Українські воїни Сергій та Роман у травні були поранені та потрапили в полон до рашистів. До свого звільнення наші хлопці перебували в лікарнях та шпиталях. 28 червня відбувся черговий обмін полоненими, і хлопці повернулися додому. Наразі вони проходять лікування в одній із медустанов Одеської області, де з ними поспілкувався кореспондент Odessa.online. Операції пройшли успішно, і наші військові йдуть на одужання.
ПОЛОН
Сергій та Роман потрапили в засідку 10 травня під Білогорівкою. Їх поранили та взяли в полон.
«Мене затримував тувинець, одразу запитав, доброволець я чи мобілізований. Потім запитав, навіщо я мобілізувався. Мене під час затримання не били, але кілька разів обіцяли пристрелити. Поки мене везли до лікарні, я чув фрази: “Навіщо його тягти? Може, просто пристрелимо? Вони ж не лікують наших”. Причому це говорили “ЛНРівці”. Вони хочуть бути більш російськими, ніж самі росіяни», — розповідає Сергій.
За час перебування в полоні Сергій був у медзакладах у Кремінній, Сватовому, Курську та Сімферополі, а Роман, що був поранений у руку та міг пересуватися, потрапив до лікарні не одразу, а після підвалу у відділенні поліції.
ДОПИТИ ТА ПРОПАГАНДА
Навіть перебуваючи в напівсвідомому стані на лікарняному ліжку, наші військовослужбовці зазнавали постійної пропаганди та допитів.
«Нас допитували різні служби. Як я зрозумів, вони не мають зв’язку між собою, бо навіть відбитки пальців брали на кожному допиті, хоча їх можна просто переслати. Але риторика у всіх однакова: Україна вас покинула, ви нікому не потрібні, вас ніхто міняти не буде. Одне й те саме, як під копірку. Постійно казали, що в Україні нацисти, що портрети Бандери у школах висять, у мене прапорець України на куртці висів, його одразу зірвали як нацистську символіку», — розповідає Сергій.
Сам факт надання медичної допомоги нашим військовим ставився як героїзм, а Україну постійно намагалися очернити.
«Ми постійно чули, що, мовляв, “ми вас лікуємо, а ваші нашим хлопцям яйця відрізають, нирки вирізають, піну в задній прохід задувають”. Вони в це вірять і подають як факт», – розповідає Роман.
«БУДЬ-ЯКЕ ТАТУ — ЦЕ СВАСТИКА»
Військовослужбовці розповідають, що до татуювань у російських окупантів особливе ставлення.
«Якщо ти доброволець, то одразу нацист і пішов не захищати свою країну, а за гроші вбивати росіян. Контрактники – нацисти, тероборона – нацисти. Вони нас “рятують і звільняють”, а винний у всьому Байден. До татуювань вони мають особливе ставлення, будь-яке тату — це свастика. Герб України – це свастика. У хлопця гора була, вони вирішили, що це руни, а руни це свастика, значить нацист. У десантника літак був і орел. Теж нацист, бо орел – американський. А чому орел американський і як це може бути нацизмом, вони не пояснюють. Їм як рознарядка якась приходить, мовляв, татуювання — це нацизм. І всі, хто з тату — нацисти. Ніхто не розбирається», — розповідає Роман.
Хлопці кажуть, що їм пощастило, бо не били, а ось ті, хто потрапляє до СІЗО, зазнають тортур, їх б’ють і катують електрошокером.
«З нами на обмін ще один хлопець мав їхати, але перед обміном він потрапив до СІЗО. Одразу на вході його побили, він знепритомнів і впав. У результаті рука, яку прооперували, знову зламана. Наскільки я знаю, він знову у лікарні», — каже Сергій.
ЛІКУВАННЯ У ПОЛОНІ
При цьому Сергій та Роман зазначають, що медичну допомогу їм справді надавали.
«Нас коли міняли, казали: “Ось ми вас лікували, а ви потім скажете, що ні, вас СБУ змусить сказати”. Я хвилююся, що якщо ми не скажемо, що лікували, вони потім інших наших хлопців не лікуватимуть», — каже Роман.
Лікування дійсно надавали, але «дідівськими методами», зазначив лікар хлопців.
«Є два етапи лікування: це порятунок життя і порятунок поранених кінцівок для їхньої подальшої функціональності. Їх стабілізували, не дали померти від крововтрати, але відновлювальними функціями не займалися, це ми вже робимо», — сказав лікар.
Також від звичайного лікування перебування наших хлопців у російських лікарнях відрізнялося тим, що їх тримали прикутими наручниками до ліжка, хочеш у туалет – просись. А після 10-ї вечора — відбій і вставати вже не можна.
ЇЖА ТА КРИМ
У всіх російських лікарнях наших хлопців лікували та годували, але нормальну їжу вони скуштували лише у Сімферополі.
«Я коли скуштував там суп, одразу домівку згадав. Так готувала моя бабуся. В інших лікарнях їжа несмачна була. Я навіть думав, що це тюремна лікарня, а виявилася звичайна», — каже Сергій.
І ставлення медиків у кримській лікарні до наших хлопців було іншим.
«Там на нас російські військові косилися, казали, що до нас ставлення краще, ніж до них. А медсестри жартували, що “це ж наші хлопці”. З однією ми розговорилися, вона розповіла, що в лікарні досі ремонт ще той, який в Україні робили. Єдине, що змінилося, це ліхтарі на вулиці поміняли, бо старі впали. Їм вже не подобається жити в росії, але сказати про це вони бояться. Медсестра додала: “Це в Україні можна і на мітинги ходити та президента міняти, тут таке не можна”. Але дуже просила, щоби це між нами було», — розповів Роман.
Тэги: