Херсонська область майже повністю знаходиться під російською окупацією. Адміністрації природоохоронних територій втратили можливість берегти заповідні землі, співробітники знаходяться під загрозою обстрілів та на межі гуманітарної кризи. Те саме і з тваринами. Нестача кормів, бойові дії, міни - усе це ставить під загрозу мальовничі куточки Херсонщини.

«Російські військові облаштовують вогневі позиції та будують укріплення на херсонських курганах. Внаслідок цього вони знищуються», - розповідає завідувач кафедри ботаніки Херсонського державного університету і член правління Української природоохоронної групи UNCG Іван Мойсієнко.

Кургани Херсонщини - це пагорби з давніми ритуальними похованнями епохи бронзи, скіфів та середньовіччя. У скіфських курганах були знайдені скарби знаті, а вік цих поховань - до 2,5 тисяч років.

Розкопування курганів завдає суттєвих руйнувань пам'яткам з точки зору археології. Курган складається з двох частин - насипу та підземних поховальних споруд. Якраз насип, який знищують окупанти, і розповідає історію будівництва кургану.

Проте це також має й іншу загрозу, адже вони зберігають у собі флору, яка налічує сотні років. Кургани відіграють величезну роль у відновленні українських степів. Саме вони зберігають потенціал біологічної капсули для відновлення степової зони після бойових дій.

Потрапляння снарядів в балки, степи знищує рослини, в тому числі і червонокнижні.

Чи не найважливішим по своїй значимості, на думку Івана Мойсієнка, є і забруднення ґрунтів внаслідок попадання вибухових речовин.

«Про це чомусь мало говорять, але справа в тому, що під час вибуху ґрунт забруднюється сполуками сірки та важкими металами. У тих полях, де зараз є вирви від снарядів, врожайність точно буде нижчою через підвищену кислотність ґрунту. А сам врожай буде забруднений важкими металами. Це знизить якість нашого зерна. Я бачив фотографії, де на одному полі є сотні воронок. Таке поле вже втрачене для сільського господарства. Очистити ґрунт - це велика проблема. А вирощувати урожай без попереднього очищення чорнозему - це означає втратити його якість», - зазначає Іван Мойсієнко.

Один з факторів негативного впливу на екологію регіону, за словами Івана Мойсієнка, полягає в лісових пожежах, особливо на лівобережжі Дніпра. До слова, такі пожежі на Херсонщині і так не були рідкістю. Кожного року внаслідок спеки або цілеспрямованого підпалу в області знищували по кілька десятків, а то й сотень гектарів лісу. Проте з початком війни ця проблема загострилась ще суттєвіше. Адже додалось ще одне джерело виникнення пожеж - вибухи, до того ж немає кому гасити їхі.

«Сьогодні це тисячі згорілих гектарів. Соснові ліси дуже нестійкі до пожеж, і коли туди потрапляє снаряд, це неминуче призводить до загорання. Ситуація ускладнюється й тим, що ці пожежі немає кому гасити. Не вистачає пожежників, бо багато хто з них виїхав, окупанти забирали техніку в пожежних частинах, не вистачає палива», - зазначає Іван Мойсієнко.

Лісам на Херсонщині загрожують не лише пожежі. Російські військові активно вирубують його. Наприклад, за словами місцевих мешканців, уже дуже багато лісу знищено поблизу Нової Каховки - стовбурами дерев рашисти укріплюють свої позиції.

Олешківський ліс - найбільший рукотворний ліс Європи. Він виконує захисну функцію, захищаючи область від експансії Олешківських пісків. Саме завдяки лісу є можливим ведення сільського господарства, адже він захищає від піщаних бурь, ерозії грунтів тощо.

«Кількість пожеж зросла майже втричі, порівняно з аналогічним періодом 2021 року, - зазначав голова Державного агентства лісових ресурсів України Юрій Болоховець ще на початку травня. - Орки не дозволяли лісовій охороні підступатися до місць загорянь, аж поки вогонь не дійшов до їхніх блокпостів».

Пожежі охопили не лише ліси, але й херсонські плавні. Скільки вигоріло птахів та звірів внаслідок загоряння під час бойових дій, порахувати неможливо.

Асканія-Нова - величезний заповідник, який щорічно відвідувало близько ста тисяч туристів. Це найстаріший степовий резерват світу, одне з 7 природних чудес України. Заповідник займає площу 33,3 тисячі гектарів, налічує більше 500 видів вищих рослин і більше 3000 видів тварин.

Він найбільший за штатом на Херсонщині, там працює близько 260 людей. Заповідник потребує коштів увесь час, і до війни проблема фінансування стояла гостро. Чи варто казати, що під час війни вона стала в десятки разів більшою?

Кошти, які раніше в Асканії-Нова залишали туристи, здебільшого йшли на зарплату співробітникам, пальне, корми для тварин тощо. Цього року туристи не приїдуть. Під загрозою залишились тисячі тварин, яких треба годувати та за якими треба доглядати попри війну. Усі співробітники прийняли рішення залишитися на робочих місцях та нікуди не виїжджати, бо без них заповідник загине.

«Асканія-Нова - це місце, яке повністю залежить від людини. Коли немає кормів та палива - ситуація дуже печальна. Ми всім колективом допомагали заповіднику, звертались до фермерів за допомогою. За місяць після війни закуповувати корми стало практично неможливо. Тому співробітники вирішили вирощувати їх самостійно. Ми допомогли побудувати там велику теплицю, знайшли трактор для заготівлі, який довелось ремонтувати», - зазначає співзасновник туристичної компанії "ХерсON" Павло Білецький, який до війни разом із братом був найвідомішим в області організатором турів до різноманітних туристичних місць.

Допомагає Асканії-Новій і згадана вище Українська природоохоронна група UNCG. Та й сам заповідник неодноразово публікував на власному сайті та сторінках у соцмережах прохання про допомогу.

На межі Миколаївської та Херсонської областей розташована унікальна заповідна Кінбурнська коса. Природа там така, що захоплює подих, проте не в окупантів. З Кінбурна російські військові обстрілюють Миколаївщину. У середині квітня понад тиждень там тривали пожежі. Вогонь охопив майже 4 тисячі гектарів. Під загрозою знищення опинився весь рослинний та тваринний світ.

«Кінбурн - це взагалі величезний опік регіону. Техніка пересувається там, орки залазять в глибину, коли там спалахнула пожежа, вони дійсно не давали її загасити. Паливо збирали всім півднем. Не було ані техніки, ані палива. Найбільша й найближча заправка в Голій Пристані. Звідти й пожежні машини їхали, бо з Очакова гасити не пустили. Ми ще до війни прекрасно знали, що на Кінбурні є дві валюти - пляшка й паливо. Бо за паливом треба їхати 40 км. А зараз проблема ускладнюється великою кількістю ворожих блокпостів», - зазначає Павло Білецький.

Не доїдуть туристи цього року не лише до Асканії-Нової, а й до острова Джарилгач в Чорному морі, який часто називають «українськими Мальдівами».

«Потрапити туди неможливо. З одного боку, з Лазурного, острів замінований. З іншого, поблизу маяка, російські окупанти розмістили свою військову базу. Природоохоронців на острів не допускають. Ми отримували дані, що нібито лісники, які знаходяться на Джарилгачі, можуть підгодовувати тварин. Але повну картину наразі відслідкувати неможливо», - зазначає Іван Мойсієнко.

Забруднення морів - окрема тема, якій ще присвятять не один матеріал. Дрейфуючі міни, паливно-мастильні матеріали, які лишаються від танкерів та військових кораблів, боєприпаси потягнуть за собою дуже дороговартісні роботи з очищення.

«Окрема проблема - браконьєрство. Початок окупації Херсонщини припав на початок весни. Втрата роботи, пусті полички в магазинах - усе це призвело до того, що люди почали виловлювати рибу, аби продати або мати їжу. Виловлення відбувалося саме в час нересту. Рибінспекція, яка мала це контролювати, на той момент уже не працювала», - зазначає Іван Мойсієнко.

Фактично, немає жодного природоохоронного об'єкту, який би не постраждав внаслідок війни та окупації Херсонщини. Полігони розташовані в Олешківських пісках, територія Національного природного парку «Чонгар» окупована, офіси адміністрації розграбовані, на території дирекції Кам'янської Січі - військова частина окупантів.

«Дуже шкода Станіславські гори. Там бойові дії такі, що вони знищені майже вщент. Одному з наших гідів, який допомагав з дрону нашим ЗСУ та ТРО, навіть довелося заховатися в лисячу нору, коли почався обстріл. Добре, що ми знаємо про Херсонщину все. Природа рятує нас навіть попри те, що людина так не шанує її», - відзначає Павло Білецький.

Станіславські кручі в народі ще називають херсонським гранд каньйоном - це одне з наймальовничіших місць в Херсонській області. Площа його становить 600 га і є складовою ландшафтного заказника «Станіславський». Розташований він між селами Станіслав і Олександрівка, де з березня і по цей день відбуваються запеклі бойові дії.

Після повернення Херсонської області пройде немало часу, допоки загояться рани, які війна нанесла природі. Зараз всі наші співрозмовники сумно констатують: життя заповідних територій в області завмерло. Немає гарантії на їх збереження під час відходу російських військових. А після звільнення потрібен буде час на обстеження, розмінування та наведенню ладу на цих локаціях.