Диктатор Володимир Путін не може відвести війська з Херсона і здати місто без бою, адже це стане ударом по його репутації в Росії і остаточно зруйнує міф про «міцність армії РФ», переконаний член комітету ВР з питань національної безпеки, оборони та розвідки Сергій Рахманін.

Водночас нардеп вважає, що Збройні сили України мають шанси звільнити місто: якщо не в листопаді, то, за умови сприятливої погоди, у грудні.

В інтерв’ю Радіо НВ Рахманін розповів, до чого готуються окупаційні війська у Херсонській області та як Путін втрачає авторитет.

– Призначений Кремлем так званий очільник Херсонського регіону Володимир Сальдо повідомив про те, що «влада» розширює на 15 км зону так званої евакуації. Планують відселити 70 тисяч людей. Чи відомо вам, з чим пов’язані такі плани?

– Насправді причин, відповідно до яких окупаційна влада примусово намагається евакуювати населення, декілька.

Перша причина полягає в тому, що вони хочуть максимально убезпечити свої об’єкти, військові частини, техніку. Дуже активно місцеві мешканці співпрацюють зі Збройними силами України. Умовно кажучи, якщо не буде українців на цих територіях, то їм простіше приховувати своє переміщення, свої склади, техніку, комунікації.

Друга причина, так би мовити, зовнішня. Росіяни, які на мій погляд, остаточно втратили глузд, плутаючись у причинах, наслідках, приводах, цілях, які вони перед собою ставлять, намагаються зберегти обличчя, продемонструвати свою турботу про цивільне населення. Вони це постійно підкреслюють. Я не думаю, що вони дуже сильно піклуються про мешканців Херсонщини. Те, що я бачив на власні очі, те, що ми всі бачимо з відео, яких зараз дуже багато, у мене жодних сумнівів немає, що вони не дуже сильно піклуються про місцеве населення. Але для того, щоб «продати» цю тему назовні, вони можуть говорити про те, що «евакуюють» місцеве населення.

Третя причина — тактична. Насправді вони не виводять свої війська з цієї території, але час від часу вони передислоковуються. Коли вони це роблять в суміші, «в перемішку» з місцевим населенням, то у такий спосіб вони убезпечують себе. Тобто фактично вони місцевими мешканцями прикриваються. І чим більше їм потрібне переміщення, тим, відповідно, більшою стає територія, з якої вони місцеве населення примусово евакуюють.

Остання причина. Насправді вони в такий спосіб тестують ті чи інші шляхи, напрямки, засоби евакуації. Вони дивляться, що, де і як можна. Тобто все одно для себе вони залишають можливість втекти, якщо опиняться в повному або навіть оперативному оточенні, для того, щоб з’ясувати, де можна проїхати, де можна проплисти, де і як можна пересуватися. Вони, під приводом так званої евакуації, дивляться, обстрілюють чи ні, перекрита дорога чи ні, є можливість виїхати, переплисти чи немає.

Причини однієї конкретної немає. Все, як завжди буває і в політиці, і на війні, — комплекс причин. Можливо, є ще якісь, про які мені невідомо.

– Ви сказали, що вони залишають за собою можливість втекти. Тобто це в перспективі, але зараз вони залишаються і збираються вести бої. Сказати, що російські сили покидають правий берег Херсонщини, не можна?

– Я не бачу жодного підтвердженого свідчення, що російські військові залишають правий берег Херсонщини. Їздить місцева окупаційна адміністрація, їздять посіпаки, вони вивозять майно, гроші, наприклад, готівку, награбоване. Але військові з правого берега Херсонщини, зокрема Херсона, не виходять.

Є переміщення, коли передислоковується той чи інший підрозділ, та чи інша військова частина; ті чи інші засоби переміщуються з одного місця на інше. Навпаки: вони хоча і в менших розмірах, ніж раніше, але перекидають на Херсонщину додаткові сили і засоби. Дуже обмежено, тому що у них фактично немає комунікацій, шляхів, якими вони можуть це робити, тому що мости суттєво уражені. Вони однак їх частково використовують, але в дуже малих масштабах. Але виводу військ, угрупувань, військових немає. Вони всі залишаються там.

– І всі готуються зустрічати ЗСУ, на відміну від Харківщини чи лиманського напрямку, де був відступ?

– І в Лимані, і в Ізюмі росіяни теж збиралися захищати ці населені пункти до останнього. Вони вийшли тільки тоді, коли стало зрозумілим: якщо вони не вийдуть, то потраплять в повне оточення, коли у них вибір буде невеликим — загинути або здатися в полон.

Повного чи навіть оперативного оточення угруповання росіян на правобережній Херсонщині немає. Відповідно, так питання, як воно стояло в Ізюмі, а потім і в Лимані, поки що не стоїть. І коли я казав, що вони залишають за собою можливість, я і мав на увазі, якщо виникне реальний ризик оточення, тоді буде питання, а що вони будуть робити. Вони будуть впиратися до кінця; спробують евакуюватися, хоча це достатньо складно, з огляду на рельєф, Дніпро, пошкоджені мости, але теоретично якась можливість вивезти частину особового складу і навіть техніки, у них є.

Але сьогодні так питання не стоїть. Сьогодні вони впираються, ведуть бої в обороні.

Більше того, наскільки я розумію, це питання політичне. На сьогодні питання «залишати Херсон чи ні?» у Москві навіть не обговорюється.

Якщо виникне загроза оперативного, а тим більше, повного оточення, зрозуміло, буде інша ситуація, інші обставини, і тоді, можливо, вони підуть на прорив, на можливість відступу. Я не знаю, як вони будуть діяти, адже все буде залежати від великої кількості чинників.

Сьогодні говорити про те, що вони тікають… Мені б хотілося це побачити і прокоментувати, але так не відбувається.

Вони впираються, відступають дуже повільно на Херсонщині. В деяких місцях йдуть позиційні бої, де фактично лінія фронту жодним чином не змінюється. У деяких місцях українські військові охоплюють [окупантів], щоб створити ті самі умови для [оточення]. Але на сьогодні вони готові Херсон захищати.

Наскільки ця їхня готовність буде високою завтра-післязавтра, буде залежати від ефективності наступу українських Збройних сил. Поки це називається тиск на оборонні позиції ворога. Це трішки інша історія.

– Очільник української розвідки Кирило Буданов сказав, що Україна розраховує звільнити Херсон у листопаді, вже у цьому місяці. Чи поділяєте ви цю тезу і ці сподівання?

– По-перше, зрозуміло, що в Буданова є більше можливостей, інформації, ніж у мене. Друге. Навіть якби у мене була така інформація, як у Кирила Олексійовича, я б, напевне, не ризикував коментувати, тому що шанси є завжди.

У нас були шанси звільнити Херсон і в жовтні. Безумовно, у нас залишаються ці шанси у листопаді. Я вам скажу більше, навіть якщо у листопаді не візьмемо, якщо погода дозволить, у нас будуть шанси і в грудні його взяти.

Я не втомлююся цитувати Клаузевіца. Був такий прекрасний військовий теоретик, який казав, що військова справа не складна, їй може навчитися будь-хто; складно воювати. Війна — це неймовірна кількість різних обставин. Навіть геніальний план… Той самий Клаузевіц казав, що будь-який план, навіть блискуче написаний, ніколи не виконується з першого до останнього пункту — завжди є якісь обставини.

Так, у нас є непогані шанси звільнити Херсон у листопаді. Але чи буде він звільнений у листопаді, я не знаю. І цього ніхто не знає.

Я можу сказати, що українські військові докладуть всіх зусиль, щоб це сталося в листопаді.

– Ви сказали, що відхід з Херсона — це велике рішення, яке лежить у політичній площині. А який удар в політичному плані і хто отримає в Росії, якщо російські сили покинуть Херсон? До яких політичних наслідків це призведе?

– По-перше, я не можу цього підтвердити достеменно, але була інформація про те, що російські військові запитували дозвіл на можливий відступ з Херсона для того, щоб не наражати дуже велике угруповання на оточення, розгром або на полон. А там справді дуже велике угруповання, зосереджена достатньо велика кількість людей, зокрема велика кількість підрозділів, батальйонно-тактичних груп повітрянодесантних військ. Тобто кваліфікований, мотивований ресурс, який, як вважають російські [генерали] може їм знадобиться на іншому напрямку, в інший час. І тому вони не хотіли б ним ризикувати. Але вони дозволу на залишення Херсона не отримали.

Друге. Херсон, нагадаю, єдиний обласний центр, який було захоплено окупантами. Вони не можуть дозволити собі такої розкоші, як вихід з Херсона, тим більше без бою. Розумію, що зараз не відчувається динаміка падіння авторитету Путіна, але по опосередкованих ознаках можна зрозуміти, що його авторитет поступово все ж хитається. На це вплинула мобілізація: він обіцяв, що її не буде, але оголосив, у такий спосіб розірвавши цей пакт «про ненапад» з власним населенням. Якість підготовки мобілізованих — це теж ще один аргумент, який б’є по авторитету Путіна. Поки що це не є нищівні удари, але камінчик за камінчиком — це логіка мільйона дрібних порізів.

Заяви, які дозволяють собі люди на кшталт [маріонетки Кремля у Чечні Рамзана] Кадирова і [засновника ПВК Вагнера Євгена] Пригожина щодо високопосадовців РФ — це теж не впливає позитивно на авторитет Путіна. Всі звикли за багато років, що там тільки одна людина може дозволити собі когось критикувати. Це означає, що система хитається. І на тлі цього розказувати про перемоги дуже важко буде, якщо єдиний обласний центр, яким страшенно пишалися як великою перемогою, буде відданий, особливо, якщо без бою.

Тому Путін розуміє, що у нього ще не горить земля під ногами, але ситуація дещо погіршується. І дозволити собі віддати Херсон він не може. Наскільки цьому можуть опиратися військові, наскільки вони можуть його переконати, це питання складне.

Справді може виникнути ситуація, коли він ухвалить рішення і все ж дозволить військовим вийти з Херсона і взагалі з правобережної Херсонщини, хоча це буде зробити достатньо складно. Хіба що українські військові, умовно кажучи, нададуть змогу їм вийти, щоб уникнути зайвих втрат зі свого боку.

Це ляпас, який буде настільки гучним, що луна буде котитися не тільки Росією, а й усім світом. Російську армію, яку занадто сильно побоювалися, зараз уже мало хто боїться. Якщо вона зараз ще й здасть Херсон на тлі розмов про чергові червоні лінії, то це буде дуже гучний, дуже відчутний удар по репутації. Путін поки що дозволити собі такого не може, тому він шикує військових, які впираються, наскільки можуть, для того, щоб уповільнити просування українських військ до Херсона, щоб спробувати все ж зупинити цей тиск, щоб до початку наступного року мати можливість зібратися з силами, можливо, сформувати нові з’єднання, виправити достатньо відчутні проблеми у засобах, щоб спробувати переламати хід війни.

Попри те, що у нас зараз немає великих територіальних здобутків, на сьогодні ініціатива на фронті все ще за нами. За винятком Донецького напрямку, де є неприємні обставини, на решті ділянок ініціатива за нами.