«Важко – коли ти читаєш новини і не можеш нічого зробити. Простіше – коли в тебе є жінка з дітьми, яка їде з Кривого Рога, і конкретне прохання. Тоді ти підключаєш всіх знайомих і починаєш допомагати. А вже коли знаєш, що родина в безпеці й ними опікуються перевірені волонтери, то легше на душі. Звичайно, вирішення кожного запиту інколи займає тижні, але я не уявляю, як сидіти без діла й не допомагати людям, коли є така можливість. Я не знаю, що зі мною було б», – розповідає волонтерка з Херсона Марта Погоріла.
Хапалася за все, аби допомогти нашій Україні. Так про свою діяльність з моменту повномасштабного вторгнення розповідає херсонка Марта Погоріла, повідомляє «Херсон плюс». Дівчина волонтерила в Румунії і допомагала своїм землякам виїхати в безпечне місце. Вона формувала ланцюг волонтерів, які передавали біженців з рук в руки, знаходила транспорт і пальне, а вже далі прихисток для людей в інших країнах.
Наразі волонтерка разом з однодумцями-херсонцями, миколаївцями та одеситами розбудовує українську школу.
Марта Погоріла (праворуч) разом із подругою
Я відчувала цю війну…
Вибухи 24 лютого та оголошення воєнного стану на території України не стали несподіванкою для Марти та її друзів та знайомих. Жінка каже, з 2014 року була присутня на Майдані Незалежності, коли відбувалися історичні події, а також за свою актину позицію була затримана військовими й перебувала в полоні на території Криму. Тож коли почула, що у 2021 році російські війська підійшли близько до українського кордону – почала активно моніторити інформацію.
«Тоді я почала дивитися російське телебачення, щоб зрозуміти, як їм подають інформацію, як можна реагувати на ту пропаганду. Особливо зрозуміла, що все погано, коли почалися навчання в Білорусії. Мої друзі з інших країн дуже насторожилися і раз на тиждень телефонували мені й пропонували виїжджати. Але я категорично відмовлялася, не вважала за потрібним бігти, поки в країні нічого не відбулося», – каже волонтерка.
Паралельно до перегляду новин, жінка збирала тривожну валізу та продумувала план, як можна буде виїхати в разі окупації півдня України. Підготовка волонтерки стала в нагоді того ж 24 лютого, коли перші вибухи пролунали на території Херсонщини.
«Батьки моєї подруги Світлани Волкової розуміли, якщо Росія розпочне «денацифікацію» – почнуть переслідувати всіх українців із громадянською позицією, то ми перші будемо їх заручниками. Тож, аби врятувати наші життя, вони посадили нас у машину й повезли на західну частину України. Батьки залишилися в Чернівцях, а я з донькою і подругою перейшли кордон та в Сучаві (Румунія) зустрілися з моєю колегою Ніколеттою. Вона привезла нас додому до своїх родичів, і так почалася наша історія у новій країні», – додає пані Марта.
Волонтерити не змикаючи очей
Трохи оговтавшись від дороги, Марта разом зі Світланою долучилися до місцевих волонтерських штабів і почали надавати допомогу українським біженцям. Київ, Харків, Одеса, Миколаїв, Маріуполь, Донецьк – жителі східної, південної та центральної частин України масово евакуювалися в інші країни.
«За ці сім місяців з моменту повномасштабного вторгнення, доводилося робити різне: діставати паливо для автівок, приймати замовлення на гуманітарку, шукати її в інших країнах, вирішувати логістичні питання та навіть організовувати людям евакуацію. Ми зранку прокидалися і одразу відкривали комп’ютери. Там вже зранку купа повідомлень з проханнями. Всі потребували допомоги, і я не могла відмовити. Особливо якщо знала, що можу допомогти. Мені було простіше не спати, але допомагати іншим», – каже Марта Погоріла.
Родина, яку вдалося евакуювати в безпечне місце
Головний напрямок у волонтерстві – координація людей, евакуація та розселення. Тут у нагоді жінці стали особисті знайомства. Адже завдяки кумові в Польщі, подругам у Молдові та Німеччині, Марта Погоріла могла направляти людей в інші країни й не переймалася, що вони залишаться без підтримки.
«Бувало таке, що мені телефонує подруга і каже, що до їхнього штабу надійшов запит на допомогу від українців, які вирішили їхати до Румунії. Їх до кордону довести можуть, а ось як далі з ними бути? Тоді я вже питала, скільки їде людей, вони транзитом чи будуть жити в Румунії. Що їм треба і як багато. Є в мене подруга, яка живе в Америці, а на момент вторгнення перебувала в Україні. То коли, вона разом з чоловіком поверталася в Америку й побачили, як складно зняти житло в Кишиневі, вони орендували на кілька місяців кілька квартир і пускали туди жити переселенців. І я знала, якщо люди їдуть в Молдову, то їм буде, де зупинитися», – розповідає волонтерка.
Коли з квітня трохи з’явилися шляхи в’їзду-виїзду на Херсонщину, то волонтерська команда Марти вже не тільки допомагала людям виїжджати, а й передавали гуманітарний багаж. Були інколи запити від херсонців на ліки, підгузки, засоби гігієни для жінок. Просили інсулін, ліки для людей з психічними розладами. Але більшість писали й просили допомоги в евакуації.
«До мене зверталися люди, які мали гроші й могли закупити товари. Я знала, хто їм допоможе купити за нормальною ціною, і так зводила людей. Потім знаходила перевізника, які погоджувалися це доставити в Херсон і писала знайомим з проханням – роздати гуманітарну допомогу людям. Ми хваталися за все, бо розуміли: людям в окупації складно, і треба їх підтримати».
Якісне навчання для української малечі
Зараз румунське місто Келераш нагадує південь України, адже там зібралося чимало херсонців, миколаївців, одеситів. І якщо батьки можуть бути зайняті роботою, то дітям не вистачає якісного спілкування, навчання та гуртків. Саме тому, об’єднавшись, батьки вирішують відкрити для малечі українську школу.
«Я не бачу сенсу віддавати українських дітей в румунську школу. Бо румунська – з іншої мовної родини, для них ця мова невідома. А отже, ніякого нормального навчання не буде. Ми з батьками хочемо, щоб діти й далі навчалися за українською програмою і як додатково вивчали румунську. Важливо, у Румунії не примушують українців відвідувати місцеві школи. Якщо ви навчаєтеся онлайн, то без проблем. Якщо хочете відкрити школу – без проблем. Єдине – усі витрати й організаційні моменти ви берете на себе. Наразі в Румунії вже є мережа українських шкіл, тож ми з ними підтримуємо зв’язок і намагаємося спільно шукати спонсорів, підтримувати одне одного», – розповідає пані Марта.
Українців підтримала місцева церква й надала приміщення для навчання. Єдина умова – своєчасно сплачувати за комунальні послуги. Наразі українська школа функціонує за таким принципом: першокласники навчаються в церкві з учителькою з Чорнобаївки, а всі інші приходять на групу продовженого дня.
«Є діти, які навчаються в онлайн-режимі, а після приходять до нас у приміщення церкви. Нам дуже важливо, щоб наші діти спілкувалися між собою, щоб вони не забували рідну мову й свою Батьківщину. Після занять вони разом вчать домашнє завдання, відвідують уроки хореографії, якісь майстер-класи. Ось нещодавно в нас був воркшоп по створенню штучного снігу. А ще розписували разом з румунами писанки. Узяли до прикладу візерунки, притаманні півдню. Вийшло дуже гарно», - ділиться враженнями Марта.
Більше того, волонтери шукають можливості залучити українську малечі до румунських заходів. Таким чином вони зможуть налагодити контакт, знайти спільне хобі й бути зайнятими. Батьки роблять все, аби діти не відчували себе біженцями і мали більш-менш комфорту, як удома.
Тэги: