Ян Ярчук
Війна розкидала учнів і викладачів Херсонської художньої школи по всьому світу. Заклад став своєрідною кульбабкою, що зберігає зв’язок із кожною дитиною, де б вона не опинилася. Школа втримала навчання в перші місяці вторгнення, окупації, змогла зберегти і здобувачів, і викладачів.
У Херсоні заклад відомий як «художка». До речі, цьогоріч він відзначає свій 45 ювілей! Дитяча художня школа Херсонської міської ради була заснована у 1980 році, а згодом виросла у навчально-естетичний комплекс «Художня школа».
Довоєнне фото з сайту Херсонської художньої школи
Комплекс охоплює дитячу художню школу (5–12 років), дизайн-ліцей (13–18 років). Також до війни було відкрито галерею творчості дітей та молоді «Синій кіт».
Про роботу закладу в період великої війни «Гривні» розповіла директорка навчально-естетичного комплексу Юлія Сліпіч.
Перший місяць окупації
24 лютого 2022 року заклад мав повернутися до очного навчання після карантину через пандемію COVID-19. Викладачі готувалися до занять, але ранок 24 лютого приніс нові реалії.
За рекомендацією МОН роботу призупинили майже на місяць. У цей час адміністрація намагалася відновити зв’язок з педагогами, зібрати учнів, налагодити внутрішні процеси.
«З 26 березня ми запустили нашу роботу. Приєдналися майже всі діти, які були у нас в школі. Ми були постійно з ними на зв’язку — знали, хто де, хто як пересувається. Але головне — ми намагалися підтримати наших викладачів. Хтось виїхав, хтось лишився. Ті, хто лишився, потребували допомоги — і моральної, і матеріальної. Ми намагалися зробили все, аби вони не стояли в черзі до росіян за продуктами, а мали зарплатню за свою роботу. Ми робили все, аби заклад функціонував. Нам вдалося — школа збереглася», – розповідає директорка.
Згодом, під час окупації, попри офіційний простій, колектив вирішив продовжувати працювати дистанційно.
Певний час педагоги навчали дітей без оплати – аж до грудня 2022 року, коли отримали офіційний дозвіл.
Після деокупації, без світла, без інтернету і вчителі, і діти виходили на уроки з пунктів незламності або шукали бодай якийсь зв’язок у різних частинах міста.
«Наша школа за період війни не працювала тільки один місяць. Увесь інший час ми навчали безперервно. Крім того, ми розуміли, що маємо не тільки навчати, але і підтримувати поза навчанням наших дітей», – каже Юлія Сліпіч.
Херсонська кульбабка: учні по всьому світу
Наразі у закладі навчається понад 500 дітей – до війни було близько 800. Учні виходять на заняття із 37 країн світу та з близько 40 українських міст.
Директорка порівнює це з кульбабкою: на неї подули – насіння розлетілося, але корінь лишився.
Школа стала для багатьох дітей важливим зв’язком із Херсоном. Вона допомагає зберігати українську ідентичність. Зокрема й тим українським дітям, котрі народилися і зростають в інших країнах.
«Є кілька випадків, коли до нас приєднуються діти українських емігрантів. Це діти, які вже народилися за кордоном. Ми приймаємо таких діток, аби вони могли вивчати українську культуру, знайомилися і зберігали українські традицій», — додає директорка.
Такі школи особливо важливі для дітей, які перебралися до сіл та невеликих містечок, де немає художніх закладів. Для них дистанційний формат – можливість продовжувати навчання.
Про це говорить і херсонка Ольга, яка нині проживає на заході країни:
«Мій син ходив у цю художню школу. От якраз навесні 2022 року і в наступному навчальному році – це було як заспокійливе для нього. Він малював постійно, інколи зранку до ночі. Ми дуже багато тоді витратили коштів на всяке приладдя, хоча грошей практично не було. Але, думаю, саме заняття, малювання допомагали йому психологічно».
Як вдається тримати контингент
Добігає кінця четвертий рік війни. І попри те, що нині батьки віддають перевагу очному навчанню для дітей, школа зберігає контингент у понад 500 учнів. Причина — висока якість освіти, переконана директорка:
«Ми працюємо за власними авторськими програмами, вміємо зацікавити дітей, тримати їхню увагу. Впроваджуємо сучасні методики та технології навчання».
Роботи учнів. Фото з фейсбук-сторінки Херсонської художньої школи
Втім, директорка не приховує: дистанційна мистецька освіта – це виклик.
«Це дуже важко, коли ти на відстані, і маленькій дитині маєш пояснити, як і що малювати, як змішувати фарби, як їх накладати, багато нюансів є. І це ж треба облаштувати вдома якусь зону для дитини, це не просто зошит, на якому пишеш. І для батьків це також навантаження».
Адаптовані освітні програми та нові підходи до навчання дозволяють учням досягати високого рівня. За словами Юлії Сліпіч, роботи не поступаються тим, що діти створювали до під час очного навчання.
Близько 90% випускників продовжують здобувати освіту за фахом
Улітку 2025 року близько 20 здобувачів випустилися із навчального закладу. Загалом приблизно 90% випускників, за словами директорки, продовжують здобувати освіту за фахом. Випускники дизайн-ліцею вступають як в українські, так і в іноземні ЗВО.
Наприкінці навчання діти виконують дипломні проєкти. Це, так би мовити, перший крок до занурення у професію. Зокрема, у межах теми «Херсон вчора, сьогодні і завтра» учні розробляють концепції відновлення міста. Серед яких – нові кав’ярні, реконструкції парків з сучасними майданчиками та фонтанами, реконструкція Палацу молоді, відновлення Антонівського мосту – з мрією, щоб він став пішохідним.
«Вони подають свої пропозиції. Це надзвичайно цікаво та мотивуюче і для нас, і для тих дітей, які потім дивляться ці роботи. Наші діти вони такі віддані своєму місту, закохані в нього і дійсно бачать його в майбутньому відновленим, оновленим, сучасним, зручними для життя», – каже Юлія Сліпіч.
Випускні проєкти учнів освітнього закладу. Знімки надані Юлією Сліпіч
Навчання дітей з вадами слуху
До повномасштабного вторгнення у закладі навчалися діти з вадами слуху. Нині цей напрям роботи також збережений, хоч і з невеликою кількістю учнів.
«До війни у нас була така спеціалізація. Я починала цей напрям. Спершу займалися з дітьми індивідуально і поступово вводили у загальні групи. Ми розробили систему, як працювати з такими дітками. Мистецтво – це та сфера, де вони можуть себе проявити, розвиватися», – наголошує Юлія Сліпіч.
Викладачі працюють попри труднощі та навантаження
Нині у закладі працює до 25 викладачів. За словами директорки, труднощі з кадрами відчутні, але колектив тримається:
«Зарплата вчителя не дуже велика. І коли ми жили у своїх власних домівках, її вистачало. Коли люди поїхали й мають винаймати собі щось, то, звичайно, ми стикнулися з тим, що зарплати викладачам не вистачає, тому вони мають ще знаходити якусь собі додаткову роботу. А це означає, що тоді у них скорочується трошки час роботи в нашій школі. Звичайно, маємо певні втрати педагогічні, я б так сказала. Ті, хто з нами залишився, вони мають підвищене навантаження, але поки справляємося».
Закладу буде потрібна нова будівля
Будівлі освітнього комплексу в Херсоні зазнали значних руйнувань внаслідок обстрілів.
Пошкоджена будівля Херсонської художньої школи. Фото: Юлія Сліпіч
За словами директорки, є пошкодження будівлі художньої школи, але більше постраждала будівля дизайн-ліцею. Там пошкоджений дах, аудиторії, вибито вікна.
Фото з фейсбук-сторінки Херсонської художньої школи
«Я думаю, що нам потрібно буде говорити про нову будівлю для нашого освітнього комплексу. Тому що жодна з будівель, які ми маємо на сьогодні, не пристосована для того, щоб діти мали безпечне укриття на майбутнє. Оскільки художня школа – це перший поверх багатоповерхівки, хрущовка, і там нічого не пристосовано. Дизайн-ліцей також. Крім того, є вимоги до безбар’єрного навчання. І ми не можемо це там також забезпечити. Тому, мріємо про нову будівлю. І потребуємо цього», – розповіла Юлія Сліпіч.
Мистецькі проєкти як голос Херсона у світі
Ще під час окупації, у березні 2022 року, заклад запустив свій перший мистецький воєнний проєкт «Я малюю мир». За два тижні отримали 1200 робіт з України та з-за кордону – діти малювали мир, але й фіксували трагедії війни. Також до проєкту були долучені й викладачі. Попри неможливість пересилати оригінали, школа збирала фото малюнків й друкувала їх.
Перша виставка відбулася в Чехії, а далі це переросло в міжнародний виставковий тур, який охопив 35 країн світу.
«Це був такий надзвичайний емоційний проєкт, де діти ділилися своїми враженнями, як вони бачать мир, яким він має бути. Але, на жаль, вони бачили й те, що відбувалося в Україні, і стали свідками таких трагічних подій, які вони також закарбовували у своїх малюнках», – зазначає Юлія Сліпіч.
З цієї виставки і почалася проєктна мистецька діяльність військового періоду, говорить директорка:
«Далі було безліч проєктів на підтримку України, тому що кожна виставка, яку ми проводили, це був ніби голос України у світі, бо ми завжди збирали якусь громаду і українців, і закордонних глядачів. Проводили майстер-класи. Це такі були дуже позитивні, потрібні моменти для тих, хто виїхав, а для закордонних глядачів це була можливість почути про нашу країну».
Тож ці виставки стали своєрідною інформаційною кампанією, яка відкривала Україну світові.
Навчально-естетичний комплекс продовжує працювати дистанційно. Адже це не лише про уроки – це про єднання херсонців, підтримку та популяризацію українського мистецтва.
Головне фото: виставка робіт учнів Херсонської художньої школи / фейсбук-сторінка закладу
Марина Поліщук
