До обрання олешківським міським головою Євген Рищук понад 10 років свого життя і всі заощадження до копійчини вкладав у створення та розвиток кінного клубу Grand Priх у мальовничому селі Праві Саги, пише «Голос України».
І яких тільки коней там не було! Елітні рисаки української верхової, ольденбурзької та голштинської порід милували око й дарували щиру радість дорослим і дітям. Клуб успішно розвивався: до коней додалися міні-зоопарк і штучна водойма з лебедями, що їх можна було й з рук погодувати.
Заміський кінний клуб Grand Priх до війни. Усі фото: facebook/Зелёный туризм КСК «Grand Prix»
Та на мирні землі Таврії прийшла війна, і до Правих Саг заявилися озброєні бандити у формі військ РФ.
Вони одразу накинули оком на об’єкт, де було все для комфортного розміщення: готель і ресторан, ще й надійна огорожа, за яку сторонні не могли зазирнути. Ось тільки коні їм здалися зайвими. Чотирьох із них Євген Рищук встиг вивезти й сховати в знайомого фермера. Ще двох окупанти передали до іншого кінного клубу, з господинею якого «порозумілися». Вона й досі бреше всім у вічі, що буцімто коней їй віддав сам Євген Миколайович на тимчасове утримування.
А решту (чотирьох) тварин відвезли до тимчасового пункту дислокації своєї військової частини в селі Чорнобаївці, що під Херсоном. Звісно ж, не для того, аби на них кататися чи щось возити. Породистих коней просто зжерли вічно голодні двоногі хижаки — «бойові буряти», в котрих конина вважається стравою гурманів.
Тварин з міні-зоопарку частково вдалося евакуювати до заповідника Асканія-Нова, а частково вони (зокрема, сімейка єнотів) розбіглися околицями. Добре, хоч то були не вовки, леви чи тигри.
Але власник «Grand Priх», хоча й змушений був покинути окуповану територію, про своє майно не забув, і регулярно отримував від мешканців Правих Саг новини. Тож коли дізнався, що в клубі зупинився на відпочинок цілий орківський підрозділ, а великий ангар вщерть завантажили боєкомплектом, не вагався ні хвилини. Одразу ж повідомив про це ЗСУ, аби якнайшвидше випалили ту нечисть, щоби не поганила українську землю. І нехай разом з усім, що набув за життя.
Це й зробили: після вогневого нальоту за відомими координатами на території кінного клубу зо три години вибухали російські боєприпаси. Потім загарбники надовго очепили прилеглу територію і вивозили із села своїх убитих та поранених. Скільки точно — мирні жителі порахувати не змогли, але впевнені, що «відкобзонили» багатьох.
Від клубу теж мало що залишилося, і тепер його власника переповнюють суперечливі почуття.
«Не приховаю, свого дітища дуже шкода. Все ж таки, будував клуб з 2009 року, вклав у нього всі свої заощадження. Але зараз про гроші не думаю. Вважаю, що пожертвував набутим заради Перемоги. Якщо він хоч на мить її наблизив — отже, все було недарма. Все ж сподіваюся, що після війни держава не залишить нас напризволяще. І розробить механізм відшкодування збитків таким, як я — хоча б за рахунок репарацій від РФ», — поділився з власкором «Голосу України» Євген Рищук.
Утім, Євген Рищук — не один очільник громади на окупованій Херсонщині, котрий через війну залишився на попелищі в буквальному сенсі цього слова. Ще навесні за проукраїнську позицію колаборанти помстилися секретарю Херсонської міськради, а нині виконувачці обов’язків голови Галині Луговій. До її хати у приміському селищі Антонівка закинули саморобний вибуховий пристрій, унаслідок чого вона вигоріла дощенту.
«Своєї хати дуже шкода. Адже ми нікого не наймали для її будівництва — зводили житло своїми руками, разом із чоловіком. Коли будинок спалили, чоловікові переслали світлини на мобільний, але він мені їх не показав, знав, що для мене це знову буде тяжкий удар. Після звільнення Херсонщини я просто боятимуся туди повертатися — страшно побачити, що сталося з оселею. Адже іншої в мене немає, і я навіть не знаю, де буду жити, коли повернуся до Херсона», — переживає Галина Леонідівна.
Тэги: