«Ми їх розминаємо». Україна ще не виграла, але Росія вже програла — розмова з розвідником на передовій про наступ ЗСУ у Херсонській області

В інтерв'ю Радіо НВ він розповів, хто воює проти українців, яка у них мотивація, а також про те, чому Україна ще не виграла, але Росія вже програла.

— Підрозділ Terra опублікував відео, як ваші розвідники супроводжують наступ ЗСУ на Херсонщині. Маю процитувати журналіста з Херсону Костянтина Риженко, який, як і всі українці, дуже переживає щодо контрнаступу, не хоче, щоб ми нічого зайвого не сказали. Він пише: «Якщо зараз хтось щось [скаже], прокляну до кінця життя, щоб не стояв і соски не тверділи». Що ви зрозуміли про ворога на Херсонщині?

— По-перше, щодо тих відео, які ми викладаємо і того, щоб та інформація, яка взагалі з’являється в мережі, не давала жодної корисної інформації для ворога. Оскільки я командую розвідувальним підрозділом, то скажу вам так. Всі відео, які ми викладаємо, проходять жорстке цензурування: звідти вирізається все те, що може бути корисним [ворогу], і лишається все те, що може бути лише для них деморалізуючим і тим, що буде піднімати бойовий дух українського армії і української нації. Це по-перше.

По-друге, всі ці [події на] відео відбувалися трошки в інший час, ніж ви їх дивитеся, тому корисного для ворога там зовсім нічого [немає].

Щодо ворога на Херсонщині, що я хочу сказати? Позиції в них досить непогані. Але, як ви могли бачити з відео, і з того, що я можу розповісти, ми їх розминаємо. Наша артилерія працює дуже гарно. Цілі вражаються щодня. Особисто я спостерігав знищення близько 20 цілей артилерією, вогнем з коригуванням. Вогонь дуже точний.

І я вірю в те, що скоро їхня лінія буде достатньо розм’якла для того, щоб здійснити той прорив, про який всі так довго говорять. Не можу сказати, коли це буде, я не знаю. Аби знав, то все одно б вам не сказав.

— Є різні повідомлення про те, до чого готується ворог на Херсонщині. З одного боку, якщо Путін щось проголосив, що це ніби Росія, ці фейкові референдуми ніби провів, то, звісно, є наказ триматися до кінця, як було за часів Сталіна. З іншого боку, як і на Харківщині, на інших ділянках, у ворога має спрацювати інстинкт самозбереження. У них є наказ триматися до кінця? Або все ж є ознаки, що вони готові рятуватися?

— Звичайно, вони готові бігти, готові рятуватися. Насамперед тому, що це москалі. Вони прийшли на нашу землю. І я знаю з перехоплень, що вони абсолютно не відчувають якоїсь життєвої потреби, яку відчуваємо ми, стояти тут до кінця, вмирати за цю землю. І вони, звісно, готові бігти.

Для них — це просто армія! Це просто наказ, який їм дали. Якщо вони мають можливість бігти, вони біжать. Якщо вони мають можливість піднімати білий прапор, вони його піднімають.

Ми за цим спостерігали при розвідці боєм навіть. Під час штурмових дій на їхніх позиціях піднімали білий прапор, намагалися здатися. Не завжди вдало, тому що це війна.

Щодо наступальних дій. Вони біжать. Я не відчував від них якоїсь надстійкості або якоїсь надвмотивованості, або принаймні бажання суто військового: виконати наказ будь-якою ціною.

ЗСУ ще не показали далеко і частини свого потенціалу на Херсонському напрямку, що можна з ними зробити. Я певен, що вони побіжать і ми відгонимо їх до Херсону як мінімум, а там уже подивимося.

— Кого саме ви бачите з окупантів? Чи це росіяни? Чи це буряти, чеченці і так далі? Чи це так звані «ДНРвці», «ЛНРвці»? Чи бачили ви «чмобіків» вже на Херсонщині?

— Давайте із цікавого. Бачили бурятів через об'єктиви оптики наших дронів. Є досить потужна оптика, яка дозволяє побачити фактично обличчя. Бачили бурята в білих капцях, який вилазив з окопа і намагався з автомата Калашникова стріляти по дрону на дистанцію більше одного кілометра. Дуже смішно це виглядало. Я думаю, що ці білі капці на ньому дуже символічно були вдягнені, тому що це була якраз та позиція, в яку ми корегували вогонь танком, а потім САУ, попали багато. Гадаю, що в цих білих капцях його звідти і вивезли.

Щодо того, що чутно по перехопленнях. Росіяни на всіх напрямках мають певні змішані контингенти, але здебільшого вони все-таки використовують те, що ми називаємо малими народностями або якимись жителями сіл. Я не чув людей з чітким московським акцентом, щоб вони прямо «акали». Вони користуються людським ресурсом своєї периферії.

— У них є також розвідувальні загони. ГУР публікувало перехоплення, де була досить довга така бесіда двох окупантів. Вони говорили про те, що дійсно «укропи» ефективно працюють, і як не ефективно працює їхня сторона, що вони можуть бити по своїх, що вони б’ють і по своїх власних окопах. Що ви можете про це сказати? Все ж ми маємо розуміти, що в них також є засоби.

— Давайте почнемо від більш конкретного до більш загального. Щойно спостерігали ворожий танк, який вів вогонь по власним позиціям. Ми навіть певний час не корегували по ньому вогонь, тому що в принципі він робив гарну, богоугодну справу, наближав українську перемогу. Ми посміхаючись на це дивилися. Потім, звичайно, його звідти прогнали, тому що ще зараз перенаведеться по нашій піхоті, не дай Боже, попаде.

Щодо роботи артилерії на Херсонському напрямку. Моя думка, звичайно, суб'єктивна, але намагаюсь об'єктивно на це дивитися: їхня артилерія працює просто в десятки разів гірше. Чим це зумовлено? По-перше, мотивацією. Відчувається в їхній роботі бажання відстріляти боєкомплект і пошвидше звідти звалити. Пов’язано це з тим, що їхні позиції часто знищуються, вони досить серйозно переживають.

Чи є в них засоби для корегування, чи могли б вони працювати так, як ми? На жаль, так. На жаль, могли б. Тому що в них є і дрони, і крила для розвідки. Але те, що ми спостерігаємо, це повна фігня. Це робота по планових цілях, по яким вони дуже рідко попадають. Вибивають просто божевільну кількість БК, і це викликає, як правило, тільки посмішку.

Ти спостерігаєш за влучанням в 500 метрах, в кілометрі від цілей, і чуєш по перехопленню, що «ребята, очень хорошо, повторите». Тому моє враження таке, що їхня артилерія не ефективна, тому що насамперед не мотивована.

Не відчувають вони за собою якоїсь правоти, можливо, і бажання досягти якихось результатів. На відміну від нашої артилерії. У нас кожен постріл, кожне влучання — це свято, що для коригувальників, що для командирів артилерії, що для розрахунку.

— А чи змінили щось ці іранські безпілотники? Ми зазвичай їх бачимо в мирних містах. А от на фронті чи ви їх бачите? Повідомляється про те, що Іран нібито буде постачати ще більше цих Шахедів. Які проблеми вони для вас створюють?

— Особисто для мене жодних проблем не створюють. Я певен, що мої позиції, де знаходжуся я та моя команда, вони не бачать. Вони про них не знають, тому особисто для мене жодних.

Якщо говорити про фронт, то так, мабуть, це створює певний тиск психологічний, і іноді може змушувати, скажімо так, відчувати бойовий стрес, працювати трошки швидше, можливо.

Для них, як я гадаю, це інструмент підсилення терору — те, що вони робили своїми ракетами, але ракети дорогі, ці штуки в сотні разів дешевші. Особисто я не відчуваю від цього зайвої напруги.

Цього не варто боятися, як чогось такого, що може дійсно змінити хід війни. А війна, як бачите, йде до того, що Росія вже програла. Ми ще не виграли, а вони вже програли. Питання, наскільки швидко це станеться.

Вони можуть борсатися, вони можуть закуповувати ще якісь безпілотники сумнівної ефективності. Байрактари ж їм чомусь не продають, вони шукають якісь альтернативи.

Я вважаю, що це не дасть для них жодного результату.

А те, що по мирних містах… Це така країна, вона так воює, вона вважає, що це нормально. Це не лицарська, не порядна війна з їхнього боку. І я вважаю, що всі, хто до цього причетний, коли ми переможемо, понесуть відповідальність.

— Важливим переломом у цій війні стала західна зброя. Ми пам’ятаємо, що після того, як ми отримали Хаймарси і не тільки Хаймарси, ми змогли знищувати склади боєприпасів в різних точках. Але хочу поговорити і про Кримський міст. Ми не знаємо, чому стався той вибух. Але чи побачили ви чи ваші побратими, чи побачили ЗСУ зміни якісь у постачанні окупантів? Чи воно стало меншим?

— Коли ЗСУ почали інтенсивно знищувати склади з боєприпасами, переправи через річки, і Кримський міст як один з пунктів цього плану ураження, так, [зменшення постачання] відчулося.

Я чітко пам’ятаю, що в нас був тиждень, коли наші позиції обстрілювалися без корегування, але дуже інтенсивно, тому що відчувалася дуже велика кількість боєприпасів і можливість це все застосовувати. Не жаліли по піхоті [використовувати] Гради, хоча позиції були суто піхотні. Навіть в невелику кількість людей вони не жалкували використовувати касети, Гради, використовувати 152 снаряди, по 10, по 15, по 20 снарядів в точку. Це все летіло, летіло, летіло. І звичайно, це складно психологічно. І рано чи пізно така інтенсивність приводить до певних втрат.

Як тільки почалася робота по складам, інтенсивність зменшилася в рази. Принаймні ствольної артилерії та РСЗВ. На танки, мабуть, вони певну кількість боєприпасів встигли накопичити, тому що танки ще продовжували деякий час «огризатися». Але ми потім трошки попалили, стали менше" огризатися".

Дійсно, це працює. І я вважаю, що або успішна логістика, або не успішна логістика є багато в чому причиною для перемог або поразок. Тому знищення їхньої логістики — це великий крок до прискорення нашої неминучої перемоги.