«Херсон – це місто-тоталізатор... Це мертве місто, в якому ті, хто рухається вулицею, здаються привидами серед безлюддя і в могильній тиші». Так описує сьогоднішній Херсон та його нечисленних жителів журналіст італійської газети Avvenire.
У номері видання за 15 січня опубліковано репортаж із Херсона. Матеріал починається на першій шпальті, проте для ілюстрації подій в Україні редакція обрала фото зруйнованого росіянами житлового будинку в Дніпрі. Назва статті – «Ракета по житловому будинку: 12 загиблих». Підзаголовки вказують, про що саме йдеться у репортажі: «Бійня у Дніпрі. Подорож у мертве місто Херсон. Лондон надішле танки».
Пропонуємо читачам Гривна.UA адаптивний переклад частини цього великого матеріалу – про подорож у Херсон. Переклад здійснив член Ради директорів Української асоціації видавців періодичної преси, медіа-експерт Сергій Чернявський.
Перша сторінка італійської газети Avvenire від 15 січня 2023 р.
Херсон, «мертве місто», де ті, хто залишився, блукають вулицями у пошуках їжі. Подорож в одне з найнебезпечніших міст, де російські війська стоять за річкою та щодня атакують.
Масова втеча 300 000 людей. Злидні та голод тих, хто вижив.
У господарській сумці Валерія – хліб та кілька банок гороху й квасолі, щойно куплених у супермаркеті «Сільпо». Вивіска торгової мережі, поширеної на більшій частині України, збереглася в універмазі «ЦУМ». Вікна, замінені дошками з ДСП, тепер перетворюють магазин на темний лабіринт, в якому важко пересуватися серед полиць.
У Херсоні знову відкрилася крамниця після обстрілу, що призвів до масових жертв. Вирву на асфальті, що вказує на місце падіння російської ракети, добре видно за кілька метрів від входу. Вхід тепер з міркувань безпеки зменшений до крихітних дверей.
Напередодні Різдва, 24 грудня, тут, як на фронті, загинуло десятеро людей. Вбито при купівлі їжі: когось у супермаркеті, когось у кутку роздачі продовольчої допомоги, де було поранено двох добровольців Організації Об'єднаних Націй, яка засудила «удар по населенню». Про це нагадують і два розбиті квіткові кіоски за рогом проспекту Ушакова – вулиці, яка закінчується біля Дніпра. Ракету було запущено з іншого берега, з тієї частини області, що зайнята росіянами.
«Чи боюся я повертатися в «Сільпо» за покупками? Альтернатив не так багато. Нині дуже мало відкритих магазинів. Тому що звідси всі виїхали», – пояснює Валерій. Судячи зі зморшок, йому за 70, він живе із дружиною.
Херсон – це місто-тоталізатор, можна сказати, цитуючи оперу Корнгольда (ідеться про «Мертве місто» – оперу австрійського композитора Еріха Вольфганга Корнгольда, - ред.). Це мертве місто, в якому ті, хто рухається вулицею, здаються привидами серед безлюддя і в могильній тиші.
У місті, що дало назву регіону півдня України на узбережжі Чорного моря, проживало 300 тисяч людей. Скільки їх залишилося, достеменно не знає ніхто. Місцеве військове командування оцінює не більш як 20 тисяч.
«Ми вільні», – повторюють замовлені урядом жовті рекламні щити, розклеєні вздовж доріг, які мають бути швидкісними для місцевого руху. Але зараз у годину пік їздить лише кілька машин.
Армія відвоювала Херсон у листопаді, завершивши жорстокий розділ семимісячної окупації. Проте тільки річка відокремлює частину регіону, що повернувся в Україну, від іншої частини, яка все ще перебуває в руках московських військ, що контролюють майже всю східну територію області.
Тож Херсон залишається містом під прицілом, «одним із найнебезпечніших у країні», вважає волонтер «Карітас-Спес» (релігійна місія римсько-католицької церкви, благодійна організація, – ред.) Олександр Вилобков, який майже щотижня їздить до Києва за гуманітарною допомогою. Менше ніж 5 кілометрів відокремлює його від ворожих позицій, звідки постійно ведуться артилерійські обстріли. Здається, вони йдуть із сусіднього району – настільки вони різкі й дають відчути повсякденний жах тих, хто ще живе в місті.
Справді, їхній будинок – наче фронт. Неможливо підібратися до води, бо можете стати мішенню для тих, хто стріляє з іншого боку. Навіть греко-католицька парафія чину Василіян (ідеться про монастир святого Володимира Великого, – ред.) змушена була відійти від набережної і готова стати першим міським відділенням «Карітас-Спес Україна».
«Звідси ми просимо лише їжі. Немає навіть підгузків чи дитячих товарів. Знак того, що виїхали сім'ї з дітьми, і що потрібно тільки те, що необхідно для виживання», – додає Олександр, розвантажуючи пакети з борошном, макаронами та мішки з картоплею. Половину складають у величезний фургон, який годує непохитних херсонців. Іншу половину везуть у поліцейську дільницю, бо «вони нас захищають, і вони теж люди», уточнює чоловік.
Сьогодні в Херсоні залишаються здебільшого люди похилого віку, яким не хочеться покидати свої квартири, або чоловіки, які евакуювали своїх дружин та дітей і зосталися охороняти все, що в них є.
«Дай мені що-небудь. У мене більше немає навіть копійки. Я повинна поїсти», – волає жінка до тих небагатьох, хто приїздить до міста.
Олександр пропонує їй набір для життя. Поблизу критого ринку – прірва в будівлі банку, купа автомобілів та уламки, які досі завалюють тротуар. Усе це нагадує про нещодавні бомбардування і показує, що марно прибирати вулиці, де нікого немає чи майже ніхто не пройде.
«Це була лікарня, де моя дружина народила двох із трьох дітей», – зазначає Олексій Шурепов. Будинок закритий, стіни чорні від вогню. Він також є волонтером «Карітас-Спес» і переїхав до Києва.
Єдині черги, які ви зустрінете, – на заправках та в аптеках: насправді ті, які ще працюють, можна перерахувати на пальцях. Світло з'являється і зникає кілька разів на день.
А ще кілька разів бомбардували котельні будинків, які працюють за рахунок пари великої ТЕЦ біля залізниці.
Найбільш очевидні сліди руйнування видно з боків вибоїстого асфальту, який веде до Миколаєва, за 70 кілометрів від Херсона.
Протягом кількох тижнів це було поле битви між двома арміями. І все зрівняли із землею: від дач до дизельних насосів, від деяких ділянок магістральних доріг до аеропорту, який московські батальйони перетворили на склад своєї зброї. Тепер Херсон на власному досвіді дізнається, що означає відплата Росії, коли окупант відступає, але залишається поруч. І російські війська так близько, це броньоване місто. Гарнізон схожий на військову фортецю, яку Кремль точно не здасть.
Біля підніжжя пам'ятника, який вітає іноземців на в'їзді до Херсона, чотири солдати отримують подарунок від парубка Андрія: фургон з амаранту.
«Я купив його завдяки колекції у друзів, – каже хлопець. – Я родом із села неподалік звідси, яке досі окуповане. Нині я біженець в Одесі. Я знаю, що такий засіб може здатися нашим солдатам незначним. Але це спосіб підтвердити, що ми підтримуємо їх. Мрію, щоб і росіян скоро вигнали з мого рідного села».
Тэги: