Південний напрямок сьогодні залишається одним із найгарячіших у російсько-українській війні.
Наша армія робить все можливе, щоб вибити звідти ворога та повернути Україні окуповані території, де поки що продовжують хазяйнувати росіяни. Зараз вони тут зайняті надзвичайно «важливими» справами. Наприклад, нещодавно вирішили встановити у Херсоні пам’ятник Катерині ІІ. Після «вдалого» святкування «дня росії», на який прийшли здебільшого вони ж самі, - те що треба.
- Місцевим на це байдуже, - коментує ці події в інтерв’ю «Цензор.НЕТ» Сергій Констинський (на фото), у минулому - журналіст, член Нацради України з питань телебачення і радіомовлення (2015-2020), а нині - боєць 206 батальйону ТрО ЗСУ, який воює на півдні. - Вони дуже добре пам’ятають, як їм жилося до 24 лютого, і бачать, як зараз. Люди хочуть перемоги, щоб повернувся контроль України над їхньою областю і вони змогли спокійно жити.
- Сергію, ви – цивільний, який 24 лютого пішов на війну. Що вас спонукало до такого рішення?
- Це сумління. У 2014 році, коли я виїхав з окупованого Криму, хотів бути корисним для держави. Як підприємець, громадський активіст та аналітик в минулому став у нагоді як державний менеджер та, як мені здається, зробив чимало корисних речей для України в інформаційній сфері. А зараз єдиним шансом бути корисним для країни було взяти до рук зброю. Тим більше, ситуація 24 лютого склалася таким чином, що біля Києва вже були бої. Я для себе прийняв рішення, що не тікатиму з міста. Це такий моральний момент, коли ти вже одного разу виїхав із Сімферополя, і знову треба кудись їхати. Я для себе зрозумів: більше цього не робитиму. Усвідомлював: якщо росіяни увійдуть до столиці, однозначно проводитимуть чистки, куди потраплю і я як людина, яка організовувала телерадіомовлення на окупованих територіях Донбасу, впроваджувала мовні квоти на радіо і телебаченні та забороняла російські канали. Раціональною відповіддю на це була боротьба. Тобто це не пафосна історія, а чітке розуміння, що маю робити в цій ситуації. Я дуже швидко ухвалив рішення і вже в обід був на Лаврській, стояв на блокпостах, виконував накази, а ввечері підписав контракт та отримав зброю.
- Чому обрали спеціалізацію кулеметника?
- (Посміхається) Не тому, що дуже хотів ним бути. Я взагалі тоді не міг сказати, чим відрізняється РКК від «Покемона». Просто мені видали ручний кулемет. Значить, треба працювати кулеметником. Тут без варіантів.
- Сьогодні ви перебуваєте на півдні України. Яка у вас ситуація? Спекотно в всіх значеннях цього слова?
- Саме зараз ми знаходимося на одній з ліній оборони, куди прилітає, але тут не надто «гаряче». Якраз на цьому тижні (інтерв'ю опубліковане 26 червня. - Прим. ред.) ми будемо там, де робота більш інтенсивна. Вирушатимемо туди, де більш потрібні.
- Який настрій у батальйоні? Як налаштовані бійці?
- Атмосфера у нас дуже хороша. Тут немає мобілізованих. Усі прийшли самі. Батальйон сформований з людей, які хочуть захищати свою країну. Звичайно, є відсоток тих, хто усвідомив, що не зовсім готовий фізично та психологічно. Але він незначний. Загальна маса людей готові робити свою роботу. Мотивація дуже висока. Це пов’язано із тим, що всі ці бійці – добровольці.
- Поки що орки продовжують господарювати на окупованих територіях, зокрема в Херсоні. Як думаєте, чи вдасться росіянам втілити в життя їхні задумки, з огляду на те, що більшість жителів міста їх не приймають і не сприймають, і те, що ЗСУ «дихають в потилицю»?
- Найголовніше, що сталося: росіяни тимчасово окупували територію, але не захопили серця людей. Місцеві налаштовані дуже категорично. У нашому батальйоні є херсонці, які спілкуються зі своїми близькими. Вони розказують, що люди негативно ставляться до окупантів. До речі, у мене були свої уявлення про південь. Виявилося, що ситуація на Херсонщині, обстріли сумісних міст і сіл так само консолідували людей проти окупантів. Росіянам сьогодні нічого не залишається, окрім того, щоб намагатися впроваджувати піар-проекти, як «день росії», або встановлювати якісь пам’ятники. Місцевим на це байдуже. Вони дуже добре пам’ятають, як їм жилося до 24 лютого, і бачать, як зараз. Люди хочуть перемоги, щоб повернувся контроль України над їхньою областю, і вони змогли спокійно жити. Тому що їхні нинішні умови життя – це просто катастрофа!
Узагалі моральний дух херсонців формуватиметься успіхами ЗСУ. Всі уважно слідкують, як Збройні Сили рухаються вперед. Знаєте, у мене є прохання до деяких офіційних спікерів: не придумувати те, що відбувається на південному напрямку. Тому що я багато чув про широкомасштабний наступ, про те, що вже дійшли майже до Херсона та от-от зайдуть в Нову Каховку. Це перебільшення, яке дуже погано впливає на людей. Тому що вони потім не вірять у справжню перемогу. Тут, на південному напрямку, є певна тяганина, яка пов’язана з тим, що в окупантів сил для наступу вже немає, а у нас іще немає. Це стосується не особового складу, а, передусім, відповідної зброї. Її поки недостатньо, щоб здійснювати широкомасштабний наступ.
Зараз же відбуваються контрнаступальні дії, які зосереджені на тому, щоб не дати росіянам посилювати своїх на східному напрямку, перекидати туди сили, а також на те, щоб промацувати їхні слабкі місця і проривати їх. Це складна робота, яка проводиться завдяки професіоналізму та героїзму наших хлопців і дівчат. Але нам потрібно, щоб усі ці дії, як я сказав, не гіперболізувалися, тому що формуються завищені очікування, а реальність трохи інша. Стратегічно ініціатива за нами. Це люди мають розуміти. Стратегічно ми повернемо Херсонську область, виб’ємо росіян з Херсона та інших тимчасово окупованих територій. Але на все це потрібно терпіння, час і «холодна голова».
- В одному з інтерв’ю ви говорили про те, що «південний фронт – це кістка в горлі путіна». Розшифруйте, що конкретно мали на увазі.
- Сьогодні кремлю важко сприймати те, що вони не досягли стратегічних цілей на південному фронті – не захопили Миколаїв, Одесу, не змогли створити сухопутний коридор між так званим Придністров’ям та умовно Ростовом. Досягли невеликого тактичного успіху, який швидко впродовж найближчого півріччя буде абсолютно нівельовано. Те, що ти піднявся на половину гори, не означає, що ти дійдеш до вершини. ЗСУ зараз набувають вигляду «лавини». Немає сумніву, що вони зметуть ворога з нашої землі. Він це теж розуміє, тому намагається швиденько поставити пам’ятники та будує багаторівневі лінії оборони. Тобто окупанти усвідомлюють, що рано чи пізно до них постукають і попросять покинути наші будинки.
- Ви згадали про те, що у вашому батальйоні є херсонці. У них, виходить, така додаткова мотивація тут воювати. За Херсоном – ваш рідний Крим. Я так розумію, це вас особисто також ще більше стимулює і заохочує…
- Ви абсолютно правильно підмітили (посміхається). Як наші херсонці весь час запитують: «Коли ми на Херсон?», так і я відчуваю, що перебуваю на правильному напрямку. Це для мене священний фронт. Я знаходжуся там, де повинен бути. Маю надію, що рано чи пізно зможу ступити на рідну землю. Я не був удома вже більше восьми років. У мене тверді наміри туди повернутися. Я розумію, що Крим буде зовсім іншим, люди теж, але це все одно моя земля, місце, де я народився. Інше мене не влаштовує. Саме тому я сьогодні тут.
Матеріал подано з уривками, повний текст читайте на сайті «Цензор.НЕТ».
Тэги: