Від номерних знаків з «ВТ» до прикрас із кавунами: як переселенці з Херсонщини бережуть пам'ять про дім - Новини півдня України, Херсон, Миколаїв, Одеса, Мелітополь

Херсонці, які вимушено розкидані по світу, сьогодні часто впізнають земляків за дрібницями – знайомими лише нам словами, назвами міст на брелоках для ключів чи номерними знаками з «ВТ».

Для багатьох переселенців це вже майже автоматична звичка – шукати поглядом херсонські авто серед сотень чужих. Для тих, хто став переселенцем, літери «ВТ» на авто давно стали чимось більшим, ніж просто реєстрацією. Це ніби маленьке нагадування про дім, який зараз окупований, зруйнований або залишився лише у спогадах.

Дехто несвідомо вдивляється у авто на парковках біля супермаркетів чи на світлофорах шукає поглядом знайомі номери. А хтось – йде ще далі.

Саме так зробив ветеран та підприємець з Олешків Олександр Сидоренко, який до повномасштабної війни мав бізнес у Херсоні та Олешках. Тепер чоловік їздить Україною з особливим номерним знаком – «ОЛЕШКИ».

Своєю історією він поділився у соцмережі фейсбук. Чоловік говорить, що для нього це не про автомобіль і не про красивий напис.

«Для когось це просто номерний знак. Для мене – пам’ять про рідне місто. Про Олешки. Місто, де минуло моє дитинство, де залишилася частина мого серця. Сьогодні місто більш ніж наполовину зруйноване, але для мене воно назавжди залишиться рідним і незламним. Сьогодні Олешки окуповані. Ворог намагається знищити нашу землю, нашу історію та нашу пам’ять. Але дім живе доти, доки ми його пам’ятаємо. І поки в наших серцях живе любов до рідного краю, його неможливо стерти чи забути. Тому на моєму автомобілі з’явився номер «ОЛЕШКИ», – пише Олександр.

Фото з фейсбук-сторінки Олександра Сидоренка

Олександр говорить, що для нього це ще й про віру у повернення:

«Якщо хтось із земляків побачить мене на Львівщині чи в інших куточках України – підходьте, вітайтеся. Буду радий знайомству та спілкуванню. І вірю, що одного дня цей номер знову проїде вулицями вільних українських Олешків», – додає чоловік.

У коментарях під його дописом херсонці зізнаються: теж шукають такі знайомі і рідні позначки «ВТ» на авто.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Смертельна «турбота»: гуманітарна катастрофа в Олешках під акомпанемент пропаганди

Як херсонці тримаються за дім

«Гривна» також поцікавилася у херсонців, які нині вимушено розкидані по інших містах, чи знайомо їм це відчуття – шукати «своїх» і «своє» у дрібницях.

«Я теж шукаю номерні знаки «ВТ», а ще – наших підприємців, які працюють у Миколаєві. Магазин імпортних продуктів. Майстер манікюру. Косметолог. Продавчиня на ринку. Якось тягне до своїх», – розповіла Ольга.

Херсонка Катерина нині живе в Одесі та волонтерить разом із земляками говорить, що херсонців впізнає навіть у натовпі.

«Ходжу у волонтерський центр, і 90% волонтерів там – херсонці, переважно лівий берег та Херсон. Здавалося б, зовсім чужі люди, але щойно я там – одразу відчуваю: свої. Херсонці тебе розуміють із пів слова. Один біль у всіх, одні переживання. Взагалі, якось завжди шукаю своїх, херсонських», – додала Катерина.

Для багатьох переселенців зв’язок із Херсонщиною сьогодні живе у простих речах – у звичках, людях та спогадах, які неможливо забрати.

«Чекаю літа, щоб скуштувати кавуни. Нещодавно йшла вулицею і прям відчула їх запах. Але одеські не купуватиму – принципово чекатиму наші, херсонські. На корекцію брів також ходжу до дівчини з Голої Пристані. Якось хочеться підтримати наших херсончат та й просто поговорити зі своїми», – розповідає Марія.

Також херсонці розповідають, що намагаються зберігати зв’язок із рідним краєм у найрізноманітніших речах – носять брелоки чи чохли для телефонів, шопери і одяг з символікою Херсонщини чи з назвами рідних міст.

Часом херсонці навіть замовляють символічні прикраси, як-от пані Євгенія. Нещодавно вона замовила собі підвіску ручної роботи з зображенням скибки кавуна.

«Тепер це моя улюблена прикраса. Здавалося б, дрібниця. Звичайна біжутерія. Але щоразу як дивлюся у дзеркало чи торкаюся підвіски – посміхаюся. Дрібниця, яка гріє серце».

Фото надане читачкою видання «Гривна»

Для когось зв’язок із Херсонщиною сьогодні живе не лише у символах чи речах, а й у тих, кого вдалося врятувати та забрати із собою під час евакуації.

«Коли я виїжджала із Херсона, то взяла лише одну сумку, в якій було трохи речей і фотоальбоми, і двох своїх кицьок. Переноски в мене не було, то я взяла їх просто на руки, загорнувши у ковдру. Після повномасштабного вторгнення, вже маючи досвід екстреного виїзду з рідного дому, міста, я не привʼязуюсь до речей. Звичайно, мені було боляче залишати дім. Всі ті дрібнички, що наповнювали мою квартиру: від картин мого близького друга до магнітів на холодильнику з українських міст, де я побувала. Все це цінні спогади. Але, коли я виїжджала я не могла взяти з собою все. Зараз я живу в іншій області зі своєю родиною і двома кицьками. Одна з них із села на Херсонщині, яке зараз в окупації. Іншу я підібрала на автовокзалі у Херсоні – зачухану і хвору. Вони зі мною вже 13 і 12 років. І вони – частинка спогадів про мій рідний дім, про минуле мирне життя», — розповідає херсонка Дарина.