Десять місяців триває російська війна в Україні, і початок 2023 року — знакова точка, щоб описати її подальші контури. Це НВ і запропонував зробити відомому азербайджанському військовому аналітику Агілю Рустамзаде, який з лютого уважно стежить за розвитком військових дій в Україні. Рустамзаде оцінює боєздатність резерву російської армії, прогнозує ситуацію на фронті та розмірковує про завершення війни, пояснюючи, чому навіть після цього «світ ще буде 5-7 років штормити».

«Неможливо виграти війну, де проти тебе воює не армія, а весь народ, а в Україні воює весь український народ» — каже Рустамзаде вже на початку інтерв'ю, а потім робить прогнози про те, чого українцям чекати на фронті у січні та лютому та вперше називає терміни, коли війна може скінчитися.

- Як загалом можна описати стан російської та української армій за 10 місяців війни?

- Вже вдруге ця війна підходить до ситуації, коли війська мають певну рівновагу. Коли обидві армії неспроможні виконувати широкомасштабні наступальні дії. Це пояснюється і погодними умовами — цьогорічна зима видалася теплою, на сході України земля зараз розкисла, а це основний епіцентр, де ведуться бої. Крім цього, російська армія втрачає свою перевагу в артилерії, а вся міць російської армії ґрунтується на широкому застосуванні артилерії. Це кістяк її вогневої дії, і вона втрачає цю перевагу. І якщо раніше українська армія мала якісну перевагу в засобах вогневого впливу, то ми поступово приходимо до того, що українська армія скоро матиме і кількісну перевагу.

Зараз стався баланс, але є одне «але»: якщо українська армія має можливості накопичувати ресурси — боєздатні частини, забезпечені боєприпасами та озброєнням для здійснення наступальних операцій, то Росія такої можливості не має.

Наразі українська армія силами 3-5 бригад готова здійснювати наступальні операції тактичного рівня протягом 1-2 тижнів, але цього замало. Я вважаю, що одна з причин, чому Зеленський завітав до США, була в тому, що вам потрібно багато зброї для широкомасштабного наступу на півдні країни. Необхідні ресурси, щоб щонайменше 10 українських бригад протягом місяця-двох могли вести бойові дії, а це склади боєприпасів, склади палива, і це все треба завезти до України. Процес іде, але наскільки ви досягли того рівня, коли вже можете собі дозволити почати ці бойові дії, мені ще мало фактажу, щоб говорити про це.

Щодо російської армії, то вона має резерв у 100 тисяч осіб, який вони поки що не залучають, але для них немає артилерії, для них немає бойової техніки. Немає РСЗВ, щоб зробити штатні збройні частини з усім необхідним забезпеченням. Тобто є баланс на полі бою, але можливості України розпочати наступальну операцію вищі, ніж у Російської Федерації.

- Зараз раптово знову стало модним слово «переговори», його згадував днями і президент США. У той же час видно, що кожна зі сторін війни вкрай потребує великого прориву, щоб посилити свої позиції. Наскільки українська армія має можливість зробити цей прорив у найближчі два місяці?

- Із підходом зброї українська армія матиме можливість вести масштабні наступальні операції. Що стосується переговорів, у вас, здається, був сайт Миротворець, так ось давно настав час створити його аналог для мережі «консервів», які досі вірять у те, що з Росією можливі переговори.

Так, слово «переговори» звучить і від американського президента Байдена, але ми маємо розуміти, що в Україні воюють усі три елементи — військовий, політичний та економічний. Байден дуже вміло керує політичним компонентом — він знає, що навіщо і як говорити, і мені як військовому аналітику залазити в нетрі політики буде не зовсім коректно. Одна справа, коли працює політичний компонент, інша — коли розкриваються ці самі «консерви», які бажають «мирних переговорів». Жодних переговорів Україна зараз не потребує, вона потребує зброї.

- Чи можливі масштабні прориви з боку російської армії протягом такого самого періоду? Ми знаємо з інтерв'ю генерала Залужного, що є можливість повторного вторгнення російських військ із боку Білорусі.

- Справа військових — завжди готуватися до поганих сценаріїв, навіть якщо вони мають низьку ймовірність. Можливості РФ збільшити свою потугу, оснастити зброєю та всіма необхідними атрибутами армію кількістю 100-150 тисяч сильно обмежені. Вони обмежені й економічним тиском санкцій, через який просідає російська економіка. Ми спостерігаємо картину, коли ВПК не може поповнити ті втрати, які вже зазнала у війні РФ. Ми бачимо падіння фінансово-економічних можливостей Російської Федерації як країни вести цю війну. Це велика конвенційна війна, вона може призвести до того, що просяде навіть така велика економіка як США, а що говорити про Росію.

І ми останні два тижні бачимо, як чітко та впевнено російська економіка почала просідати. Все це призводить до того, що з кожним днем та кожним тижнем можливості Росії вести бойові дії зменшуються. Тим більше вести наступальні дії з великою кількістю військ.

- Проте Росія декларує, що починає реформу військової галузі, планує запровадити дві нові дивізії десанту, створити мотострілецькі війська, ще більше завантажити ВПК, який у Росії порівняно невеликий. Де в цих обіцянках є брехня, а де реальні можливості?

- Британська розвідка вже заявила, що не знає, звідки все це з’явиться в Росії. Я доповню британську розвідку: якщо Росія не отримала якогось інструменту, який дозволяє клацати пальцями та створювати 10 тисяч танків, 20 тисяч одиниць артилерії в короткий період часу, то все, що там було сказано — це фейк. Це мені починає нагадувати інформаційне висвітлення бойових дій, коли Вірменія почала програвати 44-денну війну, вони стали нести таку нісенітницю, що просто смішно.

Причини поразки Росії в цій війни викликані неграмотним плануванням операції. Без мобілізації економіки неможливо провести велику конвенційну війну. Тому що завод, який виготовляє снаряди, виробляє їх для мирного часу, а для війни їх потрібно буде вдесятеро більше. А якщо заводу потрібно збільшити виробництво вдесятеро, то йому потрібно, щоб і всі суміжники збільшили свою продукцію удесятеро. Мобілізація економіки — це роки, а Росія вирішила її взагалі не проводити, от і зіткнулася з наслідками. І розігнати ВПК зараз для неї неможливо, у країні немає верстатобудування.

- Чи правильно я вас зрозуміла, що свіже угруповання, яким може оперувати Росія сьогодні, це максимум 150 тисяч?

- 150-170 тисяч зараз задіяні на території України. Додатково 100 тисяч наразі проходять навчання на різних полігонах. До речі, в Росії зараз йде пошук способів використання цих людей, озброєних не зовсім свіжою технікою, які мають проблеми з командним складом, офіцерським складом, які мають проблеми з бойовою злагодженістю. Тобто це не повноцінні військові частини. Що з цим робити — точного розуміння ще немає. Зрозуміло, що вони можуть використати цю силу на сході у Донецькій та Луганській областях. Або, але це сценарій низької ймовірності та ірраціональний, що ці 100 тисяч будуть направлені на Білорусь паралельно із підключенням білоруської армії до наступу на Київську область.

- Якщо припустити, що Росія все ж таки спробує повторити масштабне вторгнення з боку Білорусі до Києва, наскільки ризики в цій частині фронту зростають?

- Українська армія зараз може вести оборонні та наступальні операції. Російська армія вже не та, що 24 лютого заходила в Україну. Так, таке вторгнення створить напругу для української армії, вимагатиме застосування сил і ресурсів її бойових частин, але не думаю, що це буде критично для української армії, бо ті 100 тисяч резерву, як я вже казав, це підрозділи зі зниженими бойовими можливостями.

- І все ж, яких сюрпризів можна очікувати з білоруського напрямку, судячи з тієї техніки, що перекидається до Білорусі?

- Поки що немає критичного накопичення військ, яке може створити загрозу вторгнення. Та й рухатись так швидко, як це робила російська армія у перші дні масштабної війни, вже не вийде — мости підірвані, місцевість замінована. Тому такої динаміки, коли російські війська за добу опинилися під Києвом, її вже не може бути. Парадним строєм вони вже не пройдуть, і місцевість там така, що не дозволяє вести наступальні операції. 

Тому навіть якщо вдасться зібрати на білоруському напрямку достатнє угруповання, просуватися йому буде дуже складно. Ті частини, що знаходяться на території Білорусі, переважно використовують військову інфраструктуру Білорусі для підготовки військ. На даний момент я не вважаю, що звідти є загроза для України.

- Ще один страх, який циркулює в українському суспільстві, що з боку Білорусі будуть намагатися рухатися на захід України, аби обірвати ланцюг постачання західного озброєння до країни. Це можливо?

- Тут рельєф місцевості дуже допомагає українській армії. Волинь — це лісиста місцевість із болотами. Як ви уявляєте наступ звідти великої кількості військ? Якби росіяни мали такий план, то вони дрібними диверсійними групами могли б вже ускладнити логістику через цю область. Але ми цього не бачимо. Отже, українська армія посилила свою протидиверсійну оборону, тому я вважаю такий варіант розвитку подій також малоймовірним.

- Бої під Бахмутом продовжуються, вони тяжкі. Як ви бачите перспективу цих боїв?

- Минулого тижня ми побачили апогей боротьби за Бахмут. Максимум, що могли російські сили, — це проникнути на околиці міста. Після чого їх зачистили, і немає вже такої кількості людей і тієї кількості боєприпасів, які могли б збільшити напруження наступальних можливостей ПВК Вагнер на цьому напрямі.

Те, що сталося під Бахмутом, найімовірніше, потрапить до підручників історії, і я думаю, що подібне у ХХI столітті більше не повториться. Це бійня. Таке було лише за часів Першої світової війни, але воювати так зараз — абсурдно та жорстоко у своїй ірраціональності. Бої ще йтимуть, але такого сильного тиску, як було останні два тижні, вже не буде. Та й Україна перекинула туди резерви, тож можна вважати, що за інерцією ці бої ще якийсь час триватимуть.

- Ви кажете, що на південному напрямку Україні потрібна величезна кількість боєприпасів, щоб вести контрнаступальні операції. Останній пакет міжнародної допомоги включає багато боєприпасів радянського зразка. Їх достатньо?

- Цього все одно мало, таких пакетів за обсягом потрібно приблизно 5. Два місяці армія має воювати, а пакета вистачить на тиждень, наприклад. Відсутність боєприпасів — єдине, що стримує вашу армію. Точніше, боєприпаси є, але їх недостатня кількість.

- Чи реально в найближчій перспективі знайти таку кількість боєприпасів? Ми знаємо, що ця війна вибрала практично всі боєприпаси радянського зразка по світу обома групами, що воюють.

- Радянське та російське озброєння справді закуповували обидві сторони. Через американську та британську розвідку йшов потік в Україну, і Росія, своїми ж каналами, закуповувала ці ж системи з усього світу. При цьому Росії мало хто погоджувався продавати їх. Часто люди від різних сторін війни стикалися в тих самих кабінетах.

При тому Україна має більше шансів на забезпечення, адже збільшується виробництво натовського калібру і в США, і в Європі, стали підвозити боєприпаси вже навіть з Гонконгу. Для РФ такої можливості немає навіть у перспективі. Тому назвати момент початку контрнаступу української армії на півдні досить складно.

- Чи варто Україні очікувати, що Іран поставить балістичні ракети Росії?

- Така ймовірність є. Але через те, що сам Іран у стані внутрішньої кризи це проблематично. Ця іранська криза у свою чергу вже скоро дійде до громадянської війни, оскільки ця держава таку кризу не здатна подолати. Там конкретна тріщина між світоглядом людей та влади. При цьому Іран також перебуває у стані війни з Ізраїлем та ОАЕ, йому самому потрібні будуть ці ракети. Якщо Іран і зможе передати ці ракети, їх не буде багато. Але передасть чи ні — стверджувати важко. Росія може запропонувати такі «смаколики» Ірану, що Іран не відмовиться. Для Ірану дуже важливою є передача ядерних технологій, і Росія може на це піти.

Критичне й питання кількості цих ракет, якщо їх все ж таки передадуть. На відміну від «Іскандерів», це досить точні ракети, вони мають велику бойову частину, і цими ракетами можуть пошкодити багато вузлів енергетики. Але за останні кілька місяців ви дуже зменшили залежність від своєї енергетичної інфраструктури. Тому якщо ці ракети будуть застосовувати проти міст, буде складно, але вже не критично. Тактика терору міст не виправдала себе ніде, і в Україні себе не виправдає. Ця доктрина італійського генерала Дуе була визнана помилковою ще в ХХ столітті — адже чим більше мирних громадян гинули, тим злішими ставали солдати на полі бою.

Щодо застосування цих ракет на полі бою, то користі від них мало. Через перевагу Росії в далекобійних засобах ураження від початку війни Україна ніде не концентрує ні значні батареї озброєння, ні великих складів з боєприпасами, тому й тут цілі їхні сумнівні.

- Генерал Залужний говорить про те, що Україна сьогодні не потребує масової мобілізації, чи це дійсно так?

- Звісно. Подивіться, як росіяни розпоряджаються своїм людським ресурсом, а як ним розпоряджаєтесь ви. У вас Генштаб заявляє, що вже 100 тисяч росіян загинуло. Окей, візьмемо максимально консервативний варіант, що загинуло лише 50 тисяч, отже санітарні втрати десь ще 150 тисяч. А з цих 150 тисяч осіб 30 тисяч, як мінімум, — тяжко поранені, які вже не повернуться до ладу. Ви ж людьми так не розпоряджалися, на кулемети їх не кидали. У вас таких втрат немає, відповідно немає потреби в мобілізації.

- Давайте поговоримо про Крим. Крим Україні деокупувати легше, ніж Донбас через специфіку розташування півострова і те, що Кримський міст не здатний зараз функціонувати на повну силу. Які чинники мають скластися, щоб Україна могла розпочинати операції зі звільнення Криму?

- Я, здається, вам казав про те, що до Криму треба заходити обережно, інакше можна отримати тактичний ядерний удар. Я говорив так три чи чотири місяці тому. Через те, що ця війна розтягується в часі, керівництво РФ звикає до невдач, звикає до поразок й населення країни. Неслабкі удари РФ наразі отримує в економічній площині, це падіння прибутку від нафти, падіння прибутку від усього експорту. Країна занурюється в проблеми, і, я сподіваюся, що до весни, вся проблематика, яка накопичиться в РФ, дозволить Україні увійти до Криму, не боячись застосування тактичної ядерної зброї. Ця стратегія повільного привчання супротивника до поразки була вірною і показала свою правильність.

- Як ви оцінюєте військовий ефект візиту президента Зеленського до США?

- Цей візит мав значення у кількох площинах. По-перше, він був символізований і його порівняли з візитом Уінстона Черчілля. Цей візит мав дуже сильне медійне значення як для республіканців, так і для демократів і для рейтингу Байдена. Я думаю, ті домовленості, які там було укладено, допоможуть Україні здобути повну військово-політичну перемогу над РФ. Усього значення цього візиту ми не можемо знати. Весь масштаб цього візиту ми зрозуміємо після війни. Тоді ми побачимо всі рішення та всі домовленості, які були укладені.

- На ваш погляд, ATACMS нам все ж таки дадуть?

- На все треба дивитися через стратегію повільного поетапного звикання ворога до поразок. Я думаю, люди, з якими веде переговори Україна, досить прагматичні та раціональні, швидше за все, у потрібний момент, вони передадуть і ATACMS. Для цього мають збігатися обставини — політичні, економічні та соціальні. Росія все ж таки ядерна держава, потрібно про це пам’ятати.

- Коли може закінчитися війна? Ми сьогодні стоїмо перед обличчям «нескінченної війни» чи вона має закінчення?

- Сценарій нескінченної війни був би можливим, якби ви воювали лише військовими інструментами. Ви могли б отримати війну без кінця, якби вийшли на якісь рубежі, війська відновилися б у обох сторін, і почалося б усе, що було у вас, починаючи з 2014 року: періодичні обстріли, загострення, що чергуються з затишшям. Але завдяки тому, що ця війна йде не лише військовими засобами, а й економічними санкціями, політичними рішеннями, все це використовується для розвалу РФ. Кінець цієї війни буде. Найпізніше — восени 2023 року РФ втратить будь-які можливості для військового опору.

- Росія як серйозний гравець у більшості гарячих та заморожених конфліктів на пострадянському просторі з них іде, зосереджуючись на Україні. Чи означає це, що відсутність такого впливового гравця знову загострить конфлікти скрізь, починаючи від Грузії до Киргизстану?

- Росія все ж таки не пішла з регіонів впливу, вона все ще тримається, хоча її вплив слабшає. Навіть у Придністров'ї залишається її, хай дуже нечисленний контингент. Однак вона піде. Дійсно, всі пострадянські конфлікти зав’язані на Російську Федерацію, і з її послабленням вона втрачатиме спочатку свої щупальця, а потім і все своє тіло. З кожним успіхом української армії можливості Росії будуть дедалі меншими.

Десь, як мені здається, наприклад, у Придністров'ї, вихід Росії з конфліктів припинить сам конфлікт, в інших місцях швидше посилить — буде складно Грузії, буде складно Середній Азії, буде складно нам, в Азербайджані. Ми вже бачимо, як Росія намагається гібридними методами відірвати Карабах від Азербайджану та вже навіть від Вірменії теж, використовуючи як важіль тиску на наші країни, але вона слабшає.

Такі великі війни, як ця, відхід зі сцени такого великого гравця, як Росія, звичайно ж змінює геополітичні реалії нашого континенту. Світ буде штормити ще 5-7 років після закінчення війни, доки не буде створена нова система безпеки. 

Тэги: