На сьомому місяці повномасштабної війни, яка триває з 2014 року, та окупації частини територій України законодавці досі не можуть визначитись, що є державною зрадою, хто підпадає під дію статті про колоборацію, яка саме процедура доведення та покарання зрадників.
Ми неодноразово у своїх матеріалах зупинялися на питання правового регулювання колабораціонізму та відповідальності за таку співпрацю з російським окупантами.
Так, ми інформували про відповідальність за співпрацю з окупаційною владою російської федерації щодо вчителів, медиків і працівників комунальної сфери.
Стосовно педагогічних працівників, то ще в червні цього року голова Комітету Верховної Ради з питань освіти, науки та інновацій Сергій Бабак коментував це питання так:
«Співпраця з окупаційною владою та викладання за російською програмою буде трактуватися як колабораціонізм (до 2 років позбавлення волі) або як державна зрада (до 15 років).
Тоді ж увагу цьому питанню приділив і міністр охорони здоров’я Віктор Ляшко: "Якщо окупанти кажуть: "Ми вам платимо зарплату, а ви перебуваєте на території закладу", я, як міністр охорони здоров’я, буду відстоювати, що це не є співпрацею з окупантами. Тому що у медиків немає іншого виходу", – зазначав міністр.
Ляшко тоді наголошував, що якщо медик бере у окупантів ліки чи бензин, то це – не співпраця з окупантами, а робота для забезпечення життєдіяльності лікарні, яка повинна рятувати українців.
Схожу точку зору озвучувала заступник міністра юстиції Валерія Коломієць:
«Якщо людина справді не мала можливості виїхати зі свого міста чи села, яке зараз опинилося під незаконною блокадою російської федерації, то логічно, що, якщо вона не причетна до захоплення території, не здійснює активної передачі росії документів, майна і всього іншого, що належить Україні, то вона просто заручник цих трагічних обставин», – зазначила Коломієць.
Це стосується не лише міських голів та держслужбовців, а й, наприклад, працівників комунальних служб, які навіть в умовах окупації продовжують працювати та підтримувати життєзабезпечення українських населених пунктів.
Подібної точки зори дотримується і Асоціація міст України. Там вважають, що якщо посадова особа місцевого самоврядування територіальної громади, яка опинилася під тимчасовою окупацією, продовжує виконувати дії, направлені на життєзабезпечення мешканців, але при цьому не вчиняє добровільних дій, направлених на підтримку дій ворога, у тому числі і не робить закликів про його підтримку, це не може буде розцінене як державна зрада.
Як бачимо, в цих випадках визначення зради експертами відрізняється від того, що вважається колабораціонізмом у освітній галузі.
Не менш важливе питання покарання за співпрацю з окупаційною владою. Зараз, в умовах воєнного стану, відповідно до статті 111 Кримінального кодексу України, за державну зраду їм загрожує позбавлення волі на строк 15 років або довічне позбавлення волі, з конфіскацію майна. Також вони не можуть бути повністю звільнені законом про амністію від відбування покарання.
Тиждень тому Міністерство з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України попросило застосовувати додаткові санкції за поширення на ТОТ «освітніх стандартів» РФ у вигляді спеціальних економічних та інші санкції строком на 5 років.
Днями ж стало відомо, що У Верховній раді зареєстрований проект закону щодо додаткової підстави розірвання трудового договору з ініціативи роботодавця. Пропонується звільняти колаборантів на об’єктах державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки України та об’єктів критичної інфраструктури, якими є, зокрема, атомні електростанції.
Згідно з проектом, підставою для звільнення буде "вчинення працівником, який працює на об'єктах державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави та/або об’єктах критичної інфраструктури, проступку, не сумісного з продовженням даної роботи, пов’язаного з його підтримкою держави-агресора".
Це стосуватиметься таких сфер:
1) урядування та надання найважливіших публічних (адміністративних) послуг;
2) енергозабезпечення (у тому числі постачання теплової енергії);
3) водопостачання та водовідведення;
4) продовольче забезпечення;
5) охорона здоров’я;
6) фармацевтична промисловість;
7) виготовлення вакцин, стале функціонування біолабораторій;
8) інформаційні послуги;
9) електронні комунікації;
10) фінансові послуги;
11) транспортне забезпечення;
12) оборона, державна безпека;
13) правопорядок, здійснення правосуддя, тримання під вартою;
14) цивільний захист населення та територій, служби порятунку;
15) космічна діяльність, космічні технології та послуги;
16) хімічна промисловість;
17) дослідницька діяльність.
Очевидно, що таким чином законодавець намагається пришвидшити процедуру звільнення працівників, які згодились співпрацювати із російськими окупантами. Але тут є цілком закономірне питання – хто буде кваліфікувати такі проступки, як не сумісні з продовження роботи і пов’язані з його підтримкою держави-агресора. Адже зараз це може робити лише суд. Хотілось би, що законодавець врахував цей важливий нюанс.
Тэги: