Післясмак окупації. Особисте. Рефат Чубаров

- Ви людина покоління, яка дуже добре пам’ятає розквіт та занепад Радянського Союзу, має пряме відношення до відродження та становлення кримськотатарського громадянського суспільства. Ви також свідок двох революцій на Майдані і захоплення Криму в 2014 році. Яку оцінку року що минув, може дати людина, з таким величезним політичним досвідом?

- Якщо коротко, це рік піднесення України. Так, я не обмовився, піднесення України. Піднесення через національну консолідацію, через кров, через смерть десятків тисяч людей, через трагедії мільйонів громадян України. А якщо сказати про нашого ворога, то це рік повалення Росії. Я дуже сподіваюсь що це був рік почату завершення помилкового проекту під назвою «Русский мир».

- Якщо ми вже говоримо про минулий рік, давайте повернемось в грудень 2021 року. Майже всі ЗМІ обговорювали можливий напад Росії на Україну. Що ви особисто відчували в той час? Наскільки були готові до такого розвитку ситуації?

Я відношу себе до тих, хто відчував загострення. Це легко перевірити за моїми дописами в тому ж Facebook, в тому числі і в ніч на 24 лютого, за декілька годин як все це розпочалося. Але я чесно скажу, що я не передбачав, що буде сама така форма нападу, коли одразу Україна буде атакована ракетами. Отже, я передбачав наступ російських військ, але я думав що це буде в певних регіонах України, таких як Донбас і південь.

- Змогли би зараз згадати ранок 24 лютого?

Буквально за декілька хвилин до того, як Путін виступив по телебаченню, я говорив по телефону з постійним представником України в ООН, паном Кислицею. Я прочитав, що збирається засідання Ради Безпеки і це було не очікувано… Я зателефонував йому, він сказав про те, що він поспішає на засідання і ситуація достатньо складна. Я побажав йому успіхів, і буквально в цей момент прийшло повідомлення, що Путін в прямому ефірі оголошує війну. Я одразу написав Кислиці про це…

- А коли почули перші вибухи?

Одразу здається і почув… Зараз важко згадати напевно скільки часу пройшло, але здається що майже одразу й почув.

- Як би ви описали те що тоді відбувалося в ті часи в країні?

- Зрозуміло що були різні прояви. Наприклад мій водій не міг до мене доїхати, він живе в пригороді. Всі дороги були забиті, але якщо говорити в цілому, то була велика тривога. Але мені здається не було паніки. До речі, о 10.00 ранку 24 лютого відбулася онлайн-нарада, організована Державною службою України з етнополітики та свободи совісті, учасниками якої були керівники та члени Меджлісу кримськотатарського народу і етнічних спільнот України. На цій нараді від імені корінних народів та національних меншин України було ухвалено резолюцію, в якій засуджувалося розпочате широкомасштабне вторгнення росії на материкову частину території України.

- Чи було відчуття відчаю?

Розумієте, щоб відчувати відчай, треба самому бути в ситуації, яка не має нібито вирішення. І тут я не згадую такого відчуття, але в мене було відчуття приниження. Я з ранку тримав зв'язок з тими, хто жив на адмінкордоні з Кримом. І ці люди мені доповідали, що через їх дома, летять снаряди. Вони одразу опинилися в тилу ворога, по дорозі мимо їх населених пунктів їхали російські танки, БТР і ніхто їх не зупиняв… І оце відчуття приниженості, тут, перебуваючи в Києві, я відчував. Ми говорили з тими, хто знаходиться в Херсоні, Мелітополі і розуміли, що ці колони через декілька годин опиняться у них.

– Ви пережили і були в гущі подій початку війни в 2014 році в Криму, наскільки те що відбувалося в 2022 році, можна порівнювати з подіями з 2014 року? Чи можна взагалі порівнювати ці події?

- Ні, я думаю, що порівняння дуже і дуже віддалене… Коли російські війська вторглися до Криму, вони одразу попрямували по всіх основних дорогах. До Чонгара, Каланчака, Євпаторії, Донузлаву, у всі стратегічні місця Криму. Вони їхали нахабно, немов по своїй землі. Ніхто їх не зупиняв, ніхто не дорікав, навпаки, деякі люди виходили і раділи цьому… А зараз, якою б не була специфічною ситуація на півдні, маю на увазі, там де російські війська без всякої відсічі прямували до Херсону та Мелітополю, але в інших місцях одразу розпочалися запеклі бої. Особливо на Донбасі. Було зрозуміло що країна буквально, щохвилинно набирає обертів, щоб встигати давати відсіч. Як приклад - черги біля військкоматів по всіх регіонах України. Такого в Криму у 2014 році не було. Хоча б тому, що військові комісаріати у багатьох містах та районах Криму почали виконувати одразу ж розпорядження окупантів.

- Як відреагував на повномасштабне вторгнення представницький орган кримських татар?

-Зрозуміло що саме такий формат нападу для нас був неочікуваний. Але ми готувалися до небажаних подій. І в ночі на 25 лютого ми вже евакуювали всю нашу документацію, яка і сьогодні знаходиться в безпечному місці. Ми також вирішили створити Координаційний штаб Меджлісу у Львові. В офісі в Києві залишився заступник голови Меджлісу – Ільмі Умеров, а в ніч на 28 лютого та ранок 1 березня зі Львову повернулися Ахтем Чийгоз та я. Двоє наших колег, членів Меджлісу, опинилися на територіях, куди першого ж дня вторглися російські війська. Їхня робота в умовах окупації, а потім евакуація - це тема окремої розповіді. Ще інші члени Меджлісу, евакуювавши свої сім'ї з Києва, продовжили свою діяльність, але вже з поправкою на потреби воєнного часу.

Периметр будівлі, в якій знаходиться офіс Меджлісу кримськотатрського народу, а також приміщення Меджлісу, було взято у перші дні широкомасштабного вторгнення під озброєну охорону членами територіальної оборони з числа кримських татар.

- Я знаю, що ви завжди на зв’язку з Кримом, яка була реакція кримчан в перші дні нападу?

В перші дні вона була дуже стриманою. Бо кримські люди, все те, що відбувається на материковій частині України, сприймають через призму можливості звільнення Криму. І в перші дні всі усвідомлювали яка велика загроза нависла над Українською державою, що це може віддалити звільнення Криму, бо пріоритетом стало вже рятування самої держави. І люди це розуміли. Але буквально через кілька тижнів, коли було продемонстровано мужність ЗСУ і російські війська зустрілися з жорсткими ударами, в Криму настрої людей змінилися. І вже тоді з’явилося усвідомлення того, що оця війна завершиться звільнення Криму. Ще російські війська були під Києвом, вони ще обстрілювали райони Києва, але в Криму вже було розуміння того, що завершенням цієї війни буде поразка росії і звільнення Криму.

- Після яких подій з’явилася надія що ми переможемо?

Важко визначити якусь окрему подію… Думаю ті тижні коли велися запеклі бої під Києвом одразу після звільнення перших міст. Здається 6 квітня ми вже поїхали з гуманітарною допомогою продуктами, предметами особистої гігієни. Поїхали до звільнених міст. І першим було село Мотижин, там де вбили голову громади, та всю її родину за те, що вона відмовилися співпрацювати з окупантами. Я дізнався що там, разом з мамою, більше ніж місяць перебував давній мій товариш - Роман Безсмертний. Я зателефонував йому, він порадив місцевих людей, і ми поїхали в Мотижин, Бородянку. Ми побачили ці руйнування, які просто не вкладаються в усвідомлення того, що це може бути в 21 столітті. І одночасно я бачив цих людей, які не просто жили там, а і здійснювали спротив корегуючи вогонь української артилерії по скупченню російських військ. Тобто тоді люди боролися так, як вони могли. І от ці страшні руйнації, з поєднанням високого духу людей, які в таких умовах боролися з окупантами, це мені дало розуміння, що це просто так росіянам не обійдеться, я був переконаний, що це обернеться для них поразкою. Я був впевнений, що це закінчиться перемогою України.

- А що давало вам сили в ті дні?

- Те що відбувалося в перші тижні, ті руйнування, коли стало відомо про всі злочини, які творили російські військові з кожним новим звільненим містом або селищем… Це наче і люди, живі істоти, але вони здійснювали неймовірно жорстокі злочини відносно простих, мирних громадян і тут я думаю, що багато людей в Україні погодяться зі мною, що можливо росіяни думали, що через такі тортури, жахіття, вбивства, вони наженуть на нас страх? Щоб ми здалися? Але замість страху вони отримали велику ненависть. І якщо ви питаєте де я брав сили, і чи дає мені сили ця ненависть до ворога? Я скажу - так! Ця ненависть дає мені сили.

-Коли ви дізналися, що Херсон та Херсонська область окупована, що не спрацював жоден з тих запобіжних елементів на кордоні, які повинні були затримати ворога, а саме не підірваний жоден з мостів, яких по дорозі з Криму, біля десяти через Північно-Кримський канал та Дніпро. Не спрацювали жодні мині загородження, а перші танки росіян вже були під Херсоном на вечір 24 лютого, а це 100 км. від кордону з Кримом. Чи не було відчуття де-жа-вю з Кримськими подіями 2014 року?

Ні. Де-жа-вю не було. Головною проблемою 2014 року було те, що українські військові в Криму не наважувалися стріляти. Я пам’ятаю, як деякі публічно потім розказували, що їх ніколи не навчали стріляти в собі подібних, які розмовляють такою ж мовою, сповідують таку ж віру. Отже, тоді військові були безпомічні, бо вони не наважувалися натиснути на курок.

-Військові казали, що не було наказу стріляти…

- Але ж є Устав…Що стосується 2022 року. Я був впевнений що за всі ці роки після 2014 року, на територіях, які безпосередньо розташовані біля окупованого Криму, здійснювалося все, що в таких випадках робиться. Наприклад, мині поля, фортифікаційні споруди, яких ми напевно не бачимо, але вони десь там є. Сховані. Якщо пам’ятаєте, за два тижні до 24 лютого, на адмінкордоні з Кримом провели великі навчання. На ці навчання приїздив президент України і у мене була впевненість в тому, що отам точно зустрінуть ворога по справжньому. А виявилося навпаки, саме там і не зустріли…Після війни, звичайно, з усім цим треба буде розібратися... Думаю, так і буде...

- Якщо згадати 2014 рік, тоді СБУ публічно визнало, що близько 90% особового складу Кримського главку зрадило Україні, тобто СБУ фактично мужньо визнало свою професійну нездатність забезпечити безпеку інтересів держави, і відповідно, після цього суспільство цілком очікувало природнього очищення і переосмислення. В нещодавньому інтерв’ю, керівник СБУ Василь Малюк сказав, що саме керівник Кримського СБУ розглядається слідством, як головний зрадник. Ну, принаймні, такі виводи можна зробити. До речі, знову Кримське СБУ… Вочевидь одна людина не могла зробити все те, що відбулося. Як це можна пояснити?

- Ніхто не виніс уроків з 2014 року. Головна причина в тому що у нас СБУ за всі роки незалежності далеко не відійшла від КГБ. СБУ часто стає інструментом, який обслуговує політиків. Мені здається що після війни має бути професійні рішення щодо цієї інституції. І треба прибрати ті чинники, які дозволяють в СБУ працювати не чесним, корумпованим, підлим людям, які в будь якій момент можуть зрадити державі. У них є функції, які є не притаманні такий інституції. Я відношу себе особисто до тих людей, тих громадян України, які абсолютно не довіряють цій структурі, особливо після того, як мені стало відомо що до 2020 року окремі структури СБУ здійснювалі незаконні дії, спрямовані проти Меджлісу кримськотатарського народу. Вони готували наперед неправдиві висновки, які в разі прийняття керівництвом України, сприяли б російським окупантам в Криму.

- Ви маєте на увазі ті таємні документи СБУ, які на при кінці минулого року оприлюднили російські ЗМІ і які, якимось чином, потрапили до рук ФСБ? З яких виходило, що проти вас готувалася інформаційна дискредитація напередодні акції, яку планував Меджліс на адмінкордоні з Кримом в 2020 році?

- Так, я можу сказати що головне управління АР Крим СБУ, яке було розташоване в Херсоні, воно працювало проти громадян України, чия діяльність була спрямована на знесилення російської окупаційної адміністрації в Криму. Отже, виглядає так, що якась частина співробітників СБУ по АР Крим, працювало на російські спецслужби.

- За часів СРСР, існувала пряма заборона брати в органи безпеки кримських татар. Боюся що не помилюся, якщо скажу, що і досі в СБУ не має жодного кримського татарина за походженням? Невже за більше ніж 30 років, не знайшлося жодної достойної кандидатури? Чи не приховується за цим всім ота пресловута недовіра до кримських татар, розповсюджена ще за часів СРСР, яка зараз і приводить до такого ставлення?

- Чесно кажучи, я в останні роки не цікавився тим, чи є в СБУ працівники за походженням кримські татари, але думаю, якщо б вони були, ми би знали про це. Мені здається, що люди які працюють за старими стандартами, керуються старими міфами, а зараз будуть додаватися і інші, наприклад, чи була людина в окупації чи ні, і таке інше, завжди будуть з підозрою ставитися до кримських татар. Звичайно, такі міфи мають викорінюватися.

- В ЗМІ була інформація про підрозділ в ЗСУ де в основному проходять службу кримські татари. В межах того, про що можна розповідати, чи можете це прокоментувати?

- Кримські татари перш за все громадяни України і проходять службу в різних підрозділах ЗСУ. Але в той же час, є кілька підрозділів, в яких частка кримських татар помітна. Це відомий всім батальйон Крим, тепер це рота ім. Номана Челебіджихана, в одному з батальйонів ЗСУ. Мені дуже хочеться вірити, що саме ці підрозділи будуть одними з перших, які будуть входити в Крим, коли півострів буде звільнятися.

- Події що відбуваються зараз в Криму, можна назвати четвертою депортацією корінного народу з Криму. Я нагадаю чому саме четвертою. Перша була за часів першої анексії Росією Криму, друга після поразки Росії в Кримській війні 1853-56 років., третя за часів СРСР, і четверта саме зараз, яка почалася в 2014 році. Кримські татари саме вичавлюються з території Криму. Зараз примусова мобілізація змушує людей Їхати в інші країни. Географія цих вимушених переселень настільки масштабна, що можна перелічити більшість країн світу і не помилитися, де зараз опиняються кримські татари. Чи є у вас розуміння масштабів того що відбувається?

- Ми не знаємо точно скільки людей покинуло Крим з березня 2014 року. Є різні дані, наприклад, до 24 лютого 2022 року, дуже часто використовувалася цифра біля 50-60 тис людей яка покинула Крим і з них близько половини кримські татари. Тобто біля 30 тис. кримських татар. Більшість з них оселилася на материковій частині України. Але після 24 лютого, ця частина людей потягнулася далі, більшою мірою мова йде про жінок та дітей. Ми думаємо, що з материкової частини України, після 24.02. виїхало як мінімум 3-4 тисячі кримських татар, принаймні тільки координаційний штаб Меджлісу кримськотатарського народу евакуював близько двох тисяч людей до Туреччини. Там були не тільки кримські татари, але все одно більшість були саме вони. Але основна частина тих, хто був вимушений покинути Крим, це ті, хто уникаючи примусової мобілізації до Російської Армії, стали покидати Крим з 22 вересня 2022 року. Після того, як Путін 21 вересня оголосив про мобілізацію, вже 22 вересня по домах кримських татар вже почали ходити і викликати до військкоматів. Тому чоловіки, в основному з своїми родинами, також виїхали з Криму. Таких людей ми вважаємо є біля 5-6 тис. Але дуже важко говорити про якусь статистику.

Враховуючи складнощі та наявність необхідних документів для виїзду, люди намагалися виїхати до країн, де були більш-менш ліберальні вимоги до в’їзду на свою територію. І серед таких країн був Казахстан, де лише за два тижня вересня виїхало більше 2, 5 тисяч кримських татар.

- Багато політиків та і звичайних людей, до 2022 року, не публічно визнавали, що повернути Крим найближчим часом неможливо, але зараз, навіть скептики, кажуть про те, що в Криму зовсім скоро знову можуть діяти закони України. Яким ви бачите процес повернення Криму?

- Ці процеси взаємопов’язані і вони відбувається на різних рівнях. Один рівень - Українське суспільство, українські політики, другий – міжнародна спільнота і наші партнери. Якщо виходити з того, які підходи, яке усвідомлення було в цих рівнях раніше, можна казати що і в Україні не всі були впевнені в тому, що ми будемо спроможні відновити державний суверенітет України в Криму. Тут були політики які були готові поступитися Кримом, але ще більше таких політиків було на міжнародному рівні. Багатьом з них здавалося, що можна домовитись з Росією і припинити, як вони говорили, цю геополітичну кризу, завдяки якимось домовленостям з Путіним. І при тому, предметом домовленості, багато хто вказував саме Крим. Але те що сталося після 24 лютого…, Україна через кров, смерті, піднесення держави, я вже бачу як Україна перетворюється в одну з найавторитетніших, найпотужніших країн, може поки не за економікою, але за духом, європейських держав. І це піднесення відкриває дорогу на звільнення Криму. І сьогодні, тут в Києві, ви сьогодні не знайдете жодного політика, який міг би публічно допустити, що можна поступитися якимось клаптиком української землі. Такого політика одразу знесуть, навіть якщо його посада буде сама найвища. Тобто українське суспільство для себе вирішило, що результатом цієї російсько-української війни стане не просто перемога, а перемога з відновленням територіальної цілісності української держави. І усвідомлюючи цинічність російського режиму, тепер і в Європейських країнах ви майже не побачите помітних політиків, які могли би говорити про перемир’я через поступки з боку України своєю територією. Вони ще є, але вони вже соромляться казати це в голос, бо одразу почують обурення з боку спільноти і української держави. Всі ці події після 24 лютого, а головне самопожертви тисяч людей, відкрили дорогу на звільнення Криму. Я просто впевнений, що звідти більше не буде жодних змін.

- За ці дев’ять років, російська влада, вклала величезні кошти та ресурси, щоб змінити свідомість місцевого населення в Криму. Да і сама Україна, як на мене, до війни недостатньо робила для того, щоб українці в Криму могли підтримувати свою ідентичність. Чи є у вас бачення того, як виходити з того становища?

- У мене є. Можливо не всі погодяться. Не треба нікого і ні в чому переконувати. Не треба дискутувати. Треба всім показати злочини, які здійснюються Російською Федерацією, російськими політиками. Треба показати анти людяний характер цієї війни с боку Росії. Отже для цього треба провести міжнародний суд, трибунал. Визнання всіх злочинів, які здійснені російськими політиками, Російською державою на території України як такими, які є актом геноциду. Це все дає оцінку і будь яким іншим діям Російської Федерації на території України. Отже це як після другої світової війни. Нацизм – це злочин! І будь яка людина, яка і далі демонструє свою притаманність до нацизму, він одразу робить себе злочинцем, а головне суспільство ставить його на узбіччя або прибирає взагалі з майбутнього. Все те що Росія здійснила на території України, це міжнародний злочин! І всі ті, які якимось чином будуть думати про те, як оправдати або пояснити ці злочини, мовляв, подивиться - он там дороги побудували, а у нас он - дитячий садочок новий. Відповідь має бути такою – це бандити побудували, щоб з ваших дітей виростити таких же як вони самі.

- Те що зараз відбувається, ті тектонічні зсуви, як в міжнародній політиці, так і в свідомості людей, можна з впевненістю сказати що ми переживаємо найбільшу кризу з часів другої світової війни. Це беззаперечно кидає виклик всім нам тут в середині країни. Адже до України буде прикута величезна увага з боку всіх міжнародних інституцій, будуть залучені величезні за обсягами кошти на відбудову. Можна сказати, що такий шанс на якісні зміни, випадає раз на кілька століть. Чи є у вас відчуття того, що ми самі розуміємо масштаби відповідальності за цей процес? Наскільки готова для цього як влада так і суспільство? Наскільки готові до цього кримські татари, адже це також шанс відродити Крим? Шанс, який випадає раз на 500 років.

- Тут не стільки шанс на відродження, а як шанс на кардинальну зміну парадигми яка була закладена проти нашої воли, достатньо давно. Ще з часів першої анексії Росією Криму. З того моменту, коли ми і де факто перестали бути хазяїнами на своїй землі, ми не могли самостійно вирішувати свою долю з 1783 року. Ми опинилися на межі щезнення. У ХХ ж столітті нас було на майже пів століття викинуто з власної землі, там все зруйнували що нагадувало про кримських татар, поміняли назви, знесли кладовища. Це все для того, щоб кримських татар в цьому світі не стало. Але ми вижили, в дуже маленькій кількості, повернулися, і почали знову облаштовуватися, намагалися знову відродити свою мову, культуру, традиції. І тут знову прийшла Москва і почала завершувати те, що не здалося здійснити за часів російської імперії, потім за часів Сталіна, і тепер Путін вирішив остаточно вже, вбити кримськотатарську націю. Слава всевишньому - це не вдається йому. І не вдасться! От тепер, коли Крим знову повернеться під суверенітет української держави, наступає час великої відповідальності нас самих, як кримських татар. Бо ми маємо тепер ствердити зміну напрямку, бо вона відбувається на очах світової спільноти. Про Крим, кримських татар говорить весь світ. Наша трагічна історія стає набагато більше зараз відома світу, ніж це було до 2014 року. Є багато резолюцій міжнародних організацій, включаючи ООН, де говоряться про права корінного народу Криму. Нам тепер треба спираючись на всі ці усвідомлення щодо кримських татар, знайти найбільш ефективні шляхи для власного відтворення. І тут не менше відповідальність за українською державою, яка є сувереном цієї землі, у якої є її корінний народ. Отже нам треба бути вирішити це питання, щоб відповідальність української держави була би закріплена певними законами, були передбачені правові інструменти, за для того, щоб кримські татари мали гарантії свого збереження та розвитку. І такі форми і шляхи цього розвитку, щоб досягти того рівня, який буде означати, що кримські татари віддалилися від прірви, куди, за задумом Москви, мали впасти щоб зникнути. І це є наше завдання найближчого майбутнього зі звільненням Криму.

- А чи є, окрім автономії, інші форми які дозволять це зробити?

- Автономія не є метою заради мети! Автономія – це статус який дозволяє передбачувати певні правові механізми, які непритаманні для інших регіонів держави. І тому ми говоримо про автономію, як статус, що дозволяє розробити, схвалили і задіяти ці правові інструменти. Я міг би сказати, що є і інші правові форми, але в наших реаліях, з моєї точки зору, вони є не реальними. Ну, от для прикладу, якщо говорити просто теоретично - кримські татари мають право на власне державне утворення. Але в цих умовах, це не просто не можливо, більш того, з точки зору збереження кримськотатарського народу це буде менш ефективно, ніж статус автономії в складі української держави, бо та демографічна ситуація, яка зараз є на території Криму, маю на увазі та демографічна ситуація, яка буда напередодні окупації 2014 року, вона не дозволить Криму бути насправді незалежним утворенням, бо великі інтереси різних держав стикаються на цьому просторі. І знову ж, там нависає Росія. Ми всі віримо що в наслідок російсько-української війни Росія не збережеться в нині існуючих кордонах, але тим не менш, Москва там є. Ми ж не росіяни! Ми ж їх не знищимо, як вони це роблять з нами. Мені подобається як сказав наш лідер, Мустафа Джемілев: «Довгі часі значна частина українських земель, перебувала у складі Кримського Ханства, і все розвивалося. Нічого страшного не буде, якщо маленький Крим буде у складі української держави. Ми просто помінялися місцями, щоб берегти один одного і розвиватися.»

- Яким Ви бачите Крим через п’ять років?

- Це дуже маленький термін, щоб прибрати сліди цієї окупації. Ми ще не знаємо як Крим буде звільнятися, що нас чекає попереду, але те, що ці варвари зараз здійснили в Криму, колосальні втрати для Криму. Я деяким не можу зараз пояснити що, через руйнування ландшафту вони змінили клімат. Деякі дивляться на мене і думають, що Рефат, мабуть з глузду поїхав, стверджуючи таке. Як можна змінити клімат? Коли наші діди, прадіди, облаштовували Крим, вони ж теж могли, замість того, щоб будувати довгі повороти на схилах, брати поблизу природні матеріалі, і таке інше… Але ж люди жили в своєму домі! І вони, вибачте, не ходили під себе, вони все це робили, щоб зберігати той дім. А ці окупанти за вісім років почали будувати виключно військову інфраструктуру, все спрямовано для того, щоб обслуговувати Крим як фортецю, дуже чисельні, потужні військові об’єкти. До них потрібні гарні дороги, і вони прибирають цілі гори, а це ж вітри, це ж мікроклімат. Які створювалися природою, наприклад в Бахчисарайській долині, або під Алуштою, Ялтою. Я вже не кажу про такі загарбницькі дії щодо природних ресурсів пов’язаних з питною водою, але най головне те, що в головах людей! Люди мають мати вибір. Всі ці люди, які за всі 8 років, віддалилися від ідеї української держави, вони мають вибір вільно покидати Крим. Головне щоб в Криму не залишалися люди, які намагатимуться і далі проводити своє життя в такій спосіб, щоб заважити іншим. Так як було з нами, всі ці роки, до 2014 року, поки взагалі не прийшли окупанти і сказали що ви тут ніхто. Але ж багато з тих росіян які жили в Криму, вони протидіяли нашим правам, тому що вважали, що ми заважаємо їхнім правам. Вони не хотіли шкіл з кримськотатарською або українською мовою навчання. Вони казали – хай всі діти навчаються російською мовою, як наші діти. Вони не хотіли щоб там будувалися храми інших віросповідань, бо їм це було дискомфортно, бо там щось не так говорять, не так моляться…. Тобто Крим треба буде виліковувати у прямому та переносному сенсі все те що пов’язано з екологією, з руйнуваннями. Крим доведеться виліковувати, як територію, де знешкодженою дуже багато пам’яток історії, треба буде разом з українською державою, а головне виходячи з усвідомлення людей, які житимуть в Криму, вирішити головний напрямок розвитку території. Щоб звідти більше ніколи нікому не загрожувати. Отже не за скільки років, а питання щоб Криму обрати такий напрямок, який максимально включить кримський потенціал наданий всевишнім. Це море, природа, а головне – його корінні народи - караїми, кримські татари, кримчаки, які будуть там і далі жити.

На завершення, цього інтерв’ю пропоную короткий бліц. Відповідь, Так чи ні.

Якщо Путін завтра помре, війна закінчиться?

Ні.

Чи буде Крим демілітаризованим в наступні 10 років?

Ні

Чи потрібен особливий статус українському Севастополю?

Ні

Чи можуть бути забезпечені права корінного народу в Криму, коли він в меншості?

Так

2023 рік стане тим саме роком, коли всі друзі кримських татар зможуть зустрітися в Бахчисараї?

Робимо і молимося для того кожен день.

Чи має Меджліс план відродження кримськими татарами українського Криму?

Так

Чи вірите ви що президентом України може стати кримський татарин?

Теоретично, так.

А кримський татарин може бути главою СБУ?

Тоді це буде нове СБУ. Реформоване. (Сміється) До речі, це хороша ідея, що реформа СБУ повинна початися з того, щоб туди почали допускати тих, кого раніше ніколи не допускали ні за яких умов. Мова не лише про кримських татар звісно.

Коли останні два питання не будуть визивати усмішку у більшості населення України?

Якщо серйозно, то Україна зробила величезні прориви, і це пов’язано з тим, що українське суспільство викристалізовується в українську політичну націю. І це наслідок російсько-української війни. Те що намагалися змінити десятиліттями, зараз робиться за лічені роки. Українська політична нація вона сьогодні майже є. Українці, євреї, кримські татари, люди всіх інших національностей. Нас же не дивує, що президентом є єврей, або головою уряду є людина іншої національності? Нікого не має дивувати. хто за етнічною ознакою є на тій, чи іншій посаді, якщо він є патріотом України.

Джерело: Радіо “Куреш”