«На півдні росіяни активно використовували артилерію, тому діяти треба було обережно. Наша стратегія була в тому, щоб стати невидимими для ворога. Ми завдавали йому ударів щоразу, коли на землю спускався туман», ‒ розповідає командир танка під назвою «Туман», екіпаж якого входить до складу 28-ї окремої механізованої бригади імені Лицарів Зимового Походу.
Бійці зробили великий внесок у звільнення Херсона та наразі боронять Бахмут. Про те, як лицарі захищають країну від російських окупантів, поділилося Оперативне командування «Південь» на своїй сторінці в соцмережі.
***
Про героїчний екіпаж 28-ї ОМБР та їхній танк під назвою «Туман» добре знають як українські захисники, так і російські загарбники. Для одних лицарі є надійним захистом і підтримкою, а іншим вони несуть невідворотну смерть. Попри молодий вік, кожен із них є справжнім професіоналом своєї справи, а разом вони зробили великий внесок у звільнення Херсону та наразі боронять Бахмут.
Командир танка на позивний Девід є взірцевим прикладом сержанта. Як справжній лідер, він опікується побратимами, навчає молодші екіпажі та аналізує поведінку ворога. На його думку, перемога на полі бою залежить не від кількості бійців, а від тактики та вмінь.
«Ми працюємо стратегічно: вивчаємо місцевість, погодні умови, ворожі позиції і співпрацюємо з аеророзвідкою. Тоді як росіяни просто розкидаються боєприпасами та воюють по застарілих книжках, що їм не дуже допомагає», ‒ розповів Девід.
При цьому командир зазначив, що деокупація Херсона була досить складною, тоді як на Донеччині вогневий контроль ‒ за лицарями, що дає можливість працювати ще ефективніше.
«На півдні росіяни активно використовували артилерію, тому діяти треба було обережно. Наша стратегія була в тому, щоб стати невидимими для ворога. Ми завдавали йому ударів щоразу, коли на землю спускався туман. А на сході ми можемо виїхати хоч на 800 метрів до противника й відкрити вогонь», ‒ додав Девід.
Слова командира «Туману» підтверджує навідник Максим. Під час їхньої нещодавньої операції він помітив, що на Донеччині противник практично не має належного екіпірування та дуже боїться бронетехніки.
«Коли ми допомагали піхоті штурмувати ворожі позиції, то помітили, що на великій кількості росіян навіть бронежилетів немає. Але ж нам це тільки плюс. У результаті ми знищили спостережний пункт, розрахунки СПГ-9 та АГС-17, боєкомплект, а також кулеметний розрахунок, який не давав хлопцям спокійно працювати», ‒ поділився Максим.
Кількість бойових виходів в екіпажі навіть не рахують. Натомість лицарі щоразу намагаються прикрити побратимів та відтягнути підбиту техніку. Найбільш насичений бій, як згадує навідник, був під час контрнаступу на Херсонщині, коли вони з командою були навіть вимушені «змінити профіль».
«Ми взяли весь вогонь на себе, аби дати ще двом танкам зайти на позицію, і нас підбила артилерія. Тоді ми вирішили стати пліч-о-пліч з піхотою, за що вони потім були дуже нам вдячні, і з танкового екіпажу перетворилися в протитанковий. Забігли в окоп і взяли в побратимів NLAW. Я до цього ніколи з ним не працював, але хвилин за 5 розібрався з інструкцією і підбив російський БМП. Після цього ми почали займатися евакуацією поранених», ‒ згадав Максим.
Не менш ефективно, як доповнив механік-водій «Туману» на позивний Вендетта, вони проявили себе й під час наступного наступу на Херсонщині. Розчистивши піхоті шлях, вони виявили скупчення ворожої сили та нанесли по ньому кілька потужних ударів.
«У бою треба думати холодно та нічого не боятися, оскільки від механіка-водія залежить життя не лише екіпажу, а й оточуючих. Правильно зроблений маневр, правильно обрана позиція ‒ це все запорука успіху. Треба вивчити машину, знати, що їй треба, та спілкуватися з нею. Це хоч і метал, але це живий метал. Інколи її навіть погладити можна, і вона працюватиме краще», ‒ розказав Вендетта.
Унікальність екіпажу, наголошує лицар, полягає в його універсальності: командир може сісти на місце навідника, навідник ‒ механіка-водія і так далі. А усім набутим досвідом вони діляться з новачками.
«Ми навчили близько 10 екіпажів. За 2-3 тижні з нами вони вже спокійно приймали бої. На початку вони найбільше потребують саме моральної підтримки. Був момент, що наїхали на міну й хлопчина запереживав. Ми його заспокоїли, пояснили, що та як працює, і більше він не боявся», ‒ резюмував Вендетта.
За більш ніж 8 місяців спільної роботи наші воїни встигли стати справжніми друзями, які завжди підтримують один одного. Вони впевнені ‒ коли ЗСУ нарешті переможуть, то героїчний екіпаж разом зі своїми сім'ями будуть ще багато зустрічатися і насолоджуватись життям у вільній Україні.
Усі фото – зі сторінки Оперативного командування «Південь» у соцмережі
Тэги: