У бійців оперативно-тактичної аеророзвідки немає свого полігону, кожен раз хлопці навчаються на іншому місці. Це зрозуміло: саме безпілотники є чи не найбільшим головним болем для російських окупантів. А тому вони буквально полюють і за ними, і за їхніми екіпажами, повідомляє пресслужба Нацгвардії України. Про роботу аеророзвідки на Запорізькому напрямку детальніше розповів нацгвардієць із позивним Руф.
«Може, ви бачили відео, як один окупант присів сходити по нужді, а на нього з дрона упав вибуховий заряд? Це наша робота на Запорізькому напрямку», – не без гордості каже гвардієць.
Боєць – сертифікований інструктор оперативно-тактичної аеророзвідки. Він встигає кермувати автомобілем і розповідати про тонкощі своєї професії. За словами Руфа, той випадок хоч і є одним з найбільш яскравих, та він далеко не одиничний.
«Колись наш дрон виявив трьох путінців, які намагалися сховатися під деревом. Оператор вже хотів скинути на них “подарунок”, аж бачить – до цієї трійці біжить їхній товариш, тикає пальцем в нашу камеру і кричить: “Там дрон!” Що ж, він встиг… Ми планували демілітаризувати трьох загарбників, а вийшло ліквідувати чотирьох», – згадує інструктор.
За добу на голови наших ворогів один дрон може скинути до 40 міні-бомб.
«Можемо й більше, але вороги закінчуються, – жартує Руф і продовжує: – Тішить те, як у ворожу машину під час руху влучає вибухівка. Автомобіль ще деякий час продовжує рухатися, а з нього випадають орки. Приносити їм подарунки – це захопливе заняття. Та все ж основне завдання аеророзвідки – виявлення цілей противника й наведення на них нашої артилерії. Аеророзвідка – це очі наших військ».
Як розповів інструктор, зараз під Запоріжжям використовуються декілька видів безпілотних літальних апаратів.
«Є отакі найпростіші – квадрокоптери, вони призначені для оперативної розвідки й піднімаються у повітря на 800 метрів та можуть залітати на 12 кілометрів у тил ворога. Також є для тактичної розвідки – унікальні українські безпілотники. Вони досягають висоти трьох кілометрів та можуть залітати на 250 кілометрів за лінію фронту».
Керування дроном може здаватися досить легким процесом – підняв “пташку” в повітря, пролетів декілька кілометрів, сфотографував ворожі укріплення і повернувся. Але насправді все зовсім не так просто!
Екіпаж одного безпілотника (борта) складається мінімум із двох осіб – пілота й оператора. Якщо дрон несе вибухові «подарунки», до них приєднується сапер.
«Складність у тому, що треба вміти розрізняти цілі, розуміти їх пріоритетність. Наприклад, танки – менш важливі для ураження артилерією, ніж, скажімо, ворожа мінометна батарея. А гармати – не така ласа ціль, як командно-штабна машина», – ділиться своїм досвідом Руф.
Треба вміти працювати в умовах радіоелектронної боротьби чи роботи ворожих аероскопів. Останні – найбільша загроза для екіпажу. Адже вони можуть визначити місце злету безпілотника й навести туди путінську артилерію. А ще – залишити дрон без можливості визначення своїх координат, і тоді пілоту доводиться повертати «пташку» за допомогою ручного управління.
«Узяти хоча б підсвітку коптера. Ми її програмно вимкнули – навіщо нам люстра у повітрі? Але китайці випустили програмне оновлення, яке обходить нашу “прошивку”, – і дрон знову починає світитися. Доводиться ще раз шукати спосіб перепрограмування», – розповідає Руф.
Добре, що в Україні є відповідні програмні комплекси власного виробництва – такі як «Кропива», «Мапа», «Тенета». Та й фахівців з ІТ вистачає. Тому єдина проблема при «перепрошивці» – це витрачений на неї час.
За словами Руфа, екіпажі постійно або навчаються, або перебувають на передовій. Хлопці розуміють, що їхня робота – надважлива для українського війська, а тому відносяться до неї з усією серйозністю.
І якщо ви знову побачите зняте з безпілотника відео, на якому русня злітає в повітря, знайте: це результат наполегливої праці таких, як інструктор Руф та його учні.
Тэги: