Миколаїв сьогодні став прихистком для багатьох херсонців, які змушені тікати від жахіття у вигляді щоденних обстрілів ворога. Тому для жителів Херсона може бути цікавою інформація про нинішній стан справ у сусідньому місті, яке жило під обстрілами майже 9 місяців. Яка наразі безпекова ситуація в Миколаєві, чи запрацював бізнес, чи є в місті робота – про все це, а також про перспективи повоєнної відбудови розповів миколаївський міський голова Олександр Сєнкевич в інтерв’ю «Уніан».
- Яка на сьогодні безпекова ситуація в місті? Як вона змінилася після звільнення Херсона?
- Ситуація від початку війни у Миколаєві поділена на дві частини – до звільнення Херсона і після. До звільнення Херсона нас обстрілювали майже кожного дня, ми мали лише 46 днів без обстрілів. Після його звільнення нас обстріляли два рази. Останній обстріл був 8 грудня: дві ракети С-300, одна влучила в портову інфраструктуру, інша – на територію приватного транспортного підприємства, де зберігалися автобуси для перевезення мешканців міста, 21 одиниця транспорту постраждала, 8 знищено повністю. На щастя, ніхто не постраждав.
З того моменту в Миколаєві ми іноді чуємо сирени, але обстрілів немає. Ми все ще знаходимося в зоні обстрілу С-300, що підтверджує обстріл 8 грудні. І коли мене питають, чи безпечно в місті, я відповідаю, що поки не можу сказати цього.
У будь-якому разі проблеми зі світлом і безпекою не дають можливості запускати середній та великий бізнес, як результат – відсутність робочих місць і приводів для повернення тих містян, які працювали у Миколаєві.
- Чи робили вже проміжні підрахунки збитків Миколаєва від ворожих обстрілів?
- За попередніми даними, від початку повномасштабної війни збройні сили Росії завдали Миколаєву збитків щонайменше на 852 мільйони євро. Пошкоджень зазнали 874 багатоповерхівки, близько 30 з них не підлягають відновленню. Також це більше тисячі приватних будинків, з яких близько сотні зруйновані вщент. Крім цього, постраждали 17 медичних закладів, більше 80 навчальних закладів, 15 спортивних об’єктів і 24 заклади культури.
Наразі разом з Європейською антикорупційної ініціативою і проектом «Росія заплатить» ми розробляємо додатковий шар до нашої геоінформаційної системи, на яку накладаємо місця «прильотів», а також приблизні збитки, які обраховуються за спеціальними формулами, і підкріплюємо це знімками з дронів і супутників.
- Голова Миколаївської ОВА Віталій Кім заявив, що є декілька будівель, які зазнали таких пошкоджень, що їх неможливо відновити, а тому вони точно будуть знесені. Серед них і будівля ОДА. Чи є ще якісь знакові для Миколаєва будівлі, які через обстріли зазнали подібних руйнувань?
- Це 48-а школа, яка зараз проходить експертизу, 51-а школа, яка до війни мала 3-й ступінь аварійності. У 60-й школі один із корпусів знищили. Також будинок культури Корабельного району потрібно заново будувати. Напевно, готель «Інгул», який є приватною власністю. Можливо, готель «Миколаїв» у самому центрі міста, але він також є приватною власністю, не знаю, проводили вони експертизу чи ні.
- Вже розпочався опалювальний сезон. Як він триває? Чи є якісь проблеми з подачею тепла і як місто їх вирішує?
- Всі проблеми у нас пов’язані виключно з відключеннями електроенергії. Всі інші проблеми ми намагаємося вирішити. Це в першу чергу стосується води – ми пробурили свердловини, за підтримки міжнародних партнерів встановили системи зворотного осмосу і забезпечили теплопостачальні компанії якісною водою, щоб солона вода не руйнувала мережі цих підприємств.
Відключення електроенергії постійні. Як результат – часті запуски та зупинки насосного обладнання, через що у деяких місцях ми отримуємо гідроудари, тому є деякі пориви. Звичайно, що через це є проблеми з опаленням в квартирах людей, які не встигають прогріватися.
- Тобто з готовністю самого житлового фонду до зими проблем немає?
- До початку опалювального сезону ми підготували всі будинки, пошкоджені внаслідок російських обстрілів. Із 249 зруйнованих покрівель ми повністю відремонтували 174. Деякі дахи ще не можемо відремонтувати через погодні умови. Тому ми їх тимчасово закрили, щоб вони не протікали, а навесні повернемося до них, там їх менше сотні залишилось. Всі розбиті вікна в багатоповерхівках ми зашили OSB-плитою. Зазначу, що це стосується і тих квартир, де були господарі, і тих помешкань, чиї власники виїхали - вікна закриті у всіх.
OSB-плити нам надіслав уряд Данії - близько 100 тисяч квадратних метрів. Саме її ми використовували, щоб закрити всі ці вікна і запустити опалювальний сезон у всіх будинках незалежно від відсотка людей, які там залишилися.
Робили ми це не тому, що нам хочеться витрачати газ і гріти пусті квартири, а щоб, з одного боку, не порушувати права тих, хто залишився, а з другого – допомогти зберегти майно тим, хто поїхав, тому що якщо не опалювати будинки, то пліснява та сирість з’їдять все, що тільки можна, – і техніку, і меблі і все інше.
- Скільки сьогодні в місті розгорнуто «пунктів незламності» і скільки їх планується запустити ще протягом зими?
- Наразі в Миколаєві ми підготували близько 40 «пунктів незламності». На випадок відключення електроенергії, там можна прийти зарядити гаджети, підключитись до інтернету і т.д. Окрім таких базових «пунктів незламності», ми ще готуємо пункти обігріву, які знаходяться в наших комунальних закладах. Там організовані місця, щоб люди могли поспати у випадку тотального блекауту, відсутності тепла і всього іншого в місті.
Також ми продовжуємо отримувати станції очистки води від наших партнерів, в тому числі, від Данії, і обладнуємо ними «пункти незламності», щоб можна було мати воду у випадку відключення електроенергії і відсутності централізованої подачі. Всі свердловини, які зараз буримо, також одразу обладнуємо системами очистки зворотного осмосу. Найближчим часом очікуємо додатково 112 дизель-генераторів, якими обладнаємо ці точки, щоб можна було отримувати воду у будь-який час за будь-яких умов.
- А хто ще, окрім Данії, допомагає місту? Яка допомога прибула чи скоро прибуде для сталого проходження зими?
- Данія для нас основний партнер, ми з ними на постійному контакті, нещодавно передали їм перелік необхідних речей для так званих термінових потреб: це і труби, і засувки, і котли, в тому числі, мобільні. Вони нам з усім цим допомагають.
Наші партнери з Німеччини – це Дортмунд і Ганновер – надсилають нам автомобільну та спеціальну техніку, яку ми використовуємо на наших підприємствах «Миколаївоблтеплоенерго», «Миколаївводоканал», «Миколаївські парки». Також використовуємо для розвезення матеріалів та допомоги в районні адміністрації.
Треба ще згадати Францію. Звідти асоціація «Нарбона – Україна» передала нам круті нові автомобілі швидкої допомоги. Різні громадські організації із США забезпечили нас станціями зворотного осмосу, які ми встановили на котельнях, і також передали нам швидкі - їх ми закріпили за центрами первинної медико-санітарної допомоги.
Із логістикою нам дуже допомагають наші міста-партнери в Польщі та Румунії. Вони стали нашими транспортними хабами, де ми збираємо допомогу від інших країн, а потім наші працівники їдуть туди за нею.
Нам допомагає багато міст і країн. І ми щиро вдячні за це.
- Чи повертаються до Миколаєва його жителі? Особливо з огляду на безпекову ситуацію та прогнози щодо надважкої зими через обстріли окупантами української енергетичної інфраструктури?
- Треба нагадати, що до війни у Миколаєві було близько 480 тисяч мешканців. Після масової евакуації в місті залишилося біля 220-230 тисяч. Нещодавно ми зафіксували об’єми вивезення побутового сміття і каналізаційних стоків на рівні половини довоєнного. Але треба взяти до уваги, що не працюють підприємства, організації, тому можна сказати, що у Миколаєві сьогодні десь 260-270 тисяч мешканців. Це стало помітно і по кількості автомобілів у місті - в години пік навіть почали з’являтись затори. Люди повертаються.
- А як вирішується проблема з водозабезпеченням міста? Фактично з квітня, коли росіяни пошкодили водогін, замість дніпровської води у кранах миколаївців – солона вода з Південного Бугу? Після звільнення сусіднього Херсона чи можуть розраховувати мешканці міста, що проблему буде вирішено?
- Я би не хотів коментувати питання, які стосуються води. Ми вже накоментували всі разом таким чином, що росіяни розбомбили станцію водозабору. Тому я думаю, що коли вода у нас з’явиться, миколаївці це зрозуміють і також не будуть про це писати всюди і радіти публічно. Ми зараз працюємо над цим, є проблеми з постійними обстрілами і самої станції і трубопроводів.
- Нещодавно Віталій Кім заявив, що через солону воду Південного Бугу доведеться замінити всю систему водозабезпечення та водовідводу Миколаєва. А це майже 250 кілометрів. Скільки це може коштувати та за чий рахунок планується це робити?
- Поки що немає конкретної цифри. Нам держава пообіцяла, що наступного року через обласну державну адміністрацію будуть виділятися кошти на обласне управління капітального будівництва, і ми будемо передавати їх для проведення окремих видів ремонту.
Крім того, ми спілкуємося з окремими організаціями, які також пообіцяли допомогти в цьому напрямку. Тобто труби будуть вириватися та замінюватися у плановому режимі, тому що у нас сьогодні близько половини води, яку ми закачуємо у наш трубопровід, виливається на вулиці через протічки, які йдуть по всьому місту, і Миколаїв нагадує маленьку Венецію.
- Ще до війни Миколаїв працював за програмою співробітництва з Європейським інвестиційним банком щодо реконструкції системи водозабезпечення та водовідведення. Що з нею сьогодні?
- Вона зараз призупинена, тому що небезпечно працювати. Очікуємо більш-менш спокійну безпекову ситуацію і продовжимо. У нас і у ЄІБ є бажання закінчити цю роботу.
- Ви вказали, що ситуація поки не дозволяє повертатися середньому та великому бізнесу. А хто взагалі сьогодні у Миколаєві працює, що це за підприємства?
- Більше всього працюють сфера обслуговування та сфера торгівлі, працює малий і мікробізнес. Торговельні мережі «АТБ», «Сільпо» і так далі працювали весь цей час. Наші локальні мережі також працювали. Тобто, торгівля і ринок працювали всю війну, працюють магазинчики, барбершопи, перукарні, салони, ресторани навіть працюють і кафешки.
Але виробництво не працює, по-перше, через те, що є проблема з людьми, які виїхали, по-друге, є проблема з безпекою, а по-третє, через електроенергію, яка постійно відключається.
- З огляду на те, яким може бути 2023 рік для міста, наскільки важливим стане включення миколаївських портів до «зернової угоди», про що так багато говорять?
- Я не військовий експерт, але мені здається, що поки не буде звільнена Кінбурнська коса, яка забезпечить безпечний вихід суден з БДЛК (Бузько-Дніпровсько-лиманський канал – прим.), розмовляти про включення Миколаєва до «зернової угоди» неможливо.
Поки що Миколаїв працює в режимі сухого порту, тобто все зерно, яке там зберігалося, вивозять машинами в напрямку тих портів, які працюють за «зерновою угодою».
- А миколаївські порти провели скорочення персоналу?
- Так. Наскільки мені відомо, вони проводили скорочення персоналу. Якась частина персоналу, яка задіяна у вивезенні товарів, працює, більша частина людей виведена поза штат, фактично багатьом з них не виплачується зарплата, тому що немає з чого.
