Марина Поліщук
Під час свого першого бойового виходу захисник із Херсонщини на псевдо Кавун знищив чотирьох окупантів, ще двох узяв у полон – і все це фактично самотужки! Історія нашого земляка – далі.
«Виводжу під*рів і сам нарешті виходжу з позиції», – каже у відео військовослужбовець із позивним Кавун.
Захисник Володимир родом із Бериславського району – із села Золота Балка. Нині він захищає країну в складі 159-ї окремої механізованої бригади Сухопутних військ ЗСУ. Історію Кавуна про його перший бойовий вихід розповіли на ютуб-каналі бригади.
Його історія починається з окупації: близько двох місяців навесні 2022 року Володимир разом з іншими чоловіками з села переховувався від російських військових. Згодом уночі колоною цивільних – з дітьми та літніми людьми – вийшли пішки в бік Дніпропетровщини. Щоб вийти з окупації, люди подолали близько 30 кілометрів.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Люди в селі згуртувалися і разом розв’язували всі проблеми. Як жителі Золотої Балки вижили в окупації
До повномасштабного вторгнення РФ Володимир займався фермерством – вирощував на своїх паях кавуни, пшеницю, соняшник. Після виходу з окупації до мобілізації працював в охоронній фірмі, а в сезон продовжував вирощувати кавуни – вивозив їх під обстрілами й продавав на Дніпропетровщині.
Володимир розповідає, що базову загальновійськову підготовку проходив у навчальному центрі «Десна», де дуже хороші інструктори. Там потоваришував з декількома бійцями, з якими й досі підтримує зв’язок, хоча служать усі в різних бригадах. Каже, коли вперше пішов на позицію та зник з поля зору, його друзі по БЗВП через командира шукали свого побратима.
Виїхали на позицію й потрапили під обстріл
Кавун каже: добре розумів, куди їде і що на позиції доведеться залишитися надовго. Зібрав необхідні речі, дочекався машини й вирушив у свій перший бойовий вихід.
Але дістатися саме до тієї позиції, яку мав зайняти, військовому не вдалося. Від місця, куди привезли групу, до неї залишалося ще близько 500-600 метрів – їх треба було перебігти через поле. Однак під час переміщення українських військових помітили окупанти – почався обстріл.
«Нас засікла ворожа FPV-шка, а далі арта накрила. Були двохсоті й трьохсоті. І мені передали по рації, що вже не потрібно йти на ту позицію, а залишатися на цій. Я залишився з тією людиною, яка була там», – розповідає боєць.
Так замість запланованої позиції Кавун опинився в лісосмузі неподалік від російських окупантів. З напарником було дуже важко – він, за словами Володимира, міг вистрелити в ноги через необережність, постійно засинав на посту…
Позиція була досить великою і погано проглядалася: противника практично неможливо було побачити заздалегідь, тож доводилося передусім прислухатися.
«Ти нічого не бачиш – тільки чуєш. І чекаєш моменту, як на полюванні. Я собі вибрав одну точку для спостереження: або вони йдуть прямо на мене через посадку, або з лівого боку через галявину проходять. В них іншого вибору пройти не було».
Четверо знищених окупантів
Якось військовий почув кроки. Обережно піднявшись та тримаючи автомат напоготові, побачив двох росіян.
«Тихенько підіймаю голову – двоє в рядочок стоять. Секунда – і двоє лежать. Двома одиночними в голову. Кинувся до них – у них навіть автомати на запобіжнику були».
Це були перші двоє російських військових, яких Кавун знищив на позиції. Однак невдовзі з’явилися нові окупанти. Цього разу він кинув у бік противника трофейну гранату й почув, як вони розбіглися.
Про їхню присутність Кавун одразу повідомив своїм по рації. Район перевірили з дронів, але росіян не виявили.
«Кажуть: «У тебе все чисто». Кажу: «Не може бути. Я знаю сто відсотків – вони тут». Дрони відлетіли, я собі знову засів. Розумію, що зараз почнуть лізти».
Приблизно за 15 хвилин з’явився один із російських військових. За словами Кавуна, противники приблизно визначили, звідки він кинув гранату, і вирішили атакувати його з двох боків: один мав зайти спереду, інший – з тилу.
Але Володимир помітив обох раніше.
«Одного помітив, другого помітив – і та сама ситуація: обох у голову. Бо я розумію: якщо в бронежилет або в руку попаду, у відповідь прилетить. Я так робив, що в мене жодна куля не прилетіла».
Після цього на рахунку Кавуна було вже четверо знищених росіян. Проте він був упевнений: неподалік залишився ще щонайменше один окупант. Через густі кущі його не було видно, а стріляти навмання боєць не хотів, щоб не видати власне місце перебування.
Декілька тижнів наодинці з полоненими
Кавун дочекався ночі, а згодом визначив, що росіянин переховується в «больничці» (на українському військовому сленгу це означає, що окупант перебуває в укритті, бліндажі чи окопі). Вранці попросив у командування дозволу штурмувати ворога.
«Вони кажуть: «Не ризикуй, ми зараз перевіримо дроном, самі все зробимо». Але, на жаль, не вийшло. Потім мені вже дали дозвіл на штурм».
Однак власних гранат на той момент у Кавуна вже не залишилося. Тож він виліз із окопу й забрав дві у вбитого окупанта. Потім дістався до «больнички», кинув гранати всередину й пішов на штурм. Росіянин опиратися не став.
«Бачу: праворуч автомат лежить – і він здався. Передав по рації, кажу: «У мене полонений».
Та майже одразу з’ясувалося, що є ще один полонений. Приблизно за 15 секунд сусідня українська позиція повідомила про ще одного росіянина, який здався без зброї.
«Потім вийшли на мене по рації, кажуть: «Кавун, зустрічай другу посилку». Вийшов, зустрів, запакував».
До зустрічі з полоненими, зізнається військовий, він уявляв власну реакцію зовсім інакше. Однак, коли росіяни вже склали зброю, ставлення до них змінилося.
«У мене внутрішні емоції були… Я думав, що буде гірше ставлення до них. Думав, їх там на місці вб’ю. Але ставився до них, на жаль, дуже добре, як до своїх. І водичку давав, і каву робив їм. Вони самі не очікували, що ми, ЗСУ, – люди, а не тварі. І вони зрозуміли, що ми дуже сильно від них відрізняємося».
Наступного дня Кавун мав залишити позицію та вивести обох полонених. Проте обставини змінилися – вихід довелося відкласти. На команду чекали майже два тижні. Допомогла дощова погода: через неї активність ворожих дронів суттєво зменшилася.
Нарешті в один із днів близько сьомої ранку по рації надійшла команда готуватися.
«Кажуть: «Кавун, ти готовий виходити?». Кажу: «Так, готовий, посилки готові на вихід».
Попереду був ще один небезпечний етап – треба було самому провести двох зв’язаних полонених через «откритку» (на військовому сленгу – відкрита місцевість, яку треба дуже швидко подолати, щоб тебе не засікли) до українських позицій. Перед виходом Кавун пояснив їм, як поводитися дорогою і що робити в разі небезпеки.
«Усе, що кажеш, – усе вони слухались. Перед тим як виходити, я їм нотації прочитав, як себе вести. Якщо я когось попереду побачу – щоб вони лягали, щоб я міг простріляти. Вони все прекрасно розуміли. Казав: «Біжіть! Хочете жити – давайте швидко».
Так через посадки та відкриту місцевість, ведучи із собою двох полонених російських окупантів, Кавун вийшов із позиції.
Про страх
За словами Володимира, страху в нього не було. Боятися позицій не треба, каже він.
«Позиція – це не страшне. Що страшно – це заходити й виходить з позиції. Позицію одна людина може тримати. І навіть якщо на неї 5-6 під*рів полізуть, одна людина може тримати позицію. Бо ти обороняєшся, а не наступаєш».
Кавун звертається до українських чоловіків із закликом не боятися йти служити за свою країну, за свою сім’ю.
«Все одно потрібно йти захищати. Бо якщо не будемо захищати, вони зайдуть у твій дім і заберуть в тебе те, що найголовніше в тебе є. І залишишся ти без нічого», – наголошує наш земляк.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: «Хочу повернутися в рідні Олешки»: історія військової лікарки на псевдо Кобра
На знімках: захисник з Херсонщини Володимир з позивним Кавун, скриншоти відео 159-ї ОМБр ЗСУ
Ян Ярчук
