Наприкінці серпня очільник Одеси Геннадій Труханов дав інтервʼю італійській газеті Corrierre della Sera, в якому нібито заявив, що виступає проти знесення пам'ятника Катерині II (він же памʼятник Засновникам міста) і за пошуки компромісів з РФ.
Чому «нібито»? Бо одразу після публікації (яку підозріло оперативно підхопили російські ЗМІ) Труханов зазначив, що слова його не просто вирвано з контексту, а й відверто перекручено. Перша емоція: віриться не дуже, адже Труханов був депутатом від Партії регіонів, часто озвучував доволі проросійські наративи. Та якщо послухати аудіозапис розмови з журналістом Corrierre della Sera, у цьому дійсно пересвідчуєшся (що я на правах людини, яка вільно володіє італійською, зробила).
Утім, питань до Труханова через це не поменшало.
Що все ж таки робити з Катериною? Як перейменовувати одеські топоніми (їх десятки)? Як готуватися до зими та боронити місто в нових умовах?
Вишенька на торті – вирішила поставити меру Одеси питання від його давнього опонента, активіста Сергія Стерненка.
Повний текст інтерв’ю – до вашої уваги.
Соня Кошкіна, шеф-редактор LB.ua
«Вести переговори з нелюдями, які нас знищують, неприпустимо»
- Розпочнемо з вашого скандального інтерв’ю для італійського видання Corriere della Sera. Скандального, оскільки в ньому ви нібито заявили, що потрібно домовлятися з агресором, шукати якісь точки компромісу; що не потрібно зносити пам’ятники в Одесі, зокрема Катерині II тощо. Що це було взагалі? Як ви можете пояснити?
- Перш за все хочу сказати, що те, що викликало таку бурю емоцій в інформаційному просторі, – це фейк. Це неправда. Як мінімум, спотворена інформація, спотворена розмова з досить відомою, однією з передових газет в Італії.
Після того, що виробляють російські окупанти, агресори, нелюди на території нашої України, після Бучі, після того, що діється в Харкові, у Херсоні, Чернігові, що взагалі діється у всій нашій країні, говорити про переговори – це як мінімум неправильно. А якщо казати прямо – неприпустимо. Сьогодні з агресором може бути тільки одна розмова – військове протистояння, досягнення повного звільнення нашої країни і вигнання окупанта.
Я хотів би сказати, що сьогоднішня розмова – це не тільки моя відповідь на цю публікацію, не просто слова. Готовий підтвердити кожне слово повним аудіозаписом нашої розмови з італійським кореспондентом. Ба більше, буквально через два-три дні ми знайшли цього кореспондента, який брав у мене інтерв’ю. Я запросив його знову до нашого міста, до свого кабінету, попросив відповісти на деякі запитання під відеозапис. Спитав, чи йшла мова в нас (під час інтерв’ю. – С.К.) про якісь переговори з Путіним? На що кореспондент сказав, що розмови такої не було. Далі я продемонстрував цьому кореспонденту заголовки російських масмедіа про те, що Труханов закликав до переговорів. На його обличчі було помітно здивування, він сказав, що ми про це не говорили.
Пам’ятник Катерині ІІ в Одесі. Фото: «Суспільне»
Далі я попросив його пояснити заголовок «Путін божевільний, але любить Одесу». Бо, по-перше, я не казав, що Путін любить Одесу. По-друге, тут або були неточності перекладу, або це цілеспрямована фальсифікація чи підміна. На деякі питання, які мені були поставлені про ставлення до Одеси – наприклад, чому Одесу так не бомблять, як Харків, як Чернігів, – я сказав, що не знаю, чому так не стріляють, але, слава богу, що цього немає в Одесі. Чому він цього не робить – за Путіна, за його військових агресорів я відповісти не можу. Але одне, що мені зрозуміло, що Одеса дуже часто звучить у російських токшоу, ми бачимо обговорення в інтернеті, часто чуємо заяви тих чи інших політиків (російських. – С.К.), що вони прийдуть в Одесу. Одеса не сходить у них з язика. Тоді я сказав, що вони (росіяни. – С.К.) одержимі Одесою. Я не буду пояснювати різницю між словами «любов» та «одержимість», думаю, що грамотні люди розуміють, що одержимість – це абсолютно не любов.
Це те, що стосується двох основних тез, які подали (у виданні Corriere della Sera. – С.К.) як моє висловлювання і як мою думку. Я хочу, щоб і ви, і ті люди, які вас читають, зрозуміли, що вести переговори з людьми, або правильніше сказати з нелюдями, які сьогодні знищують, убивають українців, руйнують наші українські міста, я вважаю, неприпустимо. Неприпустимо після того, як перша ракета прилетіла на територію України.
- Чи правильно я розумію, що під час інтерв’ю був аудіо- і відеозапис і ви готові надати ці свідчення для того, щоб довести, що опубліковане не відповідає тому, що запитувалося?
- Саме так. Я готовий їх вам надати. А чому – поясню. Це важливе для мене питання. І не тільки для мене. Я думаю, воно важливе й для тих служб, які сьогодні боронять нашу державу.
Запис інтерв’ю для італійської газети. Фото: скріншот відео Corriere della Sera
З моменту повномасштабного вторгнення я дав сотні інтерв’ю провідним виданням Америки, Англії, Європи, і вони ніколи не викликали ніяких реакцій. Вони друкувалися, працювали на свою аудиторію. А тепер подивіться, що відбулося. Через дві-три години після виходу цього інтерв’ю (у Corriere della Sera. – С.К.) усі провідні російські масмедіа надрукували заголовок «Труханов закликав до переговорів». Отаке широкомасштабне віялове розповсюдження говорить – для людини, що має здоровий глузд – багато про що.
Хочу нагадати, що в нас є інформаційний фронт, який формує думку, який направлений на те, щоб роз'єднати, щоб посіяти між нами як мінімум суперечки, а як максимум – ворожнечу, зруйнувати ту єдність, до якої прийшли українці. Чомусь сьогодні деякі люди про це забули. Що ми маємо так само уважно ставитися і до цього фронту, триматися сторожко, особливо ті, хто так бездумно вхопився за російську версію цього інтерв’ю і передрукував його на своїх ресурсах.
Вони (росіяни. – С.К.) зробили свої висновки. Це припущення. Зробили з цього свою версію. Безапеляційну – «Труханов закликав!», «Труханов проти». Зробили все у ствердній формі, ніби це безапеляційне рішення. Це найрадикальніша брехня з того, що було.
Але засоби масової інформації, телеграм-канали в Україні передрукували брехню, яка була розповсюджена в Російській Федерації, країні-агресорі. Я вважаю, що це неприпустимо.
- Я поки що не бачила оригіналу запису й розшифровки, ви сказали, що надасте їх. Але ризикну припустити, що, можливо, тлом для таких формулювань стала ваша загальна репутація.
Ви були депутатом від Партії регіонів, підтримували проросійські наративи, але все ж змінили дискурс на проукраїнський з початком великого вторгнення. І для багатьох людей в Україні отакі трансформації з початком вторгнення – ваші, Олександра Вілкула, Ігоря Терехова тощо – були несподіваними. Усі думали, що ви, перепрошую, вата, але виходить, що ні. І от мені дуже цікава природа цієї трансформації.
Геннадій Труханов – колишній член Партії регіонів. Фото: odessit.ua
- Передовсім це аналіз свого життя, політичного я маю на увазі, коли вже дається визначення «вата», «патріот». Для мене завжди важливе значення мали вчинки. Тому й партія моя «Довіряй ділам» – довіряти треба вчинкам й оцінювати людину за вчинками, а не за суб’єктивною думкою когось, хто призначив себе патріотом і правом визначати – тільки за зрозумілими йому критеріями – де «вата», а де «патріот».
Партія регіонів була зареєстрована в Україні. Це не означає, що в Партію регіонів вступали виключно ті, хто прагнув у Російську Федерацію. Так, там були певні люди, які сьогодні показали своє обличчя. Ми розуміли, що можуть бути якісь дискусії всередині країни про те, як нам боротися з корупцією, як економічно розвиватися – це трапляється в демократичному суспільстві. Але є моменти в житті, коли такі дискусії просто зупиняються. У цьому випадку – коли щодо нашої країни проявляється агресія, коли нас не вважають нацією, коли сумніваються в нашій територіальній цілісності… Тоді всі внутрішні неприязні, особисті зокрема, мають відійти на другий план. Ми маємо всі об’єднатися і сказати: «Хлопці, ми розберемося потім. Розберемося у внутрішніх проблемах наших. Сьогодні ми маємо дати серйозну відсіч зовнішньому ворогу. А потім будемо займатися облаштуванням нашої країни, будемо дивитися, як продовжувати процес децентралізації, адміністративної реформи, медичної тощо».
У момент, коли йде війна (хоч я, як і всі мери, вважаю, що децентралізація має тривати), говорю як військова людина: влада має бути сконцентрована у Верховного головнокомандувача та командувача, які мають говорити сьогодні всім органам влади, що робити для перемоги. Ми всі маємо працювати на перемогу. Не на власний політичний рейтинг, не на свої інтереси, не на свої повноваження. Сьогодні в усіх нас повноваження зведені до мінімуму. Але в усіх нас є повноваження захищати свою країну. Кожен на своєму місці.
Президент Володимир Зеленський та міністр охорони здоров’я Віктор Ляшко в Одесі. Фото: facebook/Геннадий Труханов
«Викликало масу питань: чому ми віддавали Крим. Чому це відбулося так просто?»
- Готуючись до інтерв’ю, я не могла не поцікавитися в одного з головних ваших опонентів, Сергія Стерненка, що б він хотів у вас запитати. Якщо дозволите, процитую його запитання вам: «У 2014 році під час окупації Криму ви, Геннадію Леонідовичу, не змогли відповісти, що таке агресія і чи є Крим окупованим. Але говорили, що там є парламент і люди визначилися». Отже, Сергій Стерненко питає, чому ви тоді умисно заперечували агресію, про яку говорив увесь світ?
- Кожен реагує на якісь події в межах своєї компетенції, свого життєвого досвіду. Хтось почув щось і кричить, причому це стверджується безапеляційно. Був момент, коли мене спитали, що відбулося в Криму. Я відповів, що не був у Криму, коли це відбувалося.
…Соню, з усією повагою, відповідати на питання від Сергія Стерненка я не стану. Яким би не було це питання. Принаймні до нашої перемоги над росіянами. Відкладімо Стерненка на потім. Крим – це Україна. Так само, як і всі інші тимчасово окуповані території. Завжди я говорив тільки так.
Фото: facebook/Геннадий Труханов
- Депутати парламенту Криму заходили до сесійної зали під фізичним примусом. Їх було 47, а голосів за «незалежність» – 61. Результати сфабрикували фактично під дулами автоматів. Я дуже добре це пам’ятаю, оскільки тоді про це писала.
- Іде війна. Ми бачимо, як українці б’ються за свою землю. Сьогодні люди лягають під танки! Було ще інше питання тоді – до військових, і коли я розмовляв з тими агресивно налаштованими молодиками (які питали про окупацію Криму у 2014-му. – С.К.), я не міг і не хотів пояснювати, що я маю питання і які саме.
Давати оцінки заднім числом дуже складно. Треба бути очевидцем чи учасником подій, тоді можна щось стверджувати про якісь події чи очима очевидця їх коментувати. Ми не знаємо, що з того, що нам розповідали та що ми знали, було чи не було правдою. Але коли мені говорять, що «не було команди» захищати, вступати в збройне зіткнення з окупантами, зі Збройними силами, які зайшли з іншого боку, то скажу як людина, яка служила в армії, від курсанта до офіцера: не потрібні були ніякі команди.
Є варта, статут вартової і гарнізонної служб, який чітко регламентує дії вартового. І коли варта заступає на охорону військового об'єкта, їй не потрібні ніякі команди. Якщо порушено кордон поста, вартовий, рядовий солдат змушений захищати територію свого поста відповідно до складеної ним присяги. Ніякого наказу зверху – від виконувача обов’язків головнокомандувача, від великого генерала чи міністра оборони – не мало бути. Тому це все на той час викликало масу питань: чому ми віддавали Крим? Чому це відбулося так просто?
Постфактум сьогодні, мабуть, простіше міркувати, давати оцінку. Але, можливо, якби це тоді відбулося у Криму (мається на увазі протистояння. – С.К.), сьогодні не було б цієї ситуації.
Фото: facebook/Геннадий Труханов
Про пам’ятник Катерині, про Жукова в Харкові та Стіну героїв на Театральній площі
- В Одесі триває масштабна дискусія про необхідність знесення, перейменування пам’ятника Катерині II, він же пам’ятник Засновникам міста. У публікації Corriere della Sera, за версією італійського журналіста, ви говорили про те, що ці пам’ятники зносити не треба. Свої рекомендації дала облрада – прибрати. Є ще топонімічна комісія, яка теж виносить рекомендації, але ви самі маєте зайняти принципову позицію.
- Щодо Катерини, пам’ятника Засновникам міста й інших пам’ятників, про які іде мова… По-перше, я хочу сказати, що немає аж такої дискусії. Ця дискусія порушується обмеженим колом людей, які або хайпують, або хочуть схопити цю сьогоднішню хвилю. І це, на мій погляд, цинічно та блюзнірськи.
Щодо Катерини, як називають цей пам’ятник, дійсно, в інтерв’ю Corriere della Sera мені ставили це питання. Але там знову ж вирвана фраза з контексту, що «Труханов проти знесення». Так це пролунало у версії італійської газети. Насправді я сказав, що проти знесення… А далі йшло – проти варварського знесення пам’ятника. Розбивати його кувалдою або зносити його, як від мене вимагають деякі політики або суспільні організації, я не буду. Із цього взято фразу «Я проти знесення». Але є велика різниця. Я проти саме варварського знесення – не буду діяти, як вандали.
Щодо суті. Сьогодні, коли Російська Федерація, Путін напав на нашу країну, широкомасштабно вдерся зі своєю армією, звичайно, у суспільстві загострилися всі питання. У багатьох людей повністю змінилася думка про все російське і про все, що принесла нам війна. Звичайно, сьогодні досить справедливо постає питання, чому в Одесі має бути Катерина (мається на увазі пам’ятник. – С.К.), яка була російською імператрицею. Мій погляд на це... Зараз, як ви правильно сказали, засідає топонімічна комісія. Вона працює в досить серйозному, щільному режимі – сьогодні вона розглянула 200 вулиць, які необхідно перейменувати. Це не повний перелік цих вулиць, їх набагато більше. Але робота триває, думаю, що на найближчій сесії ми вже почнемо цю процедуру.
Радянські символи на фасаді залізничного вокзалу Одеси прикрили, але поки що не демонтували. Фото: Новини. LIVE
Але знову ж таки, щоб не припускатися помилок, ми проводимо цю роботу виважено. Сьогодні йдеться про перейменування вулиць, що мали російські назви, наприклад, Байкальська. Де Байкал, а де Одеса, але колись вона так була названа. Ми підготували висновки й рекомендації, відпрацьовано електронну карту – це велика робота, щоб потім почати процедуру перейменування. Скасувати назву простіше за все, але потрібно йти за процедурою – яку назву якій вулиці дати. Це ми робимо.
Тепер до Катерини. Щоб ми не уподібнювалися сьогодні країні-агресору, яка колись вирішила навести в себе лад, знісши пам’ятники варварськи, у результаті ми бачимо історію цієї держави. Вони просто пішли шляхом нацизму й фашизму. Сьогодні час переосмислення історії. Нашого ставлення. У кожного міста своя специфіка переосмислення. Але ми повинні прийняти рішення. 19 числа в нас почнеться процедура громадських слухань – висловлять свою думку мешканці міста. Паралельно з цим є пропозиція, щоб в Одесі – це не наша практика, не якесь ноу-хау – створити парки імперського та радянського минулого. Я не кажу про це у ствердній формі. Ми пропонуємо. Це було в історії. Так само, як є виставки художників різних епох. Можливо, треба піти таким шляхом. Але те, що буде ухвалено рішення, у мене немає сумнівів. Але рішення буде ухвалено цивілізовано.
Ми цей процес уже почали. Наприклад, в Одесі поруч із мерією є вказівники, які вказують відстань до наших міст-побратимів. Ми провели засідання виконавчого комітету, на якому в першу чергу вирішили звідти прибрати всі російські міста: Ленінград (тоді він так називався), Ростов, Москву. Ми ці міста прибрали, вони для нас сьогодні не міста-побратими.
Вказівники з назвами міст-побратимів Одеси. Фото: facebook/Геннадий Труханов
- Тільки таблички прибрали чи загалом статус?
- Таблички. Але за документами вони не є сьогодні нашими містами-побратимами. Зовнішня політика країни має бути зважена. Не може бути так, що зовнішня політика країни йде в одному напрямку, а міста приймають свої рішення.
- Щодо пам’ятника. Логіку «давайте приберемо пам’ятник в цивілізований спосіб» цілком можна зрозуміти. Але є одне «але»: приклад Харкова, де була схожа дискусія з пам’ятником Жукову: мер Терехов його активно захищав. Прибрати-залишити-перейменувати-перемістити – усе це тривало багато років. Але після масштабного вторгнення, коли всім уже все стало зрозуміло, вночі просто приїхали активісти, зняли того Жукова – та й по тому. Сильно я сумніваюся, що хтось у Харкові ще колись згадає про необхідність його повернути. Уже мовчу, що Жуков із Харковом узагалі ніяк не пов’язаний.
Те саме з Катериною. Звичайно, ваше право – ратувати за цивілізований спосіб, але градус кипіння вже такий, що може статися, як із Жуковим. І це буде правильно.
- Може бути й такий розвиток подій. І я приблизно здогадуюсь, які політичні сили можуть це зробити для того, щоб заробити собі дивіденди. Я цього не виключаю.
- Господи, то навіщо до такого доводити?
- Є історія. Ви навели приклад Жукова, який не має жодного стосунку до Харкова. Катерина, хочемо ми того чи ні, підписала указ про заснування нашого міста. Це пам’ятник Засновникам міста, у тому числі і їй.
Пам’ятник маршалу Жукову в Харкові. Фото: Вікіпедія/Avaness
- То зніміть її з постаменту. Відправте в парк історичного періоду, про який ви казали, і забудьте! В історії 20 сторіччя є багато прикладів, коли постаменти використовувалися багаторазово. Не прибирайте постамент, приберіть Катерину й підніміть туди когось іншого – як містяни вирішать.
- У 1873 році, здається, якщо мені не зраджує пам’ять, на цьому місці був один з найбільших і найкрасивіших фонтанів у місті.
- Фонтан – це точно краще, ніж Катерина.
- Як вам пояснити? Ми пройдемо цю процедуру. Усе буде зроблено цивілізовано, правильно й красиво. Щоб надалі ні в нікого не виникало сумнівів. Мені не надане право робити це одноосібно. Мені говорять сьогодні: «Геннадію Леонідовичу, якщо ви це зробите, вас почнуть поважати». Але я ж не хлопчик. Я не схожий на політика-початківця.
Я розумію все. Ми зробимо цей крок.
Ще приклад. От у нас біля Оперного театру – на Театральній площі – є Стіна героїв Радянського союзу-захисників Одеси, Стіна кавалерів Ордена слави-захисників Одеси.
Ще до війни було проведено засідання виконавчого комітету, оголошено конкурс, щоб цей комплекс перенести в місця героїчної Одеси – на Алею слави, на площу 10 квітня, пов’язані зі звільненням міста від фашистів. Ми не маємо права забувати імена людей, які віддали своє життя, звільняючи й захищаючи Одесу від нацизму. Але для цього існують інші місця, точно не Театральна площа. Сьогодні готується проєкт, як це буде зроблено – скоріше за все, воно буде зроблено в такому самому стилі, бо це історичний центр – будуть відреставровані фасади (безпосередньо на Театральній площі та довкола). А ці герої переїдуть в інше місце – де одесити зможуть їх згадати. Одеса пам’ятає та шанує героїв, які її захищали. Оце я називаю цивілізований підхід, розумієте? Коли ми це зробимо – пишатимемося собою.
- А коли ви це зробите? (йдеться про слухання стосовно Катерини Другої).
- З 19 вересня починаємо процедуру. Приймаємо рішення і діємо відповідно до планів, які напрацювали.
Фото: facebook/Геннадий Труханов
- Чи правильно я розумію, що особисто ви підтримуєте ідею прибрати Катерину II з постаменту в центрі Одеси й перенести кудись у нове, спеціально створене місце? А на її місце поставити щось нове чи взагалі нічого – як, наприклад, у Києві замість пам’ятника Леніну, який знесли в 14-му році, постамент залишається, а на ньому чи десь поруч періодично експонують витвори сучасного мистецтва? І хто захоче познайомитися з Катериною, зможе це зробити на новому місці?
- Так.
- Нарешті розібралися, ок.
Про підготовку до зими: «Пів року війни нас багато чого навчили»
- Поговорімо про поточну ситуацію в місті, про оборону Одеси. Наскільки, звісно, про це можна говорити на тлі останніх подій на південному й східному фронтах. Є така думка, що від темпів нашого контрнаступу багато в чому залежать перспективи Одеси. Мовляв, якщо на сході й півдні у наших воїнів усе буде ок, Одеса спокійно переживе зиму. Якщо ні – розвідки не виключають наступу росіян на Миколаїв і потім на Одесу. Як ви готуєтеся до різних варіантів сценаріїв?
- Дійсно, ми вже на порозі осінньо-зимового періоду, коли всі міста, уся Україна готується до опалювального сезону. Минула ніч стала для нас повчальною в плані поведінки агресора, окупанта (11 вересня російські окупанти вдарили по об'єктах енергетичної інфраструктури України, через що низка населених пунктів одразу в кількох областях залишилися без світла та води. – С.К.). І ще раз підтвердила варварське ставлення до всього живого на території України. Завдано ударів по об’єктах критичної інфраструктури, атаковано теплоелектростанції в багатьох містах України. Завдаючи таких ударів, наші вороги прекрасно розуміють, що це не військові об’єкти. Це об’єкти, які забезпечують життєдіяльність міст. Тому їхні цілі, завдання і те, з ким вони борються в Україні, зрозумілі. Вони борються з народом України. З нами.
Тому ми вживаємо всіх можливих заходів, готуємося до того, щоб забезпечити людей теплом. Я не говоритиму про особливості Одеси, але слабкі місця, ми забезпечили роботу в першу чергу лікарень, шкіл, якщо буде навчальний процес, інших соціальних установ. Та житловий фонд. Якщо не зможемо забезпечити, готуємо пункти обігріву. Сьогодні (12 вересня. – С.К.) була чергова нарада, я вислухав представників підрозділів міського господарства щодо того, на якому етапі ми перебуваємо. Тож до зими готуємося.
Котельня «Південна-1», Одеса. Фото: dumskaya.net
- Востаннє ми з вами говорили наприкінці березня, тоді ситуація була геть іншою. Чи відрізняється рівень вашої підготовки, розуміння необхідних реакцій – особливо з огляду на те, що останніми днями ворог активно атакує об’єкти інфраструктури, пов’язані з постачанням води, електроенергії тощо – від того, що було пів року тому?
- Звичайно. Війна багато чого нас навчила. У нас немає активних бойових дій, але ми завжди готові до найгіршого розвитку подій. Я маю на увазі, якщо, не дай боже, місто буде оточене. З того часу, коли ми з вами говорили, проведена титанічна робота. У нас сформовано запас медикаментів, продовольства. Ми змогли придбати велику кількість генераторів, щоб забезпечити електропостачання в разі відсутності світла. Ми вдосконалили нашу систему бомбосховищ і безпечних місць для населення. Щодня готуємось і готуємось. Міська влада не розслабилася.
Завдяки Збройним силам, які успішно воюють у Харківській області, на Херсонському напрямку, ми маємо надію, що перебуваємо в безпеці та захищені сьогодні.
- Наскільки я знаю, ви допомагаєте Миколаєву. Миколаїв – фактично форпост Одеси.
- Так, ми це чітко розуміємо. Тому щойно в Миколаєві перебили водопровід, водозабірна станція залишилася відрізаною від міста, ми відіслали туди наявні водовозки, щоб вони забезпечували людей водою. Жоден із наших водіїв, а водії на водовозках – це цивільні особи, не відмовився поїхати в місто, яке дуже часто та щільно обстрілюється артилерією та ракетами.
Позавчора бригади Одесміськради виїхали в Миколаїв – вони допомагають забезпечувати роботу поліклініки, медичного закладу, де внаслідок ракетного обстрілу вибито вікна, пошкоджено дах і не вистачає ремонтних бригад, щоб наводити лад після прильотів у муніципальних закладах.
Також ми відправили Миколаєву три пристрої для очищення води, які нам під час війни передало місто-побратим Йокогама як гуманітарну допомогу (всього нам Йокогама передала 33 установки), за допомогою яких можна під'єднатися до водойми й отримувати звідти питну воду. Вода справді стає питною – ми проводили дослідження, і лабораторія нам підтвердила якість очищення.
Пристрій для очищення води від міста-побратима Йокогама. Фото: omr.gov.ua
Є ще низка запланованих заходів. Я вже не говорю про те, що з 41 тисячі осіб, які зареєстровані в Одесі, – 13 тисяч миколаївців, серед них майже 4 тисячі дітей. Ми піклуємося про цих людей, вони стоять на обліку, ми забезпечуємо їх роботою. Одеський ринок праці працевлаштував більш як 260 людей, які перебувають в Одесі.
- 260 лише? Чому така мала кількість?
- Ми можемо працевлаштувати більшу кількість людей – у нас є близько тисячі вакантних місць. Але не всі хочуть працювати, хтось не може, хтось займається дітьми, хтось перебуває в стресі через усі події. Але одеський ринок праці працює чи не цілодобово. Ми надали тисячу вакансій. З тих 260 працевлаштованих 43 – це вчителі, влаштовані в Департамент освіти та школи, і ще близько 40 – медичні працівники, які працюють у лікарнях. На третьому місці – працівники міського господарства, хто працював раніше в сфері ЖКГ, фахівці робітничих спеціальностей нам дійсно потрібні.
Мені важко сказати, але можливість влаштуватися сьогодні на роботу в Одесі є. Ми навіть закликаємо до цього. В усіх наших гуманітарних центрах – а їх в Одесі чотири, у кожному районі міста – причому вони є, мабуть, взірцем взаємин із людьми, які потребують підтримки: ці центри сумарно в день обслуговують більш як 2 тисячі сімей, які звертаються за допомогою. У кожному центрі, окрім того, що надають допомогу, пропонують працевлаштування. Результат поки що не такий, який хотілося би бачити, але зараз, наприклад, люди почали активніше влаштовуватися на роботу. Я це пояснюю тим, що люди приїжджали в паніці, і їм було не до роботи. Їм треба було хоча б десь речі залишити, зрозуміти, звідки взагалі на цю роботу ходити. Оскільки лише за останній тиждень працевлаштовано більш як 50 людей з 260. До цього в нас було 10-15 людей (на тиждень. – С.К.).
Сім'ї з Миколаєва прибули на залізничний вокзал Одеси, 2 червня 2022 року. Фото: EPA/UPG
«Ціна помилки і неприйняття нас до ЮНЕСКО дуже велика»
- Одеса – місто морське. Нещодавно був розблокований експорт зерна, якусь його частину вже вдалося вивезти. Але про курортний сезон навіть говорити недоречно...
- Дійсно, сьогодні, за тією інформацією, що я маю, близько 100 суден були залучені до експорту зерна з одеських зерносховищ. Вивезено 2,7 млн тонн. Це досить значний результат.
Акваторія навколо Одеси дійсно була замінована, деякі пляжі також. Це викликало в нас побоювання, як провести сезон. Ми не називаємо його курортним, зараз не до курортів – коли за 100 кілометрів від Одеси гинуть наші захисники. Скажу, що моя думка була тоді: оскільки ми воюємо, треба закривати Одесу, тому що люди зі всієї України – чи за звичкою, чи як – їдуть хоча би подивитися на море.
- Серйозно?
- Ну звичайно, що було. Люди о 5-6-й ранку вже приходять на море – хоча би поруч із пісочком, десь у насадженнях, зеленій зоні – розстелити підстилку, щоб подихати повітрям. Були залучені колосальні сили Національної поліції, яка пояснювала людям, що не треба це робити.
- Нещодавно виникла ініціатива внесення історичного центру Одеси до Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. Знаю від її ініціаторів – активістів, що панує думка, ніби надання історичному центру міста такого статусу може захистити його від бомбардувань. Ну хоча б умовно.
За процедурою, відповідна комісія ЮНЕСКО приймає рішення раз на два роки. Наприкінці 2021-го до списку нематеріальної спадщини було внесено кримськотатарський орнек. Наступним мав стати – аж у 2023 році – борщ. Але як ми знаємо, буквально кілька місяців тому процедуру змінили – і борщ нині в ЮНЕСКО. Тож ідея з центром Одеси вже теж не виглядає аж надто фантастичною та відтермінованою.
- Насправді ініціатива щодо ЮНЕСКО була моєю. Я радий, що ми її розпочали. І ще більше радий, що до нас доєдналися небайдужі люди, які люблять своє місто. І ми змогли з достатньо суперечливими людьми, які по-різному дивляться на історію Одеси, дійти єдиної думки, що нам потрібно об’єднатися, щоб це (подати заявку. – С.К.) зробити.
Фото: facebook/Геннадий Труханов
З того, що зроблено: ми майже пройшли дорожню карту й сьогодні підходимо до завершальної першої стадії – підготовки номінаційного досьє. Воно має відбутися в середу (21 вересня. – С.К.), коли ми зберемося на нараду. Я вдячний італійцям, грекам, усім абсолютно – а це вже понад 20 міст, які висловили Одесі підтримку й направили в ЮНЕСКО свої листи з проханням підтримати. Це здебільшого європейські міста, але є й американські – Маямі, наприклад, а також Йокогама (Японія).
Однак маю все ж таки сказати, що нас будуть оцінювати люди, які, можливо, і переживають за нас (я сподіваюся, що вони переживають за Україну), але це історики, вони звертають увагу на якісь критерії, за якими ЮНЕСКО визначає. І сьогодні будь-який рух в архітектурному ареалі нашого міста чи якась думка може по-різному трактуватися. Я так досить обережно натякаю…
Ми сьогодні вивіряємо кожен свій крок. Тому що ціна помилки й неприйняття нас до ЮНЕСКО дуже велика. Ми вперше історично перебуваємо за два кроки від цього. Це абсолютно новий етап нашого міста. Абсолютно новий. Я впевнений, що нам має вдатися, тому що ми вклали в це все. І я хотів би, щоб ми сьогодні сконцентрувалися на цьому. Щоб суспільство сконцентрувалося на цьому. Давайте ми пройдемо цей шторм, цю ділянку, і на тихій воді все зробимо.
Тэги: