Ян Ярчук
«Я найбільше боюся, щоб не прийшли сюди. Бо нам уже йти нікуди».
Це слова Лариси Крицької, переселенки з Донеччини. У коментарі «Суспільному» жінка розповіла, що у свої 77 років вона була змушена починати життя спочатку. Через війну вона залишила рідний дім на Донеччині, де прожила понад сім десятиліть. І у лютому 2025 року переїхала на Одещину, де рідні купили їй будинок у селі.
Із собою пані Лариса забрала найнеобхідніше: курей та старенький велосипед.
За словами жінки, попри свій поважний вік, вона намагається бути самостійною. І веде досить активний спосіб життя: тримає господарство, має город, їздить велосипедом до магазину й щонеділі – до церкви, якщо дозволяє погода.
Жінка часто згадує про життя, яке залишилося на Донеччині. Зокрема, рідні місця – крейдяні скелі поблизу Краматорська та батьківську хату, де прожила понад 70 років.
Пані Лариса згадує й про обстріли, що поступово знищували її рідне село. Спочатку окупанти били по підстанціях – спершу залишилися без світла, а згодом зникла й вода.
Коли російські удари дістануть її дому – було питання часу. Так, під час одного з обстрілів вибухова хвиля вибила вікна у будинку, було пошкоджено й димову трубу, через що пічне опалення почало диміти.
Після цього жінка все ж погодилася на вмовляння рідних та переїхала на Одещину.
«Додому… усі хочуть додому. Усі, хто виїхав», – говорить Лариса Крицька.
Фото: Суспільне Одеса
