Автор: Євген Веселов

«Родове селище по маминій лінії, в якому до 24.02.2022 р. мешкали багато родичів, був бабусі з дідусем будинок, в якому жила сім’я двоюрідної сестри з трьома малими. Перед вторгненням все у всіх було добре. Жили, працювали, планували, але прийшли асвабадітелі…, – розповідає Олександр. – Декілька тижнів життя в погребі з дітьми та домашніми тваринками. З кожним днем Мирне дедалі віддалялось від змісту своєї назви… Рідні евакуювались після того, як прилетів перший касетний боєприпас і вбив декілька сусідів. Колону, звісно, під час руху обстріляли окупанти, декілька машин рухались з пробитим колесами і в кожній було під зав’язку людей. Хтось за ними споглядав згори і вдалось виїхати без поранених і вбитих.

На довгий час селище Мирне опинилось в сірій зоні, по ньому і по декільком сусіднім проходила лінія фронту. Наслідки можна побачити на фото. Жодного цілого будинку, є повністю знищені і є різного ступеня ушкодження.

Але ця земля таки тримає. І у понівечене село після втечі окупантів повертаються люди. Так, вони живуть знов у погребах та гаражах. Так, електрику та воду відновили не відразу, а газ тільки обіцяють. Так, ремонт або відновлення житла вимагає великої кількості матеріалів, рук і часу… Дехто повертається у сусідні, більш вцілілі селища. При цьому люди сподіваються тільки на себе та волонтерів. Держава поки обіцяє, але навіть щоб оформити пакет документів на виплату – немає архітектора. Приватний – це вартість послуг в 12-15 тис гривень. Будинок бабусі законсервовано (після влучань дах з плитами перекриття впали всередину), а сім’я сестри живе в сусідньому селі. Інші родичі живуть в гаражах, але активно ремонтуються. Коли приїхали, декілька хлопців лагодили комбайн, який чудом єдиний вцілів… тільки посікло уламками.

Окупантам ніколи не здолати волю українців. Бо поки одні боронять, інші кажуть: «Ячмінь треба збирати…». І самі розміновують поля, сіють, і готуються вже збирати перший врожай.

Мирне, як й інші зранені, але живі – відродиться. Все буде Україна!», – упевнений Олександр Бурмагін.

Євген Веселов, фото Олександра Бурмагіна