Наші мужні українські військові спростовують поширену серед населення думку, що Херсонщину та Херсон здали російським окупантам без бою.
Гривна.UA публікувала розповідь 23-річного командира танкової роти 59-ї окремої мотопіхотної бригади імені Якова Гандзюка лейтенанта Євгена Пальченка. Нагадаємо, протягом першої доби вторгнення рф на територію України його бригада прийняла щонайменше чотири бої з ворогом та забезпечила вихід своїм товаришам по службі з оточення.
Нижче публікуємо ще одне свідчення про тяжкі бої наших військових на Херсонщині та біля обласного центру в перший день війни, 24 лютого. Старший лейтенант Дмитро Чавалах (на фото) розповів виданню АрміяInform, як з побратимами прийняв важкий бій із рашистами.
ДОВІДКА. Дмитру Чавалаху 27 років. Він уродженець села Соколівка Ярмолинецького району, що на Хмельниччині. Незважаючи на вік, має великий військовий досвід, з 2014 року захищав Україну на сході нашої держави. Став одним із перших військових, хто після широкомасштабного вторгнення росії на територію України отримав звання Герой України. За прорив на Антонівському мосту старшому лейтенанту Дмитру Чавалаху присвоєне звання Герой України з удостоєнням ордена «Золота Зірка».
СПОЧАТКУ ДУМАЛИ, ЩО ЦЕ ПРОВОКАЦІЯ
Від початку лютого 2022 року батальйон, в якому служив Дмитро Чавалах, перебував у складі 59-ї мотопіхотної бригади в районі Олешківських пісків на Херсонщині. Там же старший лейтенант Чавалах і зустрів кривавий світанок 24 лютого, коли почалися вибухи від ракетно-бомбових ударів.
За словами офіцера, на початку потужних обстрілів він, як й інші військові бригади, навіть не сприйняли їх так, як мали би це зробити. Гадали, що це якась провокація з боку рашистів з метою відтягнути наші Сили оборони з району ООС. Але коли повідомили, що росіяни на бойовій техніці прорвалися з боку Криму та рухаються на Херсонщину, стало зрозуміло, що буде бій.
Командний склад бригади добре усвідомлював, що прорвавши адміністративний кордон Криму з Україною, окупанти в бік Херсона мають лише один шлях — через міст, розташований на відстані десь 50 км від Чаплинки. Якби наші військові випередили росіян та встигнули закріпитися на цьому мосту, їх можна було б зупинити на далеких рубежах від обласного центру.
І саме з цією метою тоді було вирішено висуватися в цьому напрямку роті старшого лейтенанта Чавалаха. Але вже під час руху їх почала бомбити ворожа авіація, тож стало зрозуміло, що українські військові потрапили в оточення й тримати оборону на цьому рубежі вже було не раціонально.
На ходу колону розвернули та отримали наказ рухатися в бік Антонівського моста, який з’єднує Херсон з лівобережжям, і закріпитися саме там.
ЙТИ НА ПРОРИВ ЧЕРЕЗ АНТОНІВСЬКИЙ МІСТ
Як виявилося, на той час противник уже встиг висадити з гелікоптерів на мосту свій десант. Тому, коли першими почали рух у бік Херсона тилові підрозділи бригади, на підступах до моста по них було відкрито потужний мінометний та автоматний вогонь, і вони вимушені були повернути назад. Вихід з оточення був один — іти на прорив!
— Першою на прорив пішла танкова рота мого однокурсника Дмитра Дозірчого. Із втратами вони закріпилися на іншому боці мосту. Після цього була сформована бойова група зі складу двох мотопіхотних, однієї механізованої рот та роти вогневої підтримки. Тож далі на броньованій техніці почали рухатися ми, а танкісти нас прикривали, — розповів старший лейтенант Чавалах.
За його словами, лише про одне хвилювався в цю мить ротний: «Невже ми не вийдемо з оточення та в перший же день війни опинимося в полоні?» Навіть образливо якось. «Ні! — тут же заспокоював себе й розвіював погані думки Дмитро. — Прорвемося та ще повоюємо!»
Потроху наша колона підійшла до визначеного об’єкта та почала продавлювати міст. Але вже на початку мосту рота Чавалаха зазнала втрат — від підступної ворожої кулі загинув Сергій Косенков.
— Загалом основний удар противника прийняли на себе танкісти. По них ворог, зокрема, гатив із протитанкових керованих ракет, якими було знищено наш танк. А коли йшли на прорив уже ми, їхній запас вичерпався. Десь перші 200 метрів нашого руху мостом вони ще вели вогонь з 82-мм мінометів. А коли ми наблизилися до них майже впритул, рашисти покидали свої міномети та повтікали. Та й наші танкісти, закріпившись на іншому боці мосту, добре прикривали наш прорив вогнем по силах противника, — розповів Дмитро.
Десь три години, долаючи відстань близько 1,5 км, з боями рухалися Антонівським мостом українські піхотинці. Поблизу нього були розташовані дачні будинки. У них і поховалися окупанти та переважно кидали по українських захисниках гранати й вели вогонь зі стрілецької зброї.
Діставшись до своїх танкістів, українська піхота хвилин 10 перепочила, а далі перезарядили зброю, оцінили обстановку — і на позиції…
Позиції обрали грамотно. Адже вище по Дніпру від Антонівського автомобільного мосту також проходить залізничне полотно. Біля нього — підвищення з насипного ґрунту, якщо піднятися на нього, противника видно як на долоні. Там і вирішили закріпитися підлеглі комроти Чавалаха та прикривати відхід до Херсона решти підрозділів бригади.
— Я знепритомнів, коли до визначеної позиції залишалося близько 50 метрів. По нас почали працювати снайпери. За швидкістю стрільби, здається, що їх було троє. По одному з них, який ховався за газовим щитом біля заправки, ми відпрацювали, і він затих. А ось двох так і не виявили. Я особливо не пам’ятаю, як дістав поранення. Все було швидко та, як кажуть, на адреналіні. Як згодом виявилося, куля пройшла на виліт нижче пупка десь на 10 сантиметрів та влучила майже в пах. Також, крім мене, тоді ж від снайперської кулі були поранені ще четверо моїх побратимів, а один із них — Сергій Тімков, на превеликий жаль, загинув. Але головне, що наша бригада все ж таки прорвалася з оточення. І рашисти так і не змогли цьому завадити, навіть за допомогою авіації. Нехай уже без мене, але мої хлопці своє завдання виконали, а навідник БРДМ-2 старший солдат Андрій Климась у бою за Антонівський міст знищив ворожий БМП-2, — схвильовано говорить Дмитро.
В ОКУПАЦІЇ ПІД НОСОМ У ВОРОГА
Самого Дмитра швидко евакуювали. Під’їхала наша БМП, уперто стала спереду поранених, з метою маскування закидали визначений периметр димовими шашками, що дало змогу своєчасно винести піхотинців з-під ворожого вогню. А невдовзі їх уже передали тероборонцям, які доставили поранених до лікарень. Того ж дня, 24 лютого, Чавалаху було проведено складну хірургічну операцію.
Дякуючи Богові та українським лікарям, вранці 26 лютого офіцер прийшов до тями. Одразу зателефонував матері та побратимам, сказав, що живий! А за кілька днів виявилося, що до населеного пункту, де він перебував, увійшли росіяни…
Вижити в окупації українському воїну допомогли небайдужі місцеві жителі. Після виписки Дмитра з лікарні, чоловік на ім’я Олексій (ім’я змінено) з ризиком для власного життя впродовж майже трьох місяців переховував його в себе в квартирі!
За весь цей час поранений Дмитро лише одного разу дихав чистим вуличним повітрям, коли потайки переміщувався з лікарні до квартири Олексія, який погодився переховувати його на прохання спільної знайомої — відомої співачки та волонтерки Любові Чернецької. Дмитро навіть уявити не може, що робив би, якби не її допомога.
— Під’їде, бувало, машина з окупантами до будинку. Глянеш у вікно, насторожишся. Подивлюся на Олексія, бачу, і він хвилюється. Усе розумію — у нього сім’я: дружина, діти. І не так за себе, як за них переживаєш. На вулицю ні ногою. Люди навколо перелякані. Побачать незнайомого й мало що… Але добре, що все скінчилося вдало. У травні за всіма правилами конспірації мене вивезли на Одещину. Хто і як? Не відповім, не маю права. Скажу лише, що відстань, яку по прямій трасі можна подолати десь за півтори-дві години, ми, минаючи ворожі блокпости, осилили за півтори доби. А невдовзі після мого від’їзду окупанти все ж таки навідалися з перевіркою в будинок мого рятівника. Виходить, що дуже своєчасно мене евакуювали, — ділиться спогадами старший лейтенант Чавалах.
Нині Герой України перебуває в одному із санаторно-лікувальних закладів, де проходить курс реабілітації та медичну комісію на подальшу придатність до служби. Але чи в змозі він продовжувати службу — наразі ще остаточно невідомо, поранення виявилося серйозним.
Повний текст про Героя України старшого лейтенанта Дмитра Чавалаха читайте на сайті АрміяInform.
Тэги: