Вісім місяців страху та опору. Історії, почуті й побачені в Херсоні (фоторепортаж)

Вісім місяців страху та опору. Історії, почуті й побачені в Херсоні (фоторепортаж)
Автор: Олександр Хоменко, hromadske.ua 25 Ноября 2022 07:50

Понад вісім місяців окупації помітно змінили Херсон і херсонців, кажуть самі мешканці. У місті знищена інфраструктура, воно перебуває на межі виживання, але водночас тутешні не були такими згуртованими до війни. Ніхто поки не знає точно, скільки людей загинули або зазнали травм від росіян і як узагалі окупація вплине на життя міста у тривалій перспективі.

Журналіст hromadske три дні збирав історії про життя і виживання в окупованому Херсоні. Усі ці історії дуже різні: від щасливих до трагічних. Через них ми спробуємо розповісти, як жило місто ці вісім місяців.

«Ніхто не заслуговує на те, щоб його зʼїла собака»

Російські війська ввійшли до Херсона 1 березня з боку Чорнобаївки і Комишан. На той час вони вже окупували всю прилеглу територію на лівому березі Дніпра й оточили місто.


Квітка, залишена в зруйнованому дереві в Бузковому парку на місці бою між теробороною і російськими військовими

На вулиці Нафтовиків у районі Бузкового парку важку бронетехніку нападників зустріли 43 бійці херсонської тероборони, озброєні лише автоматами Калашникова, двадцятьма гранатами Ф-1, двома гранатометами «Муха» і коктейлями Молотова, які так і не знадобилися, розповідав учасник тієї битви, тероборонівець Станіслав Вазанов. Бій тривав не більше ніж пів години, його результат був передбачуваним, надто вже нерівні сили зійшлися.

Марина була однією з тих, хто збирав у парку наступного дня тіла загиблих українських захисників. Багато хто з них навіть не встиг отримати військової форми. 


Марина плаче, розповідаючи як збирали рештки тіл херсонських тероборонівців

Жінка розповідає про той страшний день чітко й послідовно, тільки одного разу не витримує спогадів: 

«Я побачила, як великий білий собака тягає людську ногу. Мій син не повірив, сказав, що це коров'яча кістка. А я йому кажу: «Синочку, де ти бачив, щоб корови приходили до парку вмирати?»

Місцеві мешканці зібрали 16 цілих тіл і 4 мішки з людськими залишками. Їх відспівав і поховав священник ПЦУ Сергій Чудинович.

«Жодна людина, хай якої національності вона є, не заслуговує на те, щоб її зʼїла собака», — плаче Марина. 

Наступного ранку її чоловіка, який також допомагав збирати загиблих, знайшли з інсультом, але швидка забрала його тільки 7 березня — у місті нічого не працювало.


Нові могили, які зʼявилися на міському цвинтарі Херсона за попередні 8 місяців

«Кому телефонувати — Зеленському чи Байдену?»

Юрій у минулому держслужбовець, зустрічаю його в черзі по воду в одному з районів Херсона. Чоловіка затримали окупанти 7 травня. Перекрили весь провулок, куди він прийшов на базар. Перевірили у дружини й сина телефони, а про чоловіка сказали: «Ми з ним поспілкуємося і привеземо назад». «Призначили» коригувальником вогню. Допитували три дні поспіль.

«У них це називалося “пішли попрацюємо”. У перший день били просто в коридорі. Попрацювали, облили водою, заборонили сидіти, а лежати — тим більше, і я всю ніч стояв. Найвеселіше було вночі, у них там спеціальна бригада приїжджає, пʼять чоловіків. Били струмом, кийками, ребро зламали. Якось стали на мене, щоб не вирвався, і один струмом лупить, а інший одночасно палить вогнем ногу», — згадує Юрій.


Юрій відмовився зніматися для портрету, тому фотографую його в черзі по воду

«Електрика» чоловік згадує з відвертою ненавистю, вважаючи найбільшим садистом серед усіх. Струмом традиційно катують із використанням «тапіка» (військово-польового телефона з індукційною котушкою), прикріплюючи до кінцівок дроти. У мучителя була своя розвага: він питав перед тортурами «кому будемо телефонувати — Зеленському чи Байдену?». Якщо Зеленському, то трохи коротший час крутитимуть «тапік», якщо Байдену — довший.

Увʼязнених тримали в будівлі місцевого СІЗО. З їжі першого дня Юрію кинули армійські галети, наступного — лише чай, і тільки потім почали щось носити час від часу. При цьому часто просто під відчиненими вікнами камер смажили собі шашлики.


Мешканка Херсона фотографується з українськими військовими на тлі російського пропагандистського плаката

Юрія випустили за 16 днів після арешту, коли зійшли всі синці від перших допитів. За час увʼязнення він втратив 20 кілограмів ваги. У нього досі болять спина і плечі, він прокидається від звуків двигунів автомобілів, що проїжджають містом, бо ще добре памʼятає російські «Урали».

Наприкінці розмови напівжартома питають: «А ви не знаєте, Крим наш?». І потім детальніше намагаються розпитати про ситуацію на фронті. Звʼязок у місті з’являється лише подекуди, тому багато херсонців і далі живе в певному інформаційному вакуумі.

«Мене вбивали на крейсері "Москва"»

Сергій до того, як стати таксистом, працював у міліції. А ще раніше, з 1991 до 1993 року, служив на флоті в Севастополі на тому самому крейсері «Москва», який згодом затопили українські військові. 

«Мене там навчили жити. Мене там просто вбивали, я вмивався своєю кровʼю», — обурюється чоловік. 

Його посада була технічною, він був серед тих, хто опікувався роботою допоміжних котлів на човні і постійно страждав від побиття моряками.

У Херсоні під час окупації було три російських блокпости — в Антонівці, на Авторинку і найстрашніший — на Острові (район Корабел), розповідає Сергій. На останньому автомобілі постійно стояли в черзі по кілька годин, перевіряли все аж до месенджерів і соцмереж у телефонах, дивуючись, чого у когось немає своєї сторінки у «ВКонтакте».


Сергій позує для портрета на тлі готелю Play Hotel by Ribas, у якому українські військові знищили колаборанта Олексія Журавка

На машині Сергія потертий жовто-блакитний прапор, із ним він їздив до початку окупації, а потім постійно переховував його від росіян. Місцеві мешканці через месенджер попереджали один одного, коли до району приходили з обшуками російські військові, і могли переховати прапор у разі потреби. 

Я спіймав машину Сергія випадково дорогою до цвинтаря. Він охоче возить мене містом, показує телевежу, знищену росіянами напередодні відходу, частково зруйновані українськими обстрілами будинки — наслідок полювання на зрадників. 

У Play Hotel by Ribas знищили Олексія Журавка — колишнього депутата «Партії регіонів», який згодом став депутатом «Единой России» і повернувся до Херсона в окупаційну адміністрацію. В іншому пошкодженому будинку був розташований кабінет колаборанта Кирила Стремоусова.


Пошкоджена українськими військовими будівля, в якій був розташований кабінет Кирила Стремоусова

Сергій радіє, що сильних руйнувань Херсон не зазнав (розмова відбулася до початку обстрілів Херсона російськими військами з лівого берега, - ред.), хоч після восьми місяців окупації місто опинилося на межі виживання. 

«Якось так вийшло, що ми просто вижили, — говорить водій і додає пізніше: — «Такого єднання і дружби в нас до війни не було. Кожен хотів щось зробити через голову іншого. Зараз, навпаки, ті, хто залишилися, якось більш-менш згуртованими стали».


Дарині 14 років. Під час окупації майже не вдавалося навчатися, тому що не працював нормально інтернет. Досвід спілкування з росіянами називає жахливим, вони приходили до них додому з обшуками

Наприкінці чоловік відмовляється брати гроші за послуги водія:

«Ми вас чекали довго, дочекалися. Тепер ми вам зобовʼязані нашим звільненням. Я коли 11 листопада побачив прапор України, у мене сльози потекли від радості».

Але Херсон звільняли не журналісти, а військові.


Український військовий залишає автограф просто на куртці мешканки міста, Херсон

Рок-зірки у військовій формі

Площа Свободи — серце Херсона. Саме тут відбувалися масові мітинги протесту на початку окупації. Саме сюди привозять більшість гуманітарної допомоги, якої потребують місцеві. Саме тут від першого дня звільнення, 11 листопада, постійно зупиняють військових, аби взяти в них автограф, подякувати і просто поспілкуватися. 

Найчастіше просять написати позивний. Автографи залишають на великих і малесеньких прапорах України, куртках, рюкзаках, стрічках тощо, аби тільки був маркер. У військових ще багато роботи в місті, вони приходять інколи на площу відпочити, перекусити в одному з небагатьох фастфудів, які залишилися в Херсоні, і відчути себе трохи рок-зірками.


Український військовий підписує рюкзак для дівчини в центрі Херсона

Мудрий і Бад — розвідники, один із них родом із Херсона. Заскочили на площу ненадовго після того, як завершили зачистку біля міста. Говорять, у Херсоні ще залишилося багато колаборантів, чимало росіян, які перевдягнулися в цивільне, і їх складно шукати: 

«Розраховуємо на місцеве населення, яке буде вказувати на них. Багато хто допомагає, але є такі, які не дуже нам раді».

Один із цих двох розвідників ще у вересні вчиняв диверсії в Херсоні. Працював у тилу, займався підривом колаборантів. Виходив із міста під іншими документами, тому що його вже шукали. 


Жінка тримає руки в молитовному жесті, слухаючи в центрі Херсона пісню Ярмака «Моя країна не впаде на коліна»

На площі Свободи наробили трохи шуму й реальні рок-зірки у військовій формі. «Культурний десант» репера Ярмака, Колі Сєрги з гітарою і скрипаля Мойсея Бондаренка дав кілька концертів на сцені поміж зображенням Валерія Залужного на постаменті від памʼятника Леніна і квітами та кавуном. І нічого, що в усьому місті постійна електрика є тільки на залізничному вокзалі, — аби був генератор.


Музиканти «Культурного десанту» співають гімн України після виступу на площі Свободи в Херсоні

Бампер російського «Уралу» біля обличчя

Олександр Іванович сам підходить до мене на площі Свободи, аби розповісти про травму, якої зазнав від російських військових його товариш Сергій Володимирович.

Розповідає, що час від часу в місті траплялися випадки, коли військові вантажівки росіян спеціально наїжджали на автомобілі мирних мешканців. Пригадав близько десяти таких випадків, кілька бачив особисто. 

Його товариш Сергій Володимирович, юрист, директор Херсонського інституту МАУП, пережив інсульт, побачивши, як російські військові розтрощили все на його дачі, просто кинули на підлогу телевізор зі стіни та проткнули ножем мʼяч.


Спалений легковий автомобіль на вулиці Нафтовиків

28 травня «Урал» російських військових двічі протаранив автомобіль юриста на перетині вулиць Потьомкінської та Ілюші Кулика. 

«Він отямився, а біля його обличчя бампер «Уралу». Людині пробило горло, легені, вісім ребер, зламали лопатку», — говорить Олександр Іванович і додає про струс мозку.

Чоловік вижив, хоч довго одужував у лікарнях. Російські військові приходили просити вибачення, обіцяли відшкодувати знищений автомобіль, відібравши авто в когось із місцевих бізнесменів. Але обіцянки своєї не виконали.


Оголошення на житловому будинку з попередженням про замінування

На питання про його досвід спілкування з росіянами Олександр Іванович відповідає «по-стариківськи»: 

«Воюють два мішки з грошима, а ми страждаємо. Я не вірю нікому, не боюся і не прошу». 

Більшість людей, із якими я розмовляв у Херсоні, — виразно проукраїнські, але траплялося й чимало тих, кому все одно на владу, аби годували. Була й жінка, яка «нагадала», що «місто заснувала цариця Єкатерина» і воно від початку було російським.

Херсонськими кавунами довелося годувати свиней

Я зустрічаю Петра і Владислава біля джерела «Водоканалу» — одного з небагатьох місць у Херсоні, де можна набрати питної води. Зовсім поруч Дніпро, до якого також постійне паломництво за технічною водою. У хлопців у руках величезна кількість шестилітрових пляшок, вони приїхали забезпечити водою не тільки себе, але і своїх близьких.


Петро і Владислав прийшли до джерела біля «Водоканалу», аби набрати води — у місті немає ні води, ні електрики, ні опалення і тільки починають відновлювати мобільний звʼязок

Ще нещодавно хлопці були студентами, потім разом працювали в місцевій «Лавці здорового харчування». Їхній автомобіль увесь обклеєний жовто-блакитними стрічками. Петро розмовляє чистою українською мовою, до якої постійно домішується дзвінке російське «г» замість глухого українського. 

«Перші півтора місяця в нас із Владиславом були канікули. Я до цього без перерви працював три роки», — згадує Петро окупацію. 

Потім він трохи отямився і почав працювати в гончарній майстерні. Медитативна робота руками заспокоювала, його вироби купували, що давало змогу не думати про гроші.

Каже, що рубль на місцевих ринках часто не визнавали й не хотіли приймати, за що росіяни могли покарати продавців. Росіяни приходили й погрожували закрити нелояльний магазин. 


Чоловік і жінка йдуть із набережної Дніпра в Херсоні, набравши води з річки

Під час окупації ціни на продукти підскочили місцями вдвічі або й більше. Банани коштували від 150 грн за кілограм, гриби — 160 і вище, гречка — 80-120 грн, червона сочевиця — до 150 грн, мʼясо — 250-320 грн. 

Практично не змінилася тільки ціна городини, а кавуни коштували лише 5-6 грн за кілограм. Жартують, що непроданих кавунів було так багато, що ними навіть свиней доводилося годувати.


Уцілілий плакат з оголошенням про «референдум» на одній із вулиць Херсона

Коли в Херсоні проводили псевдореферендум «про приєднання до Росії», багато людей, зокрема й Петро, просто зачиняли двері й намагалися не виходити взайве надвір.

«Стукали до бабусь і питали: “Ваш голос. Ви за “ХНР” чи за Росію?” А тим, хто говорив, що буде голосувати за Україну, повідомляли, що в них є один день зібратися і виїхати, інакше прийдуть і зроблять “ататай”», — розповідає Петро.

Владислав додає, що на вулицях біля боксів стояли переважно літні люди й алкозалежні, а поруч обовʼязково був військовий зі зброєю. 

«Я три дні чекав можливості потрапити додому»

Вже за тиждень після звільнення до Херсона вирушив перший залізничний потяг із Києва. У святковий рейс вирушили майже 200 пасажирів, які придбали благодійний «квиток до перемоги». Кошти з продажу цих квитків мають піти на закупівлю транспорту, який допоможе сполучити міста й селища на деокупованих територіях із найближчими залізничними вузлами.


Вокзал Херсона — єдина точка в місті, де вже є постійна електроенергія. В інших районах заряджати телефони вдається тільки завдяки генераторам

Євген нервово сидить у плацкартному вагоні, явно чекаючи, поки перший потяг нарешті вирушить від вокзалу Миколаєва до кінцевої зупинки. Він прожив місяці повномасштабної війни в Запоріжжі, працюючи зварювальником, а тепер нарешті повертається до батьків. Ні про яку благодійну акцію не чув, просто купив квиток до Миколаєва, розраховуючи потім доїхати «зайцем». Це вже його друга спроба потрапити до рідного міста.

«Коли дізнався про звільнення Херсона 11 листопада, відразу вирушив до Миколаєва і три дні чекав на автовокзалі можливості потрапити в місто. Але так і не зміг, бо жодну цивільну машину не пропускали», — розповідає Євген.


Зустріч близьких на вокзалі Херсона

Потяг до Херсона їде повільно, ніби обережно. Час від часу помахом руки нас вітають військові та місцеві жителі. На міському вокзалі незвично людно, багато преси. 

Жінка, яка також їхала з нами у плацкартному вагоні, довго плаче й обіймається з близькими просто біля виходу з потяга. Чоловік, який із трояндою в руках чекав на когось на пероні херсонського вокзалу, зустрічає таки свою жінку. Хлопця і дівчину, колишніх студентів, які спершу просто не знали, що їхній миколаївський потяг їде аж до рідного Херсона та не встигли попередити близьких про приїзд, таки зустрічає батько дівчини, і вони радісно фотографуються на вокзалі.

Бо всім потрібно повернутися додому, особливо якщо на них там довго чекають.

Усі фото: Олександр Хоменко/hromadske

Приєднуйтеся до нас:

«Фактично 15-20 кілометрів по лівому берегу Дніпра – це сіра зона». Що відбувається на лівобережжі Херсонщини?

«За визволення Херсона!» – в Австралії випустили алкогольний напій на честь звільнення українського міста

День 281. 1 грудня. Що обговорюють херсонці в соцмережах