- Міська рада ухвалила бюджет Миколаєва на 2023 рік. Які у нього особливості стосовно того, як місто планує жити наступного року?
- Планування бюджету на наступний рік було дуже зрозумілим і прозорим. По-перше, досі діє постанова Кабінету Міністрів, яка забороняє капітальні видатки. Тому фактично ми взяли бюджет 2022 року з його видатками по захищеним статтям і здублювали його на наступний. Побачили надходження за останні пів року, спланували на наступний рік і так само їх розклали. Ніяких нових проектів чи проектів розвитку ми не планували.
Якщо зміниться ситуація на фронті у позитивному напрямку чи буде у нас перемога, то, звичайно, ми зберемося з депутатами і переплануємо бюджет. Поки що у нас пріоритети – захист міста, допомога армії і військовим, утримання закладів соцкультсфери.
- Стосовно більш дальньої перспективи. Ви казали, що завдяки співпраці з ООН буде розроблятися новий генеральний план міста. І що миколаївці можуть долучитися до цього процесу і надіслати своє бачення, що має бути в місті. На сьогодні як йде розробка цього документа?
- Ми продовжуємо збирати інформацію від миколаївців, просимо їх долучатися до заповнення анкети. Ми працюємо з UNICEF. Вони взяли організацію OneWorks, яка займається питаннями візуального планування генерального плану, ми підписали договорів про наміри з ними. Також паралельно ми працюємо і хочемо долучити до цієї роботи технічних консультантів компанії COWI з Данії, які займуться питаннями сталого розвитку – водопостачанням, енергопостачанням, поводженням з твердими побутовими відходами.
Сподіваємося, що в такій співпраці нам вдасться зробити новий генплан, і для Миколаєва це стане вказівником, що нам робити далі. І в цьому генплані будуть визначені пріоритетні проекти, на які ми будемо залучати інвестиції або грантові кошти і, власне, планувати відновлення міста.
Хотілося б зібрати хоча б 20 чи 25 тисяч голосів. Здається, минулого тижня було біля 16 тисяч. Потрібно зібрати хоча б п’ять відсотків активних громадян, які могли б поділитися тим, як вони бачать зміни Миколаєва після війни.
- Стосовно майбутнього міста. Значна кількість молодих людей, школярів та студентів, покинуло місто. Яке ваше бачення, що потрібно зробити на рівні міста та держави, щоб молоді українці поверталися до Миколаєва?
- Звичайно, коли буде безпекова ситуація достатньою, щоб вони повернулися, тут багато що залежить від їхніх батьків. Але я всім кажу, що для нас повернення дітей та молоді до нашої держави буде найголовнішим викликом. Не лише для Миколаєва, а й всієї України, бо вони будуть рушійною силою змін та перебудови нашої держави.
А для цього потрібно зробити робочі місця. Нам потрібно не стояти з протягнутою рукою і казати, щоб дали нам гроші, а шукати партнерів для будівництва нових робочих місць, створення заводів, підприємств, де молоді люди зможуть себе реалізовувати як у прикладних речах, як то машинобудування, виробництво будівельних матеріалів, так і інтелектуальних професій – в ІТ-сфері і так далі.
- Що вам дозволяє, не дивлячись на поточні проблеми, триматися і з позитивом дивитися у майбутнє?
- У першу чергу мені допомагає те, що ми переможемо. Ми собі запланували, що це буде на початку наступного року - у квітні, і працюємо. Якщо це буде пізніше – посунемо дедлайни і будемо працювати далі.
Розумію, що не можна опускати руки і думати про те, що все само собою відбудеться. Всі, хто на фронті, повинні розуміти, що в тилу також проводиться робота, і вони можуть бути спокійними, що місто буде забезпечено, а ми будемо їм надійною допомогою.
Це нас і мотивує. І коли починаєш думати, що тобі важко, що ти заморився, просто треба згадати, що комусь на фронті набагато гірше – без світла, в холоді. А вони живуть і перемагають. Це для мене є основною мотивацією.
Тэги: