Наступний етап війни. Чому вся увага зараз на Кінбурнську косу?

Наступний етап війни. Чому вся увага зараз на Кінбурнську косу?
Автор: nv.ua 13 Декабря 2022 07:50

Сайт The Conversation (мережа некомерційних ЗМІ, які публікують новини та звіти про дослідження в Інтернеті разом із експертними висновками та аналізом) опублікував статтю Френка Ледвіджа під назвою «Українська війна: чому Кінбурнська коса має життєво важливе військове значення та відкриває можливість відвоювання Криму». Далі – переклад публікації, здійснений виданням НВ.

ДОВІДКА. Френк Ледвідж – британський офіцер військової розвідки, колишній військовий, який служив на Балканах, в Іраку та Афганістані, адвокат, викладач воєнної стратегії та права у Портсмутському університеті, автор книги «Інвестиції в кров».

***

Питання, яке зараз задають російські генерали, — не «Що робитимемо ми?», а «Що робитимуть українці?»

Кінбурнська коса, крихітний мис у гирлі річки Дніпро, була описана як така, що має величезне стратегічне значення на наступному етапі війни в Україні. Україна заявила про свій намір звільнити її і, схоже, для цього проводиться спеціальна операція.

Враховуючи розташування та історію району, повернення цієї смуги землі має сенс. Піщана Кінбурнська коса — край півострова завдовжки близько 40 км і завширшки від 4 до 12 км. Виступаючи в Чорне море, вона визначає вхід до річкової системи Дніпра, який перетинає і навіть ділить Україну навпіл на півночі до Києва і далі.

Коса також контролює доступ із Чорного моря до важливого порту Миколаїв. Це саме собою може бути справді життєво важливим. З існуючих портів України більша лише Одеса. Україна гостро потребує альтернативної точки виходу в море для свого експорту. Володіння цією плоскою ділянкою землі також дозволяє тим, хто її контролює, спрямовувати сили і, отже, впливати на південь та схід у Чорному морі. Саме так її і використовували росіяни відтоді, як захопили у червні.

Історія також вказує на важливість цієї невеликої території. Відтоді, як росіяни проявили активний інтерес до цієї області в 1737 році, за контроль над півостровом і прилеглою територією відбулося кілька великих битв.

Найбільш примітні битви під Очаковом (1737 та 1788 рр.), які закріпили за Росією володіння південною Україною (або «Новою Росією», як називала її Катерина Велика). На морі серед значних морських битв можна назвати битву під Лиманом (1788 р., де російським флотом командував засновник ВМС США Джон Пол Джонс) та Кінбурн (1855 р.), які служать тепер, щоб підкреслити військове значення коси.

З погляду сучасних оперативних питань, коса простяглася так далеко на захід, наскільки росіяни проникли туди в 2022 році. Разом з їхньою присутністю російські ракетні системи опинилися в зоні досяжності міста Очаків (яке вони почали обстрілювати) — воно всього за три милі водою. Тепер справа інакша, і Росія, передбачаючи напад України, будує великі укріплення на схід від Дніпра (або лівого берега, як його називають українці).

Українські сили намагаються поставити перед своїм ворогом дуже важкі завдання. Географія та логіка підказують, що Україні так чи інакше доведеться просуватися лівим берегом Дніпра. Один із варіантів — прийти зі сходу, вдаривши із Запоріжжя.

Інша, дещо ризикованіша можливість — перетнути річку в Херсоні або поряд з ним, де вони можуть отримати артилерійську підтримку. Атака з Кінбурна на російські сили, дислоковані між Херсоном та Кримом, навіть порівняно невеликого масштабу, обійде російські сили з флангу і вимагатиме, щоб росіяни відвернули обмежені сили, щоб упоратися з нею. Ці сили будуть під вогнем української артилерії через Лиманську бухту всього за кілька кілометрів від них — у межах досяжності.

За будь-якими нормальними військовими розрахунками будь-яка спроба перетнути затоку, взяти Кінбурнську косу і просунутися на півострів виглядала б абсолютно безнадійною. Спроба висадки десанту не передбачала б можливості дістатися до протилежного берега за кілька кілометрів, не кажучи вже про те, щоб закріпитися на березі та встановити там якийсь плацдарм.

Але це не звичайні обставини. У нинішньому стані російські сухопутні війська у поганій формі. Вони не можуть бути всюди, і перекидати сили з одного району до іншого для захисту чи стримування нападу дуже складно. Крім того, будь-яку російську спробу атакувати український плацдарм на Кінбурнській косі буде збито українською артилерією на протилежному березі Дніпра.

А російський флот, як вони тут можуть фігурувати? Щоб штурмувати Кінбурн, Україна має перетнути 4 км води, і навіть за відсутності великих сухопутних військ достатньо компетентний військово-морський флот має легко запобігти форсуванню. Після потоплення флагмана Чорноморського флоту «Москва» у квітні російські військово-морські сили наважуються залишити свою (дедалі більш небезпечну) базу в Севастополі лише для того, щоб обстріляти крилатими ракетами здебільшого цивільні цілі, що знаходяться далеко за межами досяжності українських ракет, розгорнутих на південно-західному узбережжі. Іншими словами, Україна може взяти Кінбурнську косу.

ЗБЕРЕЖЕННЯ ІМПУЛЬСУ

Вкрай важливо, щоб Україна зберігала свій імпульс, щоб її ворог не мав часу організуватися, побудувати ефективну оборону та перегрупуватися. Встановивши свою присутність на Кінбурні, українці відкривають, по суті, ще один фронт, хай і вузький, створюючи додаткові проблеми для російських командирів, які вже намагаються розгорнути обмежені й погано навчені сили.

Якщо Україні вдасться закріпитися на цій плоскій, невиразній піщаній мілині та створити плацдарм, з якого вона зможе просуватися вгору півостровом (або якщо вона вже це не зробила), це стане ще одним кроком у невпинному просуванні України до Криму. Безперечно, це їхня кінцева мета.

Генерал Залужний, голова українського генерального штабу, ясно висловився щодо цього: «Кампанія 2023 року включатиме деокупацію Криму». Президент Зеленський висловився ще ясніше: «Все почалося з Криму та завершиться Кримом».

Росія гадки не має, що робитиме Україна, і вона має вжити заходів для захисту від низки варіантів. Це саме собою є свідченням зміни стратегічної позиції загарбника з наступальної на оборонну, яка розпочалася з Харківського наступу у вересні. Росія втратила ініціативу.

Питання, яке зараз ставлять російські генерали, — не «Що робитимемо ми?», а «Що робитимуть українці?». Якщо Україна візьме Кінбурн, це буде ще один значний крок до того, щоб опинитися біля порога Криму всього за 100 км від Перекопського перешийка, вузької смужки землі, яка з'єднує острів з рештою України. 

Приєднуйтеся до нас:

«Спочатку викрали брата, тепер батька». Жителька Новоолексіївки розповіла про репресії щодо кримських татар

Історія з крокодилами в Олешках, про знищення яких Сальдо заявив в ефірі росТВ

День 342. 31 січня. Що обговорюють херсонці у соцмережах

«А потім вітер подув – і побачили купу трупів». Фоторепортаж із Правдиного

«Просто зараз горять три будинки – годину тому прилетіло». Як Берислав пережив окупацію і потерпає від обстрілів