Об’єднані нитками та піснями: як херсонська художниця Юлія Балуда єднає українок за допомогою мистецтва

Херсонська художниця Юлія Балуда реалізує унікальний мистецький проєкт «Жіночі співи», на меті якого об’єднати українських жінок по всьому світу як об’єднуються нитки у її художніх творах. Для цього кожна з учасниць має створити невеликий авторський фрагмент полотна – «власну пісню». Отримані різні частинки майстриня поєднає в єдиний витвір – тканий гобелен. Додамо що всі елементи робіт, в рамках даної ініціативи, будуть виконані у традиційних народних ремеслах.

Юлія Балуда ділиться, ранок 24-го лютого розпочався для неї з вибухів, величезного стресу і не розуміння того, що відбувається. Та найбільшим випробуванням того дня став величезний страх за дитину. Саме це відчуття, за її словами, вона не забуде ніколи.

"Ми з донькою просиділи 1,5 години у коридорі, вдягнені та взуті, в надії дочекатися таксі, щоб відправитися до батьків. Все це походило на якийсь страшний сон, який мав ось-ось закінчитися. Та пройшло вже понад пів року, а я і досі не можу прийняти та зрозуміти те що сталося з Україною, – розповідає пані Юлія. – Понад місяць ми прожили всією родиною разом. До себе також забрали мою однокурсницю з сином. Об’єднатися тоді було дуже правильним рішенням, адже це дозволило зберегти нормальний емоційний стан наших дітей».

Та коли перед вікнами їх будинку проїхала колона з БТРів херсонка зрозуміла, це остання крапля – необхідно виїжджати. На виїзд довелося чекати певний час.

"Це була важка 10-годинна дорога: ворожі блокпости, дорога з кучугурами, відсутність туалету тощо. Дякувати Богу ми приїхали в Одесу за 10 хвилин до відправлення нашого потягу до Львова. Встигли. А далі, за збігом обставин, ми опинилися в Італії, а саме у Флоренції. Таким чином я стала однією з тих, кому прийшлося тікати з дитиною від російської агресії та окупації», – зазначає Юлія Балуда.

Майстриня ділиться, із собою з Херсона забрала тільки одну свою роботу. Це гобелен «Святе сходження», 2020 року. Після пережитого впевнена, витвір береже її з донькою протягом усієї вимушеної подорожі, тому вже кілька разів відмовляла людям у його продажі. Символічним стало й те, що саме це полотно надихнуло пані Юлію повернутися до творчості.

"Працювати я не могла місяць взагалі. Тобто коли ми були в Херсоні – я навіть не малювала ескізів, – розповідає Юлія Балуда. – По приїзду ж у Флоренцію мені знадобився ще місяць для адаптації… Напевно я би була ще якийсь час в цьому стані, якби мені не подарували матеріал для роботи – нитки. І ось коли я сиділа на ліжку і гадала як їх використати – подивилися на цей гобелен. Усе відбулося спонтанно, ідея сама з’явилася в моїй голові, я зрозуміла що хочу зробити, як та навіщо».

Гобелен «Святе сходження» виконаний у своєрідній авторській техніці: на тканинній основі зверху накладені окремі вишиті та зв’язані елементи. Це створює не просто об’єм, а цілісний вигляд роботи. Бо кожен фрагмент гармонійно «вплетений» в задуманий образ та є його невід’ємною частиною.

"Колись одна жінка написала мені, що в неї є стародавні рушники, які вона хотіла б мені віддати бо мала надію, що я вигадаю щось цікаве з них. Рушники були старі та вже непридатні до вжитку: мали дірки, потертості та плями. Але на них були нанесені дуже гарні вишивки. Саме їх я і планувала «врятувати» від утилізації. Так і був зроблений мій гобелен «Святе сходження». Додам, що у ньому також були використані частини зв’язаних вручну серветок», – пояснює художниця.

Новий проєкт Юлії Балуди «Жіночі співи» буде виконаний в такій самій техніці, як і її гобелен «Святе сходження». Єдине – це буде не індивідуальна робота, а колективна. При цьому кількість учасників є необмеженою, тож ініціатива може стати однією з наймасштабніших мистецьких подій такого формату.

"Моя мета – об’єднати українських жінок де б вони зараз не знаходилися та надати їм певну творчу ціль, те що зможе відволікти їх від поганих думок про події в Україні. Маю надію, що участь в цій ініціативі стане для кожної з них своєрідним маленьким шансом переключитися на щось добре та світле, хоча б на декілька годин. Адже коли людина займається творчістю – вона відпочиває морально… Чи як казали у давнину: співає своєю душею через полотно, яке створює, – наголошує художниця. – Таким чином в цьому проєкті ми будемо співати усі разом. Однак нашу пісню почути можна буде тільки серцем… Бо той спів – це ті внутрішні емоції, які жінки привезли з України».

Відмітимо, що спеціально для реалізації своєї ідеї херсонка замовила ткацький верстат у майстра з України, який був доставлений до Італії поштою. Пані Юлія не приховує, він значно відрізняється від того, на якому вона працювала вдома. Бо він горизонтальний та має іншу конструкцію. Фактично їй доведеться навчатися працювати на верстаті заново.

А ось на питання, чому серед стількох напрямків мистецтва художниця обрала саме тканий гобелен відповідає:

"Я давно надихаюся традиційними народними ремеслами, вивчаю та експериментую з ткацьким напрямком. Для мене це своєрідна арт-терапія, бо цей процес заспокоює та допомагає нормалізувати мій внутрішній стан. Під час цієї праці ти просто забуваєш про всі негаразди та проблеми – залишається тільки майстер, верстат та нитки. Крім того, я вважаю ткане полотно вже витвором мистецтва, навіть без візерунків. Адже кожен такий художній твір є унікальним в своєму роді».

Зазначимо, що за початковим задумом херсонки в рамках проєкту вона мала створити один гобелен, де б використала усі надіслані жінками фрагменти. Але відгук був настільки колосальним, а елементи різноманітними між собою, що майстриня вирішила створити серію гобеленів.

"Я роблю основу – жіночий образ, на який надалі буду додавати зверху ось ці маленькі фрагменти. Вони можуть бути зв’язані, вишиті чи навіть намальовані на тканині. Головне, аби вони були невеликими, від 5 до 30 см. Бо мій верстат дозволяє робити гобелени шириною до 60 см. І ось ці елементи я буду вписувати в сюжет цього витвору – наклеювати, пришивати, зв’язувати тощо. В результаті ми отримаємо такий собі текстильний колаж, – пояснює Юлія Балуда.

Усі гобелени будуть різними між собою, матимуть свою історію, пісню. Адже кожна з ескізних композицій буде спеціально виткана херсонкою під обрану та зібрану групу елементів. За словами художниці, використані будуть абсолютні всі елементи, які створять українські жінки для її проєкту. Кожна учасниця буде обов’язково прописана в описі проєкту – жодне ім’я не загубиться.

Пані Юлія ділиться, вже приступила до виконання першого гобелену. Почала його робити без ескізу, просто з голови. Однак нині, зібравши усі фрагменти до цього образу – на меті все ж таки сісти та намалювати на папері картину в повному масштабі. І ткати надалі вже по цьому малюнку.

"Це буде жінка з букетом в руках з ягід шипшин. В мене вже є близько 30 цих маленьких шипшинок, як я їх називаю, вишивані спеціально для мого проєкту групою жінок. Вони всі різні і це буде дуже гарно виглядати у композиції, – розповідає художниця. – Ці фрагменти робили українки, які є учасницями благодійної організації у Флоренції з допомоги біженцям та вимушеним переселенцям. Дівчата були у захваті від моєї ідеї та із задоволенням зробили свої елементи для цього гобелену».

Відмітимо, що саме завдяки цій спільноті та праці із нею у Юлії Балуди з’явилася назва для її проекту – «Жіночі співи». Про це говорить так: «Коли ми збиралися та робили ці шипшинки – ми крім розмов між собою ще й щось постійно наспівували. Це була така тепла й гарна атмосфера, що після заняття дівчата просто дякували мені за те, що змогли долучитися до цієї творчості. Напевно це просто в нашій крові – творити та співати. Бо спробуйте відшукати в Україні жінку, яка не любить робити щось руками та при цьому ще й тихенько не наспівує собі під час процесу».

Є плани у художниці вже і на наступний гобелен. Для цього вона має ґудзики з українським орнаментом, які зробила та прислала дівчина із Запоріжжя.

"Кожен сюжет буде іншим, бо надсилають усе різне. Наприклад, в мене вже є клаптики вишиті бісером, розписані фарбою та зв’язані вручну. Багато пишуть, питають та надсилають фото «Чи підійде таке?». Так вже очікує на посилку із фрагментом на якому жінка намалювала півника, а її донька навколо обв’язала крючком», – зазначає майстриня.

Що ж стосується географії, то проєкт вже має учасниць з Києва, Чернігова, Запоріжжя, Львова. Крім того долучаються наші землячки, які наразі перебувають закордоном. Зокрема в Італії та навіть у Канаді.

Наприкінці нашої розмови пані Юлія наголошує, планує зробити виставку цього проєкту у Флоренції та різних містах України. Адже прагне познайомити якомога більшу кількість людей із красою та вишуканістю наших народних ремесел, зокрема творчістю тканних гобеленів. Крім того «Жіночі співи» – це ще один спосіб докричатися до соціуму – дати йому відчути, що наразі відбувається в Україні. Але вперше у своїй творчості художниця не має чітких термінів для реалізації даної ініціативи. Бо ситуація нині в країні така, що планувати та передбачати щось взагалі складно:

"Нині я буду «пливти за течією», по-іншому наразі нажаль не можна. Бо підганяти когось чи щось (ту ж доставку) наразі не можливо, тай я вважаю не потрібно. Я буду робити гобелени, поки мені будуть надходити елементи від наших жінок. Головне в цьому – аби українки отримали певний поштовх продовжувати жити далі. Адже мистецтво має на меті не тільки щось розповідати, а й лікувати від емоційних хвороб».