Під час однієї з атак російських окупантів на деокупований Херсон та приміські селища снаряди поцілили в приватні будинки, загинув чоловік. Ця трагічна історія, що сталася нещодавно в передмісті, потрапила на сторінки американського видання The New York Times.
На прикладі однієї трагедії в Херсоні журналіст Олександр Чубко розповідає читачам США про жахи війни в Україні та понівечені життя її жителів, які набувають глибшого значення, якщо дивитися на них крупним планом. Адже, читаючи щоденні сухі звіти про кількість загиблих від російських обстрілів українців, зокрема в Херсоні, «світ знизує плечима та йде далі, часто не помічаючи жахливого впливу на сім’ї та життя», пише репортер.
Публікацію підсилено моторошними світлинами фотографа Девіда Гуттенфельдера, який саме перебував у Херсоні, ‒ він одразу відправився на місце, куди прилетіли російські снаряди. На ці фото, сповнені горя, неможливо дивитися без сліз...
The New York Times опублікував статтю в номері від 16 грудня. Публікація починається на першій шпальті пронизаною трагізмом світлиною, на якій батьки Ірина та Віктор Дудники плачуть над тілом свого 38-річного сина Дмитра, що загинув під час російського ракетного обстрілу в Херсоні. «Моменти невимовного горя» ‒ так редакція газети назвала фото. А репортаж всередині видання має заголовок «Вигляд невимовного горя, яке часто не помічають».
Пропонуємо читачам Гривна.UA адаптований переклад версії цієї публікації, що вийшла на сайті The New York Times під назвою «Російська ракета, раптова смерть і невимовне горе».
Верхня частина першої сторінки газети The New York Times від 16 грудня 2022 року з репортажем із Херсона
Одразу після нападу жахи війни в Україні, випадкова смерть і перевернуті життя набувають глибшого значення, якщо побачити їх крупним планом.
ХЕРСОН, Україна. Вибухи було чутно в центрі Херсона, міста, яке нещодавно було звільнене від російської окупації. Швидка перевірка з українською групою першого реагування підтвердила, що це був російський ракетний обстріл і що він був націлений на невеличке поселення на березі широкої річки Дніпро, яке взагалі не має стратегічного значення. Ми швидко вирушили туди.
У багатьох щоденних звітах про війну в Україні панує похмура одноманітність. Місто чи село вражають снарядами чи ракетами, ведеться облік загиблих і поранених, зазвичай це супроводжується коментарем місцевого чиновника. А світ знизує плечима та йде далі, часто не помічаючи жахливого впливу на сім’ї та життя.
На наступних фотографіях відображена реальність ‒ випадковість смерті, насильство та страждання, які часто змінюють життя та які відбуваються в одну жахливу мить ‒ що часто не помічається під час цих нападів.
Сусідка біжить повз охоплену полум’ям оселю Анатолія Анатолійовича, жителя приміського селища Херсона
Того дня Росія випустила пів десятка ракет по населеному пункту, що входить до складу Херсона. Одразу після цього жителі бігали туди-сюди, іноді нашвидкуруч шукаючи жертв, допомагаючи пораненим і гасячи будь-яку пожежу. Здавалося, що всі були в русі.
Українські пожежники погасили вогонь у будинку пана Анатолійовича
Швидко з'ясувалося, що загинув Дмитро Дудник, тіло якого лежало просто у веранді будинку його тещі Світлани Зубової. За словами жінки, коли ракети вдарили по сусідніх будинках, вона саме готувала обід, а зять щойно приніс їй плитку шоколаду, щоб вони поділилися за чаєм після обіду.
Один снаряд вибухнув на подвір’ї жінки, убивши Дмитра. Коли сусіди пробігли з відрами води, щоб загасити полум’я двох сусідніх будинків, чоловік лежав у калюжі крові на підлозі у веранді будинку.
Люди прибігли з відрами, щоб допомогти гасити пожежу в будинку сусіда Павла
38-річний Дмитро Дудник працював моряком на вантажному судні, але через війну його контракт розірвали. Лише два тижні тому він відправив свою дружину та двох доньок, 8 і 13 років, разом з батьками погостювати в сусідньому місті Миколаєві. Адже безпека навколо Херсона погіршилася після відходу російських військ, які з лівобережжя почали запускати ракети та артилерійські снаряди по місту.
Але сам Дмитро наполягав на тому, що залишиться в Херсоні, щоб доглядати за собаками та курми у своєму будинку, по сусідству з тещею. Вибухи раптово розбили ранкове повітря.
«Його останніми словами були: «Мамо, ось вам шоколадка», ‒ розповіла пані Зубова. ‒ Він вийшов і загинув перед тим, як я поклала картоплю на сковорідку».
На вулиці горіли два будинки, коли приїхали пожежники та швидка допомога. Власник одного будинку, який назвався лише своїм ім’ям, Павло, намагався гасити полум’я, що лизало дірку в даху, водою з відра. Сусіди прибігли до його будинку з відрами води, а інші допомагали сім’ям визволяти близьких із пошкоджених будинків.
Сусіди принесли відра з водою, щоб загасити пожежу в будинку Павла
На вулиці 83-річний Анатолій Анатолійович притулився до сусідського паркану, коли полум’я охопило його будинок. Він був осліплений, сказав він пожежним, і не знав, де його дружина. За його словами, перед обстрілом вона пішла в магазин.
Пожежники лили воду на його будинок, доки їхній резервуар не висох. Запитали в людей, чи є на вулиці водопровід. За їхніми словами, підключення є, але самої води немає. Адже Херсон був майже без електрики та водопостачання, оскільки росіяни знищили більшість інженерних мереж міста під час відступу.
На допомогу прибула друга вантажівка, але будинок уже був потрощений.
Ще один сусід носить воду до будинку Павла
З іншого сильно зруйнованого будинку медики винесли прикуту до ліжка 85-річну Людмилу, доставивши її до сусідів навпроти. Жінці віддали кімнату сусідської доньки, а сім’я Людмили почала фотографувати пошкодження свого будинку ‒ за їхніми словами, для страховки.
У цей час з Миколаєва, приблизно за 60 миль, повернулися дружина та батьки Дмитра Дудника. З криками та плачем вони кинулися до його тіла ‒ воно все ще лежало біля порогу будинку Світлани Зубової. Дружина Дмитра плакала біля нього, а собака кружляв у нього під ногами...
Ірина Дудник кричить від жаху, побачивши тіло сина Дмитра
«Чому? Чому? Чому ти?» ‒ кричала в небо мати загиблого Ірина.
Співробітники швидкої допомоги відмовилися забирати тіло, сказавши родині, що їм потрібно викликати робітників моргу.
«Я просив його тікати ще сьогодні вранці, ‒ каже батько Дмитра Віктор Дудник. ‒ Він відповів: «Я не хочу покидати будинок, собак, курей». Але кому це все зараз потрібно?»
Працівники моргу виймають тіло загиблого
Для фіксації смерті прибула поліція. Світлана Зубова подзвонила за номерами, які їй дали поліцейські, але перший номер не відповів, а людина, що відповіла за другим номером, сказала, що не може приїхати до Херсона. Потім у мобільному телефоні жінки закінчилися гроші. Зрештою, бригада таки з’явилася, щоб забрати труп пана Дудника.
Пересуваючись подвір’ям, пані Зубова відкидає зі стежки уламки бомби.
«Я не знаю, що мені тепер робити, ‒ каже вона, ‒ як жити далі».
Коли метушня вщухла, маленька громада на березі річки здавалася незаслуженою, навіть безглуздою ціллю для російських ракет. Адже в цьому районі не було жодних ознак присутності українських військ. Але, мабуть, у цій жорстокій війні невибіркового російського насильства саме в цьому полягає суть.
83-річний Анатолій Анатолійович притулився до стіни, поки українські пожежники гасять полум'я в його будинку
Тэги: