Ян Ярчук
Режисер, херсонець Сергій Павлюк, як і багато інших жителів міста, не міг просто сидіти та дивитися, як його рідний Херсон окуповують російські війська у 2022 році.
Історію херсонця, головного режисера Херсонського обласного музико-драматичного театру ім. Миколи Куліша Сергія Павлюка розповіли у документальному проєкті «Спротив», передає телеканал «2+2».
Повномасштабне вторгнення чоловік зустрів у Херсонській області.
«Наш будинок стоїть за сім кілометрів від Чорнобаївки. Вони тоді вдарили по аеропорту, пішов цей чорний дим. Пролетіли дві ракети, я стояв на даху свого будинку і чув ці постріли, вибухи, бачив цей дим. І от ти стоїш і нічого не можеш зробити», – згадує Сергій Павлюк.
Чоловік взяв на себе координацію мирних протестів на початку повномасштабного вторгнення, виходив на вулиці міста, аби протистояти окупантам, чинити спротив та показував всьому світу, що коять російські військові.
«Я зрозумів, що маю показувати, що відбувається в Херсоні. Показати, що Херсон не здався і що це українське місто, що звідусіль майорять саме українські стяги», – говорить режисер.
Попри окупацію, Сергій знімав все, що відбувалося в Херсоні, збирав людей на мирні акції протесту. Він активно висловлював власне бажання жити в Україні, а не під Росією.
Так, під час одного з мітингів проти російської окупації Сергій Павлюк прийняв рішення піти до російських військових та попросити, аби вони не стріляли в мирних беззбройних людей.
Але у відповідь, щойно чоловік договорив, – військові схопили його та повели до головного.
«В мене забрали телефон і паспорт, а потім зі мною говорила людина в цивільному, як я його назвав, «комендант». Я йому пояснив, чому люди зібралися і, що ми маємо на це право, живемо в Україні, яка вже 30 років є незалежною, і що ми тут самі вирішуємо, коли мітингувати, а коли ні. Після цього пішли звинувачення, що я, мовляв, працюю на СБУ і погрози підвалом. Аж раптом я почув перші постріли…», – згадує Сергій Павлюк.
Як виявилося згодом, росіяни не змогли приборкати натовп херсонців, тому почали стріляти, на щастя, вгору.
Але як ми пам’ятаємо ні того разу, ні в наступні дні це не злякало героїчних херсонців, які продовжували чинити свій спротив російській окупації. Адже з кожним днем на мирні мітинги виходило все більше херсонців.
Оскільки чоловік працював в театрі Куліша, то зазначає, що окупанти неодноразово ставили питання й щодо того, чому не відкривають театр, чому не працюєте. Так, одного дня до чоловіка прийшли додому російські військові.
«Дружина телефонує і плаче, каже: нам двері виламують у квартиру. Орки винесли апаратуру, дитячі комп’ютери, забрали всі мої п’єси, розбили телевізор, що висів на стіні. І думка була, що це остання крапля..», – зазначив чоловік.
Херсонець додав, що це і стало тим сигналом, що потрібно вивозити сім’ю та дітей. Адже, за його словами, саме діти могли бути єдиним важелем впливу росіян на нього. Оскільки припиняти спротив російській окупації чоловік не збирався.
Марина Поліщук
