Родина Зінченків ще на початку окупації Херсона прийняла рішення лишатися вдома. У рідному приміському селищі Антонівка під постійними обстрілами чоловік, дружина та двоє онуків чекали на звільнення 8,5 місяців. Для літнього подружжя це була вже друга окупація в їхньому житті. Своїми спогадами Зінченки поділилися з «Суспільним».
Любові Олексіївні 82 роки, Вадиму Стефановичу - 88. Вісім з половиною місяців окупації вони провели у своїй хаті. Її будував господар. Тому вірили, що рідні стіни допоможуть і захистять від постійних обстрілів.
«Б’ють, над головою ракети летять, в городи осколки. Кажу, давайте в хаті лишатися, вона нас захистить. Це наша хата. Батько її будував», - розповідає Любов Зінченко.
Антонівка. Пошкоджені обстрілами військових труби в будинку Зінченків, 12 грудня 2022 р. Фото: Суспільне Херсон
Разом із подружжям лишалося і двоє їхніх онуків. До повномасштабного вторгнення Росії в Україну один із хлопців працював на залізниці. Після окупації працювати на загарбників принципово не став. Другий онук також. Тому виживали, згадує Любов Олексіївна, як могли.
«Хлопці сиділи дома. Коли був базар, то вони на базарі вантажили овочі. То десь когось підвозили. Допомагали, якісь гроші приносили. Та це було може два тижні, може три. А далі жили на нашу пенсію. Отак жили, жили й вижили», - згадує жінка.
Її чоловіку Вадиму Зінченку виживати було не вперше. Йому було 7 років, коли в Другу світову німецькі окупанти захопили Україну. Три з половиною роки Вадим Стефанович провів в окупованому Херсоні. Чоловік згадує, що коли місто почали звільняти, його мама і троє діток пішли в Ясну Поляну, пішки.
«Коли німців прогнали, повернулися додому, у розбиту хату. Руки гріло, тепло було, хата горіла, а ми лазили коло цієї хати. Страшне», - згадує чоловік.
Антонівка. Двір біля будинку родини Зінченків, 12 грудня 2022 р. Фото: Суспільне Херсон
Страшно було, пригадує Вадим Стефанович, і коли розпочалося повномасштабне вторгнення 24 лютого. Але окупації він не корився і попри вік та хвороби ходив на мітинги спротиву в рідному Херсоні.
«Кричать люди весь час: фашисти, окупанти. Ну пройшли ми до площі Свободи. Кричимо весь час: «Геть, додому». Як почали стріляти орки. Можете собі уявити? Поверх голів», - розповідає чоловік про події на одному з мітингів.
Антонівка. Любов Олексіївна Зінченко на порозі власного дому, 12 грудня 2022 р. Фото: Суспільне Херсон
Після звільнення міста родина Зінченків зітхнула з полегшенням. Щоправда, вони й далі лишаються жити під російськими обстрілами у рідній Антонівці. Від постійних вибухів просіла хата та пошкодилася система опалення. Грошей на заміну труби літнє подружжя не має. Тому змушені жити в холоді. Виживати їм зараз допомагають військові.
«Коли прийшли вже наші, то Ярика (онука) товариш звільняв Херсон, він з ним працював разом. Сергій його звуть, він нам підкидає солдатські пайки на день. Ми їх відкриваємо, їмо. Там і кашка, і паштети. Хлопці молодці», - каже Людмила Зінченко.
Переживши дві окупації, Зінченки не втрачають оптимізму й віри в те, що світлі часи попереду.
Тэги: