Після повернення в рідне село Посад-Покровське на Херсонщині Олег та Наталя намагаються врятувати те, що залишилося від їхнього житла та господарства. До початку повномасштабної війни сім’я займалась бізнесом, який знищили російські снаряди. На вулиці, де мешкає подружжя, їхній будинок – єдиний, в якому можна жити.
За словами Наталі, постійні обстріли села почалися з 14 березня, пише suspilne.media.
«І гради, і авіабомби скидали, і все було. Тоді була евакуація два дні. Евакуація, але багато хто не знав, тому що вже не було світла. Ми не знали, що евакуація. Ми тут на трасі, одна наша сім’я залишалась – я, чоловік і дитина», – каже жінка.
Такими уламками всіяне подвір'я та город. Фото: Валентина Гурова/Суспільне Миколаїв
Під час одного з обстрілів касетним снарядом убило сусідську дитину.
«Батьки у погріб забігли, дитина остання бігла, 12 років хлопчику. І оце саме в їхній двір кинули снаряд. Касети почали розриватись. Хлопчику відірвало голову. Батьки затягнули дитину в погріб, всю ніч там із тілом були і на другий день не могли до кладовища дістатись, аби хоч якось прикопати дитинку. Самі потім виїхали», – пригадує Наталя.
Хвостовик мінометної міни на підлозі посеред хати. Фото: Валентина Гурова/Суспільне Миколаїв
Настав момент, коли подружжя вирішило евакуюватися.
«То наш зять, чоловік старшої доньки, приїхав нас забрав. Каже, що в селі нема вже нікого. Я не вірю, не знаю, що робити. Він каже, що була два дні евакуація. Вже в той день осколки ось в городах. Уже ми, дитина з нами на руках, бігали», – розповідає жінка.
Додому поверталися 13 листопада, коли українські війська просунулись у бік Херсона. Побачили, що з п'яти будинків їхній побитий, але не горів.
Залишки боєприпасів на подвір'ї у Наталі. Фото: Валентина Гурова/Суспільне Миколаїв
Більшість речей у хаті зіпсовані обстрілами та дощами.
«Пральна машинка простріляна, погнила вона, мабуть, і не робоча вже. І там, і в залі простріляні і стіни, і все, покриття позгнивало, це все бовтається, це вже не меблі, все зіпсоване і диван згнив», – каже жінка.
Через вологу обвалилася стеля. Фото: Валентина Гурова/Суспільне Миколаїв
Постраждала і дитяча кімната.
«У дитини улюблений колір зелений, купила шпалери, тільки восени поклеїла. Дірки — небо світилось, пообсипалось все, диван згнив, взагалі все згнило. Є можливість, як дощу нема, я потихеньку від скла, від шиферу руками прибираю», – розповідає Наталя.
Наталя біля пошкоджених теплиць. Фото: Валентина Гурова/Суспільне Миколаїв
Разом із будинком подружжя відновлює теплиці, які давали прибуток у мирний час.
«Там перебито, теплиця ця залишилась. Тут у нас м’ята, більша частина засаджена, ми влітку на моря, на мохіто, у нас приїжджали клієнти забирали, продавали, торгували», – пояснює вона.
Серед побутових проблем, каже жінка, дошкуляє відсутність води.
«Ми тільки приїхали, води з собою привезли, а не митись, руки помити. Оце чоловік сидів із пляшечкою зі свердловини, а свердловина 35 метрів і оце він воду набирав у відеречко, щоб руки помити й помитись», – розповідає Наталя.
Поки родина не вирішила, де буде зимувати.
«Невідомість, чи будуть щось робити. Село на 100 відсотків, можна сказати, зруйноване. Підстанція на 100 відсотків зруйнована, в такому стані ми зараз. Невідомість, за що жити, де робота, що робити. Їхати не хочеться, ми тут народились», – каже жінка.
Двоє зятів Наталі служать в ЗСУ, а рідний брат загинув. Чоловік з 2014 року боронив Україну на Донбасі, потім за рік до повномасштабного вторгнення долучився до «Азову», пише vikna.tv.
«У Маріуполі був, вижив у Маріуполі. Полонили їх, виводили хлопців. І оце в липні він загинув», – розповідає Наталя.
Вона додає, що брат був одним з тих українських військових, які стали жертвами терористичного акту росіян в Оленівці.
Тэги: