До річниці повномасштабного вторгнення Росії в Україну – як проводилися життєзабезпечення й оборона Миколаєва, розповідає «Укрінформ».
Ще на початку повномасштабної війни одним із пріоритетів російських військ було захоплення всього півдня України і створення «коридору» до Придністров’я. Ворог відносно швидко взяв Херсон, але далі на його шляху став Миколаїв. Спочатку вороги атакували місто в лоб – їхні танкові колони доходили до центру міста, та, залишивши після себе спалену бронетехніку, відступили. Далі почалися спроби обійти обласний центр через Вознесенськ і Баштанку. Однак і там були відбиті.
Побачивши, що штурмом Миколаїв взяти не вдається, ворог перейшов до тактики довготривалої осади. Почалися щоденні обстріли міста РСЗВ і ракетами, які продовжувалися понад 8 місяців. А на додаток, місто відрізали від питної води.
Та Миколаїв вистояв. Далі – розповідь про тих, завдяки кому це сталося.
ГЕНЕРАЛ, ЯКИЙ СТАВ СИМВОЛОМ МИКОЛАЄВА
Дмитро Марченко, позивний «Марчелло». Бойовий генерал, кіборг, людина, яка здобула величезну повагу серед жителів Миколаєва. Ми завдячуємо йому тим, що місто вдалося відстояти, коли російська навала намагалася оточити й окупувати його у березні 2022 року. Особисто я добре пам’ятаю бігборди, встановлені на узбіччях доріг, з написом: «Миколаїв – герой. Марченко з нами». Це вселяло надію, що місто не пустить ворога і залишиться українським.
Фото: Adrien Vautier/Le Monde
Генерал грамотно організував оборону міста, яку загарбники так і не змогли подолати, хоча мали значні переваги в живій силі й техніці. В цьому переконаний і народний депутат України, полковник СБУ Роман Костенко, який також допомагав в обороні Миколаєва. Він каже, що місто дійсно встояло саме завдяки генералу Марченку, зокрема й тому, що той налагодив комунікацію між різними підрозділами ЗСУ і теробороною. За словами Костенка, Марченко з власної ініціативи був призначений комендантом міста. Важко передбачити наслідки для Миколаєва, якби цього не сталося. Адже у перші години і дні тут взагалі не було лінії оборони як такої – йшли хаотичні бої.
Попри свою визначну роль, генерал, відповідаючи на запитання журналістів, завжди казав, що це не він герой, а солдати й офіцери, які знаходилися в окопах і біля гармат. А ще – місцеві люди, які не лише годували й обігрівали бійців, а й облаштовували укріплення та чергували на блокпостах.
«Я просто був адміністратором, якщо бачив якусь прогалину, то корегував», – не втомлюється повторювати генерал.
Марченко народився у місті Вознесенську на Миколаївщині, тому знає цю місцевість як свої п’ять пальців. І хоч війна застала його в Києві, він одразу зв'язався з керівництвом ЗСУ і 25 лютого вже був у Миколаєві. І те, що побачив, не порадувало бойового офіцера.
Пізніше в своїх інтерв’ю він згадував, що в перші дні повномасштабного вторгнення росіян Миколаїв дійсно охопила паніка. Він буквально «схопив за руку» одного з місцевих жителів, який прямо на його очах намагався зняти український прапор зі словами, що, мовляв, вони вже у Херсоні, тож скоро будуть тут. Не секрет, що деякі чиновники, у тому числі й керівники силових структур, спішно покидали місто, замість того, щоб організовувати його захист. Одного з них навіть затримали на блокпосту. Але вже за лічені години, у тісній співпраці з місцевою ОВА, генерал запровадив низку жорстких заходів – і панічні настрої вдалось загасити.
Паралельно йшла підготовка до відбиття ворожого штурму. Миколаїв і прилеглі території поділили на сектори. Для оборони кожного з них виділили конкретний військовий підрозділ. Майже всі наявні в місті екскаватори відправили рити траншеї, на кожному небезпечному напрямку з'являлися укріплення з бетонних блоків і загородження з протитанкових їжаків.
«Ворог мав чисельну перевагу і наступав двома угрупованнями. Та колона, що атакувала Миколаїв з боку Херсона, мала у своєму складі біля 2000 одиниць техніки. Інша група, яка пішла в обхід, складалася з 1300 одиниць», – пригадує Марченко.
4 березня до військового летовища у Кульбакіно, що на околиці Миколаєва, вдерся один з авангардних підрозділів росіян. Але оскільки він був відносно невеликим, то генерал припустив, що це відволікаючий маневр ворога. А тому відправив туди тільки кілька протитанкових розрахунків, які були сформовані з патрульних поліцейських. У той же час найбільш боєздатні наші частини зосередились зовсім в іншому місці. І це спрацювало – вони завдали нищівного удару по головних силах ворога.
Фото: Міністерство оборони України
Майже одночасно з атакою з боку Херсона війська агресора спробували обійти Миколаїв із півночі. Передові загони цього угруповання росіян впритул підійшли до Вознесенська. Цей населений пункт мав стратегічне значення і контроль над ним дозволяв ворогу продовжити реалізацію подальших планів. По-перше, використовуючи тутешній міст, можна було переправитися через Південний Буг і нанести удар у тил Миколаєву, а також наступати на Одесу. По-друге, недалеко Південноукраїнська АЕС – пріоритетна ціль ворога.
Вознесенськ обороняла 80-та десантно-штурмова бригада. Марченко згадував, що її командир звернувся до нього з проханням завадити підходу резервів росіян, а з передовими частинами вони впораються. Так і сталося: наша арта буквально рознесла колони з підкріпленням, а ворожий авангард, не дочекавшись підмоги, був розбитий і відкинутий.
«Марчелло» наголошував, що ворога відкинули від Миколаєва ще й тому, що військові мали добре налагоджену комунікацію із керівниками громад та місцевим населенням. Тероборона безстрашно била ворога ще на підходах до міста.
А ще Марченко впевнений, що хороший командир повинен не лише брати ініціативу на себе, а й відстоювати свою точку зору перед вищим командуванням. На підтвердження цієї тези він приводить приклад з Південнобузьким мостом – єдиною переправою через Південний Буг, яка з'єднує Миколаїв з Одесою. Вісім разів йому давали команду підірвати міст. Але генерал увесь час знаходив аргументи, щоб переконати командування у тому, що цього робити не можна.
І його таки почули – міст не лише вцілів, а за довгі місяці війни став своєрідною артерією, яка з’єднувала прифронтове місто з «великою землею». Адже саме через Одесу до Миколаєва доставляли гуманітарні вантажі, продукти та воду, коли росіяни підірвали водовід Дніпро-Миколаїв. І саме ця переправа стала тієї дорогою, через яку десятки тисяч миколаївців змогли покинути місто і переїхати в більш безпечні регіони або за кордон.
Фото: Роман Костенко
А ще Дмитро Марченко буквально підживлював захисників Миколаєва своєю сміливістю.
«У нього просто немає страху. Він приїхав у місто, звідки всі тікали», – згадує очільник Миколаївської ОВА Віталій Кім, який із перших днів війни працював поряд з генералом.
Коли у травні жителі Миколаєва дізналися, що Марченка перевели «на іншу роботу», це збурило соцмережі й люди засипали місцевих керівників вимогами повернути генерала. Адже вважають його своєрідним символом міста. І, без перебільшення, всі полегшено зітхнули, коли у липні він знову повернувся, щоб брати участь в обороні міста, хоча й з дещо іншими повноваженнями.
ДОБРОГО ВЕЧОРА, МИ З УКРАЇНИ!
Ця фраза зараз відома усій країні і навіть далеко за її межами. Але вже мало хто пам’ятає, що першим її почав промовляти, вітаючись зі своїми підписниками у Телеграмі, голова Миколаївської обласної військової адміністрації Віталій Кім, який теж зіграв величезну роль в обороні Миколаївщини. І хоч він неодноразово запевняв, що не є її автором, бо вона з відомої пісні, але саме з його легкої руки ця фраза стала крилатою.
Його ранкові та вечірні звернення до мешканців Миколаївщини відігравали роль заспокійливого. Багато хто в перші тижні війни з ними засинав і прокидався. Його наповнені позитивною енергетикою відеоролики піднімали моральний дух всім українцям. Навіть у критичні моменти він з оптимізмом і часто навіть з гумором розповідав про непрості ситуації на фронті та в тилу. І це змушувало багатьох повірити у свої сили та переконатися, що ворог не такий вже сильний і страшний, тому ми обов’язково вистоїмо. А коли з якихось причин пан Віталій хоча б один день не виходив «в ефір», його засипали питаннями: що сталося?
Кім навіть став героєм мемів. Особливо користувачам соцмереж сподобалося його фото з ногами на столі в різнокольорових шкарпетках, яке він виклав у своєму пості.
Але, попри зовнішній спокій, миколаївці добре пам’ятають, що в його повідомленнях були й інші висловлювання, які відображали драматизм тих днів:
«Готуємося до кругової оборони міста, збираємо усі сили по периметру».
«Увага, в бік Миколаєва направлені «Смерчі».
«На околицях міста ворожі танки, ЗСУ працює».
«Ворог увійшов до міста. Але без паніки, ми зараз їх відіб'ємо».
«Орки лізуть знову. З боку пивзаводу (Кульбакіно) атака танків. Вступили в бій».
«Мерзота! У нас перші втрати серед цивільного населення».
І чи не найважливіше: «Окупантів вибили із міста, маємо багато трофейної техніки. Все під контролем!».
Крім того, коли була загроза вуличних боїв, Кім закликав мешканців зібратися і розподілитися по групах: фізично сильні та активні мають допомагати блокпостам. Інші шукають місця на дахах, звідки можна кидати запальні суміші. А ще очільник області був упевненим, що загарбників не можна залишати у спокої. Вони мають пам'ятати, що їх тут убивають.
«Тому я прошу вас робити так, щоб вони постійно були у напрузі. Нині саме час зупиняти колони і палити. Не давайте їм спати! Повідомляйте координати розташування та переміщення ворожої техніки», – спокійним голосом закликав Кім зі свого Телеграму.
Ці й багато інших звернень мобілізували людей, спонукали діяти, не давали опустити руки у перші, найбільш загрозливі, дні війни. Тоді, відгукнувшись на його заклик, містяни розклали практично на всіх перехрестях Миколаєва купи старих шин і готові до використання пляшки з «коктейлями молотова». До речі, лише нещодавно комунальники їх прибрали.
«Наше завдання – їм завадити. Вони не орієнтуються на нашій місцевості. Вночі, коли бачимо колону – палимо її! Давайте запалимо цю ніч!» – не втомлювався повторювати Кім.
Після провалу спроб штурму ворог перейшов до осади міста. Почались систематичні обстріли з застосуванням РСЗВ і ракет. Влітку, коли ворог проводив масовані обстріли міста ракетами С-300, Кім закликав миколаївців надавати будь-яку інформацію, яка допоможе знешкодити ворожих корегувальників вогню. Ця ініціатива теж отримала широку підтримку – тільки за одну добу від жителів міста надійшло 96 повідомлень про можливих ворожих агентів. Останнім часом Кім знизив свою активність у соцмережах, бо, за його словами, має інші завдання, пов’язані з відновленням регіону. Але його роль у боротьбі проти ворога залишається надважливою.
ТІ, ХТО ВРЯТУВАВ ВІД СПРАГИ
12 квітня 2022 року у Миколаєві відбулася подія, яка, без перебільшення, стала однією із найскладніших в житті півмільйонного міста – воно залишилося без централізованого водопостачання.
Першими масштаби катастрофи зрозуміли працівники миколаївського водоканалу, які побачили зміну тиску в системі. Відразу запідозрили неладне, адже добре розуміли, що водозабір, який забезпечує водою місто, знаходиться на окупованій Херсонщині, й ворог не втратить можливість його зруйнувати. А вже наступного дня стало зрозуміло, що зруйновано водовід Дніпро - Миколаїв. Ця проблема значно ускладнила і без того непросте життя місцевих мешканців під час війни.
Фото: МКП «Миколаївводоканал»
Генеральний директор МКП «Миколаївводоканал» Борис Дуденко пригадує, що вони практично одразу почали шукати альтернативні джерела забезпечення водою, хоча ще жевріла надія, що вдасться домовитися з росіянами про ремонт. Проте вона виявилася марною. А попереду було спекотне південне літо, і всі розуміли, що безводдя загрожує не лише елементарному виживанню міста, а й виникненню епідемій.
Місцева влада почала активно шукати вихід. Але найбільше навантаження по забезпеченню міста водою лягло саме на плечі працівників водоканалу. Вони почали бурити свердловини, розконсервовувати старі джерела, облаштовувати місця для забору води. Крім того, поповнювали свій парк водовозок, які щодня розвозили містом сотні кубометрів питної води.
Щоправда, згодом з’ясувалося, що підземних вод у Миколаєві недостатньо, щоб забезпечити місто. Кількість води, яку вони можуть дати, не перевищує 10% від потреб. Але команда Дуденка не здавалася. Було прийнято рішення почати заповнювати трубопровід солоною водою з лиману. Хоч її й не можна пити, але на санітарно-побутові потреби вона годиться. Хоча фахівці розуміли, що солона вода додасть неабияких проблем, а, відповідно, і роботи. Так і сталося.
Вже за два місяці різко зросла кількість поривів мереж. Якщо до війни у Миколаєві на добу їх було у середньому по три, то зараз їх фіксують по 15-20. Але працівники підприємства, навіть попри постійні обстріли, постійно ремонтували, ремонтували і ремонтували. Роблять це донині. Їхні робочі дні майже ніколи не завершуються вчасно, бо як тільки ліквідовують один порив, одразу ж з’являється новий.
Фото: МКП «Миколаївводоканал»
Більше того, ці люди, даючи нам воду, нерідко ризикують життям. Скажімо, під час ремонту водогону Дніпро-Миколаїв, в результаті наїзду на протитанкову міну підірвався їхній службовий автомобіль КамАЗ. На щастя, тоді ніхто не постраждав. Але на підприємстві кажуть, що з початку війни в результатів обстрілів двоє працівників таки отримали травми.
«Якщо у трубопроводі якийсь час знаходиться солона вода, то процес корозії, який і так там присутній, максимально прискорюється. Більше того, навіть заміна солоної води на прісну вже особливо нічого не змінить, хіба що корозія пригальмується. Отож виходом з ситуації є лише стовідсоткова заміна труб», – каже Борис Дуденко.
При цьому він зазначає, що це дуже не простий і важкий шлях, бо потребує багато роботи й коштів. Адже у Миколаєві налічується 1200 кілометрів водопровідних та 800 кілометрів каналізаційних мереж. Тому спокій цьому колективу, як кажуть, тільки сниться.
«УКРПОШТА»: І ГРОШІ, Й ЇЖА, І ЗВ'ЯЗОК
Навесні 2022 року в Миколаєві було дуже тривожно. Перші штурми росіян наші оборонці відбили, але ворог не полишав спроб його захопити і посилював обстріли. Місто зазнавало значних руйнувань, було чимало жертв та постраждалих. Зачинялися магазини, аптеки, заклади харчування і сфери обслуговування.
Тому коли на початку травня з’явилася інформація, що відкривається нове відділення «Укрпошти», це викликало і здивування, і захоплення. Тоді презентувати його приїхав генеральний директор АТ «Укрпошта» Ігор Смілянський. На моє запитання, чи доречно це робити у такий час, він відповів, що це важливий позитивний сигнал місцевим мешканцям від державної компанії про те, що місто тримається і його нікому не збираються здавати.
Більшість відділень «Укрпошти» на Миколаївщині працювали і надавали послуги протягом всього часу з початку війни, подекуди навіть там, де через бойові дії було відсутнє світло та інші комунальні вигоди.
«Як відомо, росіяни намагалися оточити місто і багато хто побоювався окупації. Тому певна кількість наших працівників евакуювалися, ще хтось боявся ходити на роботу через обстріли. Але, попри брак кадрів, ми втримали ситуацію, продовжували працювати і надавати послуги. Щоправда, довелося вносити корективи: скорочували робочі часи, бо погано ходив громадський транспорт і люди не могли вчасно доїхати додому, відмовились від роботи вночі тощо», – розповідає директор Миколаївської дирекції АТ «Укрпошта» Єгор Косоруков.
За його словами, по-іншому й не могло бути, адже «Укрпошта», окрім всього іншого, виконувала ще й важливе державне завдання – платила пенсії. Цю функцію вона виконували навіть на тимчасово окупованих територіях (ТОТ), відшукуючи різні шляхи.
«І хоч на ТОТ наші відділення закрилися, але робота була організована таким чином, що люди, які там залишалися, все одно могли отримати пенсію. Для цього використовували різні методи, які не афішували, щоб ворог не завадив роботі», – розповідає Косоруков.
До речі, це стосувалося й окупованої Херсонщини, якій миколаївці підставили плече у важкі часи.
Ще одним важливим завданням поштарів під час війни стала доставка товарів. Сьогодні багато речей першої необхідності можна придбати як у відділеннях, так і у листонош, які можуть принести додому продукти, засоби гігієни тощо. Війна змінила і ставлення до пересувних відділень, які почали виконувати важливу соціальну функцію. Адже у невеликих населених пунктах їх чекали не лише, щоб отримати пенсію чи відправити посилку. З початку війни там позачинялися магазини і подекуди навіть ніде було купити хліба. Тому поштовики дуже виручали.
Після деокупації населених пунктів Миколаївщини у поштовиків роботи побільшало. Сьогодні, за даними «Укрпошти», у 97% деокупованих населених пунктах області відновлено роботу відділень. Наразі в області їх працює 116 стаціонарних та 67 пересувних.
Розповідь про працівників Миколаївської дирекції АТ «Укрпошта» була б неповною, якщо не згадати про їх участь у випуску та розповсюдженні поштових марок, присвячених боротьбі нашого народу проти російських загарбників. Адже одна з перших презентацій і погашень популярної марки «Руський воєнний корабль іди на х-й» відбувалась саме у прифронтовому Миколаєві. Тоді її погасили прямо на капоті захопленої у ворога бронемашини «Тигр». Потім це стало доброю традицією – гасити марки на бойових машинах.
Цікава деталь: наразі «Укрпошта» проводить голосування, щоб визначити найкращу марку України 2022 року. Серед претендентів дві марки: «Доброго вечора, ми з України» – про реальні події на Миколаївщині авторства дизайнера-графіка та викладача живопису Анастасії Бондарець, та «Переможного Нового року!» у виконанні школярки з Миколаєва Валерії Михайлової.
МЕШКАНЦІВ ЗООПАРКУ РЯТУВАЛИ УСІМ СВІТОМ
Від російської агресії страждають не лише люди, а й брати наші менші, у тому числі й ті, які знаходилися в зоопарках. Вже з перших днів війни відчув на собі її смертоносний вплив і миколаївський звіринець, який налічує найбільшу колекцію тварин в Україні – понад 4 тисячі голів 400 видів.
Під час обстрілів міста ворожі снаряди не раз потрапляли на його територію. З міркувань безпеки зоопарк зачинився для відвідувачів ще 25 лютого. Надходжень від квитків не було, розірвалися і зв’язки з постачальниками, дехто з яких опинився на окупованих територіях. Тому вже через кілька тижнів почалися труднощі з кормами для тварин. І якщо люди перейшли тоді на тотальний режим економії у всьому, то як пояснити диким звірам, що їх не годуватимуть, бо в країні йде війна?
Тому директор звіринця Володимир Топчій виклав у соцмережах пост із проханням про допомогу. І реакція не забарилася – жителі Миколаєва, України та багатьох країн світу викупили електронні квитки на місяці вперед і перераховували гроші зоопарку.
Згодом, щоб подякувати українцям та міжнародним партнерам, пан Володимир дав інтерв'ю «Голосу Америки», під час якого не зміг втримати сліз.
«Я кинув клич у соцмережах і це мало величезний відгук не тільки у миколаївців, а й в інших містах та країнах. Чехія, Латвія, Литва, Естонія, Ізраїль, Польща та багато інших. Люди допомагають з усього світу, купують електронні квитки, пропонують допомогу не тільки матеріальну, а й робочими руками, адже 8 наших співробітників пішли на війну, багато хто виїхав», – сказав Топчій.
Через деякий час ситуація налагодилася, зоопарк знову отримав можливість платити постачальникам, які привозили корми тваринам. Але допомога не припинилася. За інформацією міського голови Олександра Сєнкевича, миколаївський зоопарк отримав тільки від Праги фінансову допомогу в розмірі 10 тисяч євро. Крім того, від зоопарків Європи надійшло на кілька мільйонів гривень концентрованих кормів для різних видів тварин, біодобавок, ветпрепаратів тощо.
Сьогодні директор зоопарку не приховує, що завдяки звичайним людям і міжнародній допомозі вони зібрали значну суму коштів, завдяки якій можуть жити ще певний час.
Ще одним випробуванням стала відсутність води, коли росіяни перебили водовід у Миколаїв. Тому, за словами, Топчія, за підтримки міської влади було прийнято рішення про буріння двох свердловин. Завдяки їм цю проблему вдалося вирішити.
Фото: Миколаївський зоопарк
11 червня після тримісячної перерви Миколаївський зоопарк знову вітав своїх перших відвідувачів. Наразі він працює майже у звичному режимі, тут мають стабільну роботу і зарплату близько 200 людей. Тварини доглянуті, нагодовані. Звіринець залишається одним із улюблених місць відпочинку миколаївців навіть під час війни. Проте його колектив добре пам’ятає ті перші важкі місяці, коли багатьом працівникам доводилося жити у звіринці, бо не було змоги дістатися додому. Нерідко після обстрілів, обстежуючи територію, вони знаходили залишки ракет та снарядів від «Смерчів» й «Ураганів». Одну з таких «знахідок» навіть віддали на виставку до Німеччини.
Алла Мірошниченко, Миколаїв
Перше фото: Getty Images
Тэги: