Польський портал Defence24 опублікував статтю полковника Пьотра Лєвандовскі, котрий окрім всього іншого був неоднократним учасником місій польської армії закордоном. Лєвандовскі у своїй статті дає свою оцінку діям Збройних сил України при звільненні Харківщини та Херсонщини, пише Defense Express. Якщо викласти скорочено, його думка виглядає так.
***
Насправді контрнаступ ЗСУ на Херсонщині та офензива (наступ) на Слобожанщині – це складові однієї операції стратегічного рівня по перехопленню стратегічної ініціативи у противника. І ця операція буде остаточно завершеною лише тоді, коли Херсон чи Херсонська область будуть повністю звільнені від російських окупантів.
За стандартами НАТО, такі операції називаються «операції охоплення», вони можуть тривати навіть декілька місяців. Цей акцент важливий хоча б тим, що в нашому медіа-просторі досі існує розрізнення, що начебто контрнаступ ЗСУ на Харківщині – це «первинна» за значенням операція, а контрнаступ на півдні – це був лише «відволікаючий маневр» та «інформаційна операція».
Справді, Лєвандовскі вказує, що «інформаційна накачка» мала місце. Але її істинне завдання він прочитав дещо інакше. Зокрема, ціллю начебто було переконати окупантів, що ЗСУ готуються лише до удару на Херсонщині.
І насправді ця ціль спрацювала лише частково. Тому що, з одного боку, армія РФ справді перекинула на «Херсонський плацдарм» свої кращі частини з Харківського напрямку. З іншого боку – командування противника насправді бачило, що ЗСУ починають накопичувати сили та засоби для удару на Харківщині.
Чому ж рашисти «проспали» контрнаступ ЗСУ?
Лєвандовскі дає таке пояснення. Навіть за 6 місяців війни армія РФ так і не позбавилася комплексу зверхності щодо українців. Командування окупаційних військ хоч і бачило накопичення сил нашої армії, але вважало, що:
а) удар буде в іншому місці,
б) що в наших воїнів все одно нічого не вийде.
Хоча ЗСУ в цьому випадку змогли ідеально втілити «класику» військового мистецтва й для прориву на ділянці фронту в 7 км накопичили сили, що 10-тикратно переважали противника саме на ділянці прориву.
При цьому окупанти суттєво переоцінили свої сили. Вони чомусь подумали, що якщо вибулі кадрові частини «замістити» підрозділами зі складу «1-го та 2-го армійського корпусів», то цілісність їхніх бойових порядків ніяк «не постраждає». Але практика показала зворотне: першими «посипалися» якраз підрозділи з «1-го та 2-го АК» на «Ізюмському плацдармі».
«Технологія» відступу російських окупантів окремо спрощувала задачу їхньої утилізації для ЗСУ. Бо, наприклад, росіяни іноді підривали на Харківщині мости так, щоб перекрити шлях для відступу своїм же військам. Окрім всього іншого, безладний відступ окупантів заодно оголив тили частин 1-ї танкової армії, що власне й дозволило ЗСУ нарешті добити це з’єднання.
Лєвандовскі при цьому стверджує, що при плануванні контрнаступу на Харківщині Генштаб ЗСУ розробив певну градацію задач.
Завданням-«медіум» вважалося взяти залізничний вузол Куп’янська, щоб обвалити залізничну логістику окупаційних військ на Донбасі та зняти загрозу наступу противника на Краматорськ та Слов’янськ. Але командування ЗСУ, на відміну від рашистів, уміє швидко реагувати на динамічну зміну обстановки на полі бою та вміє приймати рішення швидше за противника. Тому наші війська й перейшли невідкладно до реалізації максимального завдання зі звільнення Ізюма та максимальної зачистки Харківщини від окупантів.
Лєвандовскі також припускає, що при плануванні контрнаступу на Херсонщині Генштаб ЗСУ вибудував таку градацію планів дій:
1) стрімке розрізання бойових порядків противника на два котли, або ж
2) повільне відтискання противника по всій лінії фронту за потужної підтримки артилерії.
Автор окремо підкреслює, що почавши контрнаступ на Херсонщині та контрнаступ на Харківщині, ЗСУ повели операцію саме стратегічного рівня, і для досягнення її остаточних результатів може знадобитися навіть декілька місяців.
Тэги: