цивільні, діти, які отримали опіки чи рубці внаслідок військових дій та не мають фінансових можливостей для лікування.

NoScar – ще одна ініціатива, яка допомагає українцям позбутися шрамів війни. Понад 40 пластичних хірургів з усієї України погодилися безкоштовно оперувати постраждалих від військової агресії цивільних і військових. Витрати на себе беруть клініки, в яких працюють ці лікарі.

Від початку російського вторгнення завдяки таким проєктам уже вдалося допомогти понад сотні людей. Серед них – і 53-річна Тетяна з Херсонської області, яка отримала тяжкі поранення у своєму погребі, від вибуху артилерійського снаряду. Своєю історією жінка поділилася з ВВС Україна.

***

Ми були в окупації. Наш населений пункт був прямо на лінії фронту. Обстрілювали безперестанку: танки, артилерія, міномети, автомати…

Фото: neopalymi.in.ua

Третього серпня близько 10 ранку почався черговий артобстріл. Летять осколки, мене теліпає, ховаємося з хлопцями в погріб. І тут – пряме попадання снаряда. А зверху розривається ще один. Стало темно й страшно. Стояв червоний гул. Я не втратила свідомість, але була оглушена. Мене придавило 6-метровою плитою перекриття. Поламало всі кості.

І в голові перша думка: «Невже це все?» А тоді подумала: «Ні, я ще поживу, я ще для чогось потрібна на цьому світі».

Чоловік кинувся піднімати плиту й зірвав собі спину. Зараз страждає від цього.

У мене – перелом тазу, кістки були геть розтрощені. Я була схожа на роздавленого таргана.

Фото з приватного архіву Тетяни

Ми дві доби пробиралися через блокпости на підконтрольну Україні територію. Машина побита, без скла, я лежу на задньому сидінні вся в крові. Росіяни на блокпостах дивилися на мене й казали: «Ехайте, нам трупы не нужны».

Дякувати Богу, мене вилікували київські лікарі. Склали кістки докупи. Не так давно я зійшла з інвалідного візка. Потім були милиці й тростина. Зараз ходжу сама.

Я хочу жити. Заради сім’ї, заради себе, заради сонечка сьогоднішнього.

Мені дуже хочеться додому. Наш дім пограбували, а тоді підірвали й спалили. Там уже немає що відбудовувати. У нас немає дому. Нема нічого. Це моя мрія. Я хочу дім, в якому я буду достойно себе почувати. Перемоги чекаю, як чуда.

Я не вживаю алкогольних напоїв, але пообіцяла чоловікові, що коли буде перемога, нап’ємося з ним від радості.