Цікавий допис нещодавно був опублікований в одній із херсонських груп в соцмережі. Ішлося там про самок і личинок. Виявляється, так у Херсоні місцеві жителі називають дружин російських окупантів, які приперлися в місто до своїх чоловіків. Ще одна категорія личинок - вчителі, які приїхали до нас «працювати» за обіцяні їм величезні зарплати. Нагадаємо, що українські вчителі категорично відмовляються співпрацювати із загарбниками, навіть після погроз розправи.
Чому ті самки та личинки сюди припхалися? Невже обіцяні гроші та подаровані їм крадені в українців квартири варті життя серед людей, які їх люто ненавидять? Далі – три різні історії про так званих педагогів, що понаїхали на південь України з Росії.
Історія перша. «А какая мнє разніца?»
Як розповіли херсонці в соцмережі, одна з таких «вчительок» прийшла нещодавно в поліклініку лікарні імені Лучанського в Херсоні (медсанчастина ХБК). У реєстратурі запитала, як їй записатися до гінеколога – мовляв, треба стати на облік.
Реєстратор задає логічне запитання: «Ваша прописка, місце проживання?»
А самка відповідає: «Пропіскі у мєня єщо нєт. Ми тут квартіру получілі по ордеру».
Уся черга завмерла. Усі знають, що ніякі квартири по ордерах у нас давно не роздають. І всі одразу зрозуміли, who is who і по якому ордеру вона отримала квартиру.
А та продовжує: «У мєня контракт на пол года, я тут буду учітєльніцей работать, учіть дєтєй рускому язику».
І тут уже черга не витримує: «А ти в курсі, що тобі квартиру дали крадену, яку в людей забрали, які виїхали, рятуючись від війни? Ваші чоловіки квартири віджимають, і ви тепер там будете жити – у чужій квартирі?»
І самка на це відповідає: «А какая мнє разніца?»
І от питання: чому така «вчителька» може навчити дітей?
Те, що залишилося від школи в селищі Новорайськ Бериславського району після приходу «асвабадітєлєй».
Історія друга. Їй все одно на політику, але вона хоче квартиру і море
З Криму до окупованого Мелітополя вирішила перебратися ще одна «вчителька». Цікаво, що 5 років тому вона переїхала в анексований Крим із Сибіру. Усі ці роки викладала на півострові англійську та російську, проте так і не отримала постійне місце проживання, пише subbota.ua.
«Конечно, мне страшно переезжать, но я надеюсь на жилье и достойную зарплату. К тому же в Мелитополе хорошая экологическая обстановка, море… Только от человека зависит, затронет ли его конфликт. Я враждебно ни к какой нации не отношусь, мне абсолютно все равно на политику», — розповіла росіянка, якій все одно на політику, але водночас вона претендує на «віджате» рашистами житло у мелітопольців.
У коментарі пропагандистським ЗМІ сибірська вчителька розповіла, що чекає на «референдум» у Мелітополі, під час якого «народ решит присоединиться к России».
«Но даже если Украина вернет контроль над Запорожской областью, люди брошенными не останутся. В крайнем случае нас эвакуируют или как-то поддержат», — каже росіянка.
Утім, вона, мабуть, не знає чи не хоче знати, що росіяни «своіх нє бросают» виключно на словах.
А це руїни школи в селі Урожайне Бериславського району.
Історія третя. Він ненавидить Україну, але хоче «свой садік у дома»
60-річний пенсіонер із Пермського краю теж їде в Запорізьку область викладати в школі історію. При цьому, чоловік говорить, що в нього до України відверта неприязнь, мовляв, держава 30 років промивала мізки громадянам і виховує ненависть до росіян.
«К Украине у меня личная неприязнь. Не к людям, а к государству, которое 30 лет промывает мозги своим гражданам и воспитывает ненависть к русским. Несмотря на заявления путина о суде над фашизмом, мы не сможем уничтожить всех украинских нацистов, это нереально, поэтому надо решать проблему другими методами», - заявив цей «педагог».
Він чудово розуміє, що на окупованій території йому буде непереливки. На думку російського пенсіонера, якщо він буде жити в місті, то ще може сподіватися на терпимість людей до нього, а якщо в сільській місцевості - жити доведеться в напівізоляції. Хоча українці що в місті, що в селі однаково «тепло» зустрінуть такого викладача.
Але пенсіонер хоче поїхати в Україну, яку ненавидить, бо його дружина хоче сад біля дому.
«В Запорожской области нам с женой, возможно, дадут участок. Мы пенсионеры, нам 60 лет, поэтому надеемся, что заявку одобрят. Жена хочет свой садик у дома», - каже він.
Тэги: