«Людям тяжко. Але вони не бояться. Чи незламні» - як живуть звільнені херсонські села

Війна торкнулася кожного населеного пункту Херсонщини. Це 49 громад, майже 700-т населених пунктів. Наразі, лише 26 населених пунктів з 3-х територіальних громад деокуповані. В частині тих населених пунктів, з яких ворога вибито, починає налагоджуватися, ні - не мирне життя, а життя на лінії фронту. Життя, в якому на перший план виходять прагнення вижити, допомогти і віра в найкраще. Є населені пункти на звільненій від ворога території області, де не можливо зараз навіть намагатись налагодити якесь життя. Села фактично стерті з лиця землі…

Херсонський волонтер Володимир Багненко, днями з вантажем гуманітарної допомоги, відвідав декілька населених пунктів Херсонської області, підконтрольних України. Далі - про життя в херсонських селах від першої особи .

Здатність до самоорганізації і взаємодопомоги відрізняє українців від росії, запевняє Володимир: «Люди. Вони продовжують жити та зберігають оптимізм. Кожен у селі має город. Багато людей почали волонтерити. Я приїхав і познайомився десь із 10 різними волонтерами. Взагалі, ця українська здатність об'єднуватися і ставати єдиним цілим мене нескінченно надихає. І допомагати безкоштовно.

Їхні хати бомблять. А вони об'єднуються у групи та допомагають один одному.

Наприклад, місцеві, не приїжджі, створили центр волонтерської допомоги, де збирають овочі, продукти. Найбільше мене здивувало те, що вони зібрали велику машину та відправили нашим солдатам до Северодонецьку.

І в цьому наша сила.

У Росії немає волонтерства. Нема людей, які роблять щось.

Це взагалі суперечить їхньому духу».

Волонтер розповів про проблеми з паливом та продуктами. Про те, що змушує людей залишатися в своїх домівках на лінії фронту і що їх заспокоює:

«- Палива немає. Щоб отримати паливо, треба їхати до Апостолова. Дадуть 10 літрів - спалю 6».

Це каже мужичок, якого ми підібрали по дорозі. Має невелику сумку. Йому набагато вигідніше їздити попутками.

Каже, що прилетіло до сусіднього села. Перебило газову трубу. Дитину поранило.

- А що у вас працює?

- Два магазини на село.

Їду, гадаю. Як це - жити із 2 магазинами на весь населений пункт.

- І як люди живуть?

- Ну шо. Є пенсія і є своє господарство. Там овочі, фрукти. Достатньо, щоб вижити.

Я мовчки дивлюсь на дорогу та слухаю його.

- А у кого пенсія налічкою, то приносить листоноша.

- Магазини всі працюють до 14. А магазин Абсолют – до 18-тої.

Люди переїхали до тих районів, які не бомбили. Розговорилися з однією матір'ю.

Вони об'єдналися. І вона забрала дітей. Із села виїхало десь чверть населення. Багато хто, з ким говорили, відповідають чому не виїжджають:

- А куди їхати? Родичів нема. Знайомих нема. Кому ми там потрібні?»

Гнітючий стан викликають кадри зруйнованого будинку сімейного типу у Нововоронцовці. Як зазначає Багненко, будинок повністю розбомблений, ймовірно били цілеспрямовано, хтось навів. На щастя, 22 дітей, які у ньому перебували, встигли вивезти: «По дитячому будинку сімейного типу у Нововоронцовці гатили цілеспрямовано. Тричі. Таке відчуття, що точно знали куди і хтось наводив. Бо всі дома поруч - цілі».

Але й в таких жахливих умовах українці незламні й вірять у перемогу над ненажерливим звіром, що вдерся да наших домівок:

«Людям тяжко. Але вони не бояться. Чи незламні. Я це зрозумів після розмов із 3-ма різними сім'ями.

- А як ви боретеся зі страхом?

- Я п'ю чай із м'ятою. І висаджую троянди.

Люди чекають на перемогу. Чекають на ЗСУ. І роблять те, що можуть», - підсумовує Володимир Багненко.