30 грудня раптово зупинилося серце відомого на Херсонщині та за її межами журналіста, письменника, власного кореспондента «Голосу України», дописувача багатьох видань Сергія Сергійовича Яновського.
Значна частина його життя пов’язана з газетою «Гривна». Саме тому ми вирішили розповісти про одного із самих популярних журналістів Херсонщини. Згадати, яким він був і залишиться в нашій пам’яті.
Яновський виїхав з окупованої Херсонщини в Нововолинськ Волинської області до родичів дружини й продовжував працювати, щодня розповідаючи про Херсон та Херсонщину в газетах та на сайтах. Після звільнення Херсона на декілька днів повернувся до рідного міста, застудився… Для людини, яка має цілий букет хвороб, це виявилося фатальним.
Усі, хто був знайомий особисто чи як читач із Сергієм Яновським, а таких – десятки тисяч людей по всій Україні, погодяться з тим, що він був неймовірно працьовитим. Усе його життя пов’язане з журналістикою і, насамперед, з газетною журналістикою, бо починав працювати ще задовго до появи інтернету, сайтів, соцмереж. Але й їх, як і комп’ютер, він освоїв, хіба що у Фейсбуці «не сидів».
Любив чорний гумор, жорстку критику, ставав інколи настільки різким, що ворогів у нього періодично бувало більше, ніж друзів. Мало хто знає, що Яновський писав не лише статті та «замєтки», як він називав свої дописи. Він є автором посібників із журналістики, а також письменником.
У 2019 році в першому номері «Дебют-газети» – літературному проєкті видавництва «Гривна» – опублікований його твір «Двері в нікуди». Він давно був упевнений, що Росія намагатиметься захопити Херсон. Події розгортаються на фоні боїв за наш обласний центр…
Сергій Яновський. Фото з обкладинки «Дебют-газети», 2019 рік
- «Сергій Яновський, кореспондент газети «Киевские ведомости» по Херсонській області». На початку 2000-х років так представлявся по телефону найбільш відомий і впливовий на той час журналіст Херсона Сергій Яновський, – згадує голова медіахолдінгу «Гривна» Михайло Новицький. – Він писав дуже багато: бувало по 10 статей за добу в щоденні газети України (інтернет тоді ще не був розвинений). Публікувався в кількох херсонських газетах, багато – у «Гривні» під своїм ім’ям та псевдонімом Володимир Дорофеєв.
Він умів вислуховувати постраждалих та описувати події так, щоби публікація на цю тему допомогла людям вирішити їхні проблеми. Сергій не боявся критикувати можновладців, не уникав відповідальності за свої слова, коли ті зверталися до суду. І майже завжди вигравав справи. Журналісту дивом вдалося пережити пожежу, коли зловмисники підпалили квартиру, де він знаходився з родиною, попередньо заблокувавши вхідні двері…
В останні роки Сергій Яновський, незважаючи на безліч хвороб, продовжував працювати в інформаційному полі Херсонщини, ділився своїм досвідом з молоддю. Сергій Яновський залишиться в пам’яті тих, хто його добре знав, професійним кореспондентом зі своїми вадами та чеснотами. Разом із Сергієм Херсон втратив майже останнього професійного журналіста «традиційної школи» з найвищим рівнем працездатності.
Сергій Яновський у Херсонському державному університеті, 2021 рік
- Він багато попив крові представникам влади, правоохоронних органів, бо, незважаючи на дружбу з багатьма з них, міг писати жорстку критику. Мене завжди вражала його працездатність, – згадує Оксана Казакова, яка працювала в редакції «Гривни» в період з 1999 до 2014 року. – Робочий день Яновського розпочинався дуже рано. Він методично обдзвонював усі служби – правоохоронці, швидка – та збирав інформацію. Потім працював із посадовими особами, щоб узяти коментарі. До 12-ї години мав уже з десяток написаних від руки сторінок з новинами, матеріалами. Приносив їх до редакції, їх перетворювали в тексти на комп’ютері. Від руки Сергій Сергійович писав дуже довго, усе не хотів переходити на комп’ютерний набір.
Ми ділили один робочій стіл у редакції «Гривни» понад 5 років. Завжди цікаво було спостерігати, як він із першого разу без єдиної орфографічної чи стилістичної помилки від руки на папірці пише новину. Згадую, як після прес-турів та виїздів в область, ми, журналісти, поверталися додому з думкою: ще треба все побачене та почуте виписувати, а Яновський вже хвалився готовими матеріалами. Умів працювати в буквальному сенсі на колінах, на підвіконні, в автобусі, у потягу… Цьому варто було в нього вчитися.
Сергій Яновський на відпочинку в Лазурному, 1996 рік. Фото з архіву Михайла Новицького
Захопленням Яновського були подорожі, він не обирав банальні Єгипет або Туреччину, а літав на Кубу, відвідував екзотичні країни, острови. Але дуже любив і Херсонщину, бо знав кожен її куточок. Професія журналіста передбачає багато відряджень та можливість побувати в найдивніших та найцікавіших місцях. Про все це він теж із задоволенням та дуже цікаво розповідав.
Спочивайте з миром, Сергію Сергійовичу! Співчуття рідним та близьким!
P.S. Як стало відомо, поховають Сергія Яновського у Нововолинську. Для бажаючих підтримати родину, яка вимушена була виїхати з Херсона під час окупації, карта дружини: 5168 7574 1741 6601 (Юлія Яновська)
На фото вгорі: Сергій Сергійович Яновський у Нововолинську, 5 червня 2022 року. Фото Алли Лісової із сайту газети «Волинь»
Тэги: