«Для мене це був великий контраст – перейти від адвокатської роботи до військової служби, тим більше на посаді в снайперському підрозділі». Це слова херсонця Юрія, який боронить країну вже протягом декількох років. Далі – його історія.
Юрій із позивним Манул нині – заступник командира інженерної роти 124-ї окремої бригади територіальної оборони ЗСУ. До цього він пройшов чималий бойовий шлях у взводі снайперів 56-ї окремої мотопіхотної Маріупольської бригади, ідеться на сторінці 124-ї бригади ТрО.
До 2020 року Юрій займався адвокатською та правозахисною діяльністю, був головою громадської ради при Херсонській облдержадміністрації. Однак в один день його життя кардинально змінилося.
У 2020 році він познайомився з Юрієм Петровичем Губою, командиром взводу снайперів 56-ї бригади.
«Він був одним із моїх клієнтів, я представляв його інтереси під час судового процесу, який тривав три роки. Поступово ми стали друзями, тож я вирішив приєднатися до його підрозділу», – розповідає Манул.
Це рішення стало початком військової кар'єри херсонця. У лютому 2021 року він підписав контракт та приєднався до підрозділу Юрія Петровича, який тоді знаходився в Пісках Донецької області.
«Для мене це був великий контраст – перейти від адвокатської роботи до військової служби, тим більше на посаді в снайперському підрозділі», – зізнається Юрій.
Спочатку його призначили стрільцем-радіотелефоністом, адже у військовій справі досвіду в нього майже не було. Але згодом вивчився та став снайпером.
Повномасштабне вторгнення Манул зустрів на позиціях в Донецькій області – між Авдіївкою та Мар'їнкою:
«Відчуття, що буде наступ, були. Але всі думали, що ворог буде тиснути нас на Донеччині та Луганщині – таких масштабів ми не очікували».
Одним із найважчих моментів став бій під Волновахою у 2022 році, коли їхній підрозділ виконував розвідувально-диверсійні завдання на підходах до Маріуполя.
«Ми з групою, усього 13 бійців, проводили операції, щоб стримати рух ворожих колон. Наші дії були координовані з 503-м батальйоном морської піхоти. Але коли ми виходили з Володарки, потрапили в оточення, з якого лише дивом вийшли. Уже тримаючи оборону в Пологах, потрапили під мінометний обстріл», – розповідає Юрій.
Тоді командир взводу снайперів та друг херсонця Юрій Петрович загинув на місці. Ще двоє бійців отримали важкі осколкові поранення, а Юрій та ще один побратим – важкі контузії.
«Втрата такої людини, який був більше ніж просто командиром, а справжнім другом, стала для мене особистою трагедією. Він мене багато чому навчив та був справжнім прикладом», – каже херсонець.
У листопаді Юрія списали, адже він мав уже декілька контузій. Попри рішення ВЛК, чоловік продовжив службу. Він перейшов в один із батальйонів 122-ї бригади, де вже служила бойовим медиком його дружина, яка за неймовірних зусиль виїхала з окупованого Херсона.
«Я вирушив до Одеси, де нас розмістили на кордоні з Придністров’ям. Мене призначили командиром відділення розвідки, але за рішенням керівництва, оскільки я маю юридичну освіту, на мене направили документи для атестації на офіцерську посаду начальника групи ЦВС», – розповідає військовий.
Юрій завжди прагнув повернутися до рідного Херсона, тож коли з'явилася така можливість, одразу перевівся до 124-ї бригади ТрО, не обираючи посади, погоджуючись на запропоновану та не боячись будь-яких змін.
«Я прибув до Херсона наступного дня після його звільнення. Це було незабутнє відчуття – бачити, як рідне місто звільняється від ворога», – каже Юрій.
Зараз Манул обіймає посаду заступника командира інженерної роти:
«Ми з хлопцями працюємо разом, розв'язуємо питання, консультуємося один з одним виконуючи бойові завдання. Я не відчуваю різниці в посадах між нами, ми всі одна команда».
Він також передає свій досвід новобранцям, особливо у сфері саперної справи, яку він освоїв у 56-й бригаді.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: «Найбільше мені подобаються виходи»: історія військового, який пройшов свій перший штурм у Кринках на Херсонщині
Фото: фейсбук/124-а окрема бригада ТрО ЗСУ
Тэги: