«Цікаво, як зможуть розрубати цей вузол наступники Володимира Путіна. Бо й у разі звільнення Збройними силами України усієї території країни, Донецька, Луганська, Херсонська, Запорізька області та Крим «залишаться» у російській конституції», - пише журналіст, письменник, публіцист Віталій Портников для Радіо.Свобода.
На пресконференції за підсумками саміту Євразійського економічного союзу в Бішкеку російський президент Володимир Путін пояснив, як він розуміє «врегулювання» у відносинах з Україною. За словами російського президента, усім учасникам цього процесу доведеться погодитись із «реаліями, які складаються на землі».
Якщо перекласти ці слова з бюрократичної мови російського президента на мову політики, це означає, що Володимир Путін хоче, щоб тріумфувало не міжнародне право, а право сили. В його розумінні, «реалії, що складаються на землі» — це визнання російського статусу окупованих Росією українських територій.
І це означає, що Володимир Путін продовжує дотримуватись позиції, яку він займав ще до початку масштабної війни з Україною. Тоді російське керівництво вимагало визнання російського статусу окупованого Криму. Путін заявляв, що Київ хоче захопити Крим силою і якщо Україну приймуть до НАТО, це може призвести навіть до ядерного конфлікту — а тому Північноатлантичний альянс має гарантувати Росії неможливість прийняття до свого складу колишніх радянських республік.
Саме тому в російського політичного керівництва викликало таке роздратування проведення в Києві саміту «Кримської платформи», в якому Кремль побачив замах на «територіальну цілісність Росії».
Вже після початку масштабної війни у Москві хотіли, щоб Україна погодилася не лише з російським статусом Криму, а й із «незалежністю» так званих Донецької та Луганської «народних республік».
Сама так звана спецоперація була розпочата під приводом забезпечення їхньої «територіальної цілісності». І тепер, якщо говорити про реалії «на землі», Москва, звичайно ж, висуватиме умови про визнання суб'єктами Російської Федерації Донецької, Луганської, Херсонської та Запорізької областей України — тільки на підставі того, що на цих територіях перебувають російські війська!
У Кремлі не знають, де проходять кордони самої РФ
Ці вимоги Путіна і означають справжнісінький дипломатичний глухий кут для будь-яких спроб врегулювання. Путін пропонує керівництву сусідньої країни погодитись із самим фактом відторгнення її території лише на підставі того, що його військам вдалося встановити контроль над чужою землею. При цьому українське керівництво не має жодних політичних і правових можливостей погодитися з цими безпардонними вимогами просто тому, що держави не відмовляються від власних територій, не змінюють власні конституції на вимогу агресора.
Але й свою власну країну Путін теж загнав у правовий глухий кут. Тому що в конституції Росії записані території, що належать іншій державі та не визнаються російськими з погляду міжнародного права. При цьому навіть у Кремлі не знають, де ж проходять кордони самої Російської Федерації.
Прессекретар президента Росії Дмитро Пєсков говорив, що Донецька та Луганська області увійшли до складу Росії у своїх адміністративних кордонах, а щодо Херсонської та Запорізької треба «порадитись із населенням». Потім Пєсков сказав, що Росія «звільнятиме» всю територію Херсонської та Запорізької областей. А тепер Путін каже, що все визначатиметься «реаліями на землі». То де ж кордон?
Міна уповільненої дії
Мені завжди було цікаво, як зможуть розрубати цей вузол наступники Володимира Путіна. Бо й у разі звільнення Збройними силами України усієї території країни, Донецька, Луганська, Херсонська, Запорізька області та Крим «залишаться» у російській конституції.
Чи зможе хоча б наступний президент Російської Федерації визнати, що це — чужі землі та сам факт їхньої присутності в російському Основному законі є фактом пограбування? Чи у Москві звинувачуватимуть Україну в «окупації російських земель» лише на тій підставі, що російські війська були присутні в тому чи іншому регіоні України протягом кількох років чи місяців? І це — та міна уповільненої дії, яку Путін свідомо заклав і під майбутнє власної країни, і під майбутнє її відносин із Україною та цивілізованим світом.
Ні, війна Росії з Україною має завершитися не визнанням окупаційних реалій. Вона має завершитися тріумфом міжнародного права. Це і буде її справедливе і логічне завершення.
Тэги